Тема 1.3. Комунікатори й соціальне середовище

План:

1. Загальна характеристика комунікаторів та керівництва мас-медіа

2. Журналісти як основні комунікатори

3. Соціологія та комунікатори

4. Вплив довіри до комунікаторів на сприйняття інформації

Ключові терміни: редакційний колектив, комунікатор, власник ЗМК, журналіст, дифамація, журналістське розслідування, Шарлоттський проект.

1. Загальна характеристика комунікаторів та керівництва мас-медіа

Сутність комунікаторів та їх типи.

Людей, які працюють у мас-медіа називають редакційним колективом. Часто зустрічається звужене розуміння редакційного колективу тільки як колективу журналістів. Звичайно, журналісти складають основу редакції, але все ж таки було б неправильним ототожнювати цю основу з усім колективом редакції, який складається зі співробітників, які зайняті управлінською та редакційною діяльністю, з кореспондентської мережі та з різних технічних підрозділів, які забезпечують журналістську роботу. Отже, редакція включає людей найрізноманітніших професій: редактори, кореспонденти, коментатори, режисери та їх асистенти, оператори, диктори, художники, інженери, техніки та ін.

Редакційний колектив – це об'єднання людей, яке на основі сумісної праці по збору, обробці та розповсюдженню масової інформації пов'язане загальними цілями, інтересами, має визначену організацію, органи управління і самоуправління.

Комунікатор – це особа чи група осіб, які мають вплив на зміст масової комунікації.

Саме комунікатор вирішує, що і в якому контексті дізнається аудиторія. Водночас, із цього поняття виводяться технічні співробітники, які, наприклад, забезпечують друк газети або передачу сигналу. Вони не мають впливу ані на створення змісту масової комунікації, ані на його зміни і, таким чином, не відносяться до поняття „комунікатор”.

Виділяють чотири основних типи комунікаторів: 1) власники; 2) керівництво (менеджмент); 3) редактори та 4) журналісти.

Власники ЗМК.

При вивченні комунікаторів не можна забувати про те значне місце, яке посідає у системі масової комунікації власник – це установа, особа чи група осіб, які заснували і фінансують засіб масової комунікації. Власник має право слідкувати за тим, як працівники виконують ті стратегічні завдання, які він поставив перед ЗМК.

До кінця 1980-х рр. діяльність української преси, як в принципі й всієї преси Радянського Союзу, жорстко контролювалась партійними комітетами різного рівня. Це робилося відкрито і журналістам давали прямі вказівки, що писати і як писати, тобто, які події і як треба перш за все висвітлювати. Одна з лекцій В.Набокова з курсу російської літератури, прочитана в США (1958 р.), носила назву „Письменники, цензура і читачі в Росії”. У ній проводилося порівняння цензурної ситуації в Росії в XIX і XX ст. „Живописці, письменники й композитори минулого століття були абсолютно впевнені, що живуть в країні, де панують деспотизм і рабство, але вони мали величезну перевагу, яку можна до кінця оцінити лише сьогодні, перевагою перед своїми онуками, що живуть в сучасній Росії: їх не змушували говорити, що деспотизму і рабства немає”.

Зараз такого жорсткого авторитарного стилю керівництва нібито вже немає. Працівники мас-медіа усвідомили себе як активну силу, „четверту владу” і вже не бажають сліпо керуватися чиєюсь думкою. У багатьох мас-медіа власниками є самі колективи. Але практика свідчить і про інше. Зараз власники мас-медіа, розуміючи, яку вагу мають ці органи і яку велику роль вони відіграють при створенні громадської думки, намагаються тримати ЗМК під контролем, використовуючи у своїх цілях. Адже власники мас-медіа не просто подають свій товар, а впливають на погляди людей, – на громадську думку.

У всіх країнах, де усвідомлюється цей факт, право власності на ЗМК регулюється законом. Але наскільки суворо їх слід контролювати? І чи можуть національні уряди, враховуючи глобальний характер медіа-підприємств, покладати серйозні надії на контроль за ними? Критики концентрації мас-медіа стверджують, що великі медіа-компанії мають надмірну владу. З іншого боку, підприємці переконані, що за наявності регулювання вони не можуть приймати ефективні комерційні рішення, а отже, не витримають глобальної конкуренції. Більше того, вони запитують: хто здійснюватиме регулювання? Хто контролюватиме діяльність регуляторів? Тому проблема регулювання мас-медіа значно складніша, ніж може видатись на перший погляд. І досить актуальними є дослідження, наскільки форма власності на ЗМК пов’язана зі змістом матеріалу.

Власники у переважній більшості мало що розуміють у журналістській діяльності. І якщо вони будуть втручатися в неї, то це не призведе до позитивних результатів. Наслідком може бути чи конфлікт із журналістами, чи падіння популярності видання, чи два явища одночасно. Тому для власника важливо знати умови діяльності журналістського колективу: стан виробничо-технічної та матеріально-фінансової бази мас-медіа, матеріально-побутові умови працівників редакції тощо. Необхідною для власника є інформація про ефективність свого ЗМК, а це найтіснішим чином пов'язано зі знанням об'єкта журналістської діяльності – аудиторії, на якій власник вважає за потрібне зосередити увагу видання. Політика власника у відношенні мас-медіа засновується на зіставленні знання про реальний склад аудиторії з її бажаним складом, що планується на співвідношенні її реальних інтересів з тими, котрі власник через журналістику хоче розвивати.

Отже, при соціологічному дослідженні власників актуальним є всебічне вивчення таких питань, як: хто власник певного ЗМК (у різноманітності його характеристик), яким чином він здійснює керівництво та як спрямовує його діяльність (зв'язки з журналістами і аудиторією).

Керівництво ЗМК.

Окрім власника, не менш важливим є сам процес діяльності органів, котрі керують ЗМК. Керівництво здійснюється в основному у формі контрольно-дослідницької діяльності: це знайомство з діяльністю редакційних колективів, аналіз змісту газети, теле- і радіопередач, організація вивчення аудиторії та її реакції на журналістські виступи, аналіз стану матеріально-технічної бази ЗМК, вивчення проблем ефективності тощо. При цьому застосовуються різноманітні, зокрема, соціологічні методи. У результаті досліджень з'являється можливість виявити невідповідність між реальним і бажаним та знайти шляхи для ліквідації цієї невідповідності. У залежності від завдань, наявності дослідницьких сил і технічних можливостей соціологічні дослідження можуть бути найрізноманітніших типів. З їх допомогою можна регулярно отримувати інформацію про діяльність по керівництву ЗМК, використовувати її для підвищення ефективності його роботи.

Наведемо приклад неоднозначності наслідків редакційної політики. У 1980-х рр. у Британії були започатковані такі дві газети, як „News of Sunday” і „Sunday Sport”. Перша – була політично незалежна газета, що належала не окремому підприємцю, а тресту. Вона була покликана сприяти соціальній справедливості і „протистояти всім формам статевої, расової та іншої дискримінації, що заперечує здібності та потенціал особи”. Друга газета належала Д. Салівену, а її політика зводилася до „грудей, сідниць і т. ін.” і призначалася для чоловіків від 16 до 35 років. Перше видання „News of Sunday” почалось інформацією про злидарів Латинської Америки, а перший номер „Sunday Sport” опубліковала передову статтю „Сексуальна оргія королівського дому” – інформацію про порнографічний фільм, що знімався у будинку лорда Гертфорда. Перша газета після кількамісячного існування збанкрутувала, тимчасом друга публікується й досі і має тираж 500 тисяч примірників.