Черепно-мозкові нерви IV-VI пари

IV. Блоковий нерв (n. Trochlearis) по функції – руховий, м’язовий, складається з нервових волокон, що відходять від рухового ядра, яке розміщене на дні водопроводу мозку (в центральній сірій речовині), в ніжках мозку на рівні нижніх горбиків покрівля середньо мозку. На основі мозку корінці нерва виходять позаду пластинки чотиригорбкового тіла і виходить з порожнини черепа в орбіту, іннервує верхній косий м’яз очного яблука. V. Трійничний нерв ( n. Trigeminus), по функції – змішаний, складається з чутливих і рухових нервових волокон. Чутливі нервові волокна являється периферичними від ростками нейронів трійничниного вузла, який знаходиться на передній поверхні піраміди скроневої кістки. Чутливі нервові волокна утворюють 3 гілки нерва: перша гілка – очний нерв, друга – верхньощелепний нерв, третя - нижньощелепний нерв. Центральні відростки ( аксони) нейронів – трійничного вузла складають чутливий корінець трійничного вузла, що йде в мозок до чутливих ядер. Вони розміщуються в мосту, а саме в сірій речовині ромбоподібної ямки. Корінці п’ятої пари виходять з мозку в місці переходу моста всередині ніжки мозочка на його передній поверхні. VI. Відвідний нерв, n. Abducens, по функції руховий, складається з рухових соматичних нервових волокон. Рухове ядро розміщене в мості, с в сірій речовині, на дні ромбоподібної ямки. На основі мозку корінці 6 пари виходять між мостом і пірамідами довгастого мозку. З порожнини черепа нерв виходить через верхню очну щілину в орбіту іннервує латеральний прямий м’яз очного яблука.

Еволюція нервової системи.

Еволюційний розвиток нервової системи Основною властивістю, яка відрізняє нервову систему від інших систем організму є збудливість. Збудливість – це є здатність клітин у відповідь на дію подразників переходити із стану спокою в стан збудження, цей стан збудження характеризується активною зміною життєдіяльності і з посиленням використанням запасів енергії. Здатність змінювати свою життєдіяльність під впливом подразників, які надходять із зовнішнього чи внутрішнього середовища організму – це є характерна риса будь-яких живих організмів, чи живих клітин. Основна властивість цих живих утворень, чи то організмів, чи окремих клітин. Ця здатність це є основна елементарна одиниця будь-якої пристосувальної поведінки, така елементарна одиниця пристосувальної поведінки називається подразливість. Подразливість – це здатність живої одиниці природи відповідати на впливи, які надходять, із зовнішнього чи внутрішнього середовища організму, змінами своєї структури виникнення, посилення або послаблення своєї активної діяльності. Подразливість характерна всім живим організмам починаючи від одноклітинних. Подразливість формується за умов дії на організмів специфічних чинників, які називають подразниками. Подразливість викликають зміни роботи живої клітини чи організму і здійснена реакція називається біологічною реакцією. Діючи на живу клітину подразники викликають зміни її життєдіяльності, ці зміни об’єднують під назвою «біологічні реакції». Всі подразники поділяються на декілька типів: 1. Поділяють за їх походженням. Природні і штучні. 2. За їх властивостями. Фізичні подразники (удар, тиск, прискорення, переміщення в просторі), хімічні (хім.. речовини, токсини, продукти обміну речовин), фізико-хімічні (зміни осмотичного тиску, кислотно-лужного балансу) Всі подразники реалізують свій вплив на організм через білкові молекули, які називають рецептори. В ході еволюції багатоклітинних організмів виникли і розвинулись спеціалізовані тканини, властивістю яких є селективне, або вибіркове сприймання енергії того, чи іншого виду подразника. Специфічні тканини функцією яких є селективне, або вибіркове сприйняття енергії того, чи іншого виду подразника. Такі тканини, або групи клітин вперше зустрічають вже у складноорганізованих одноклітинних організмів (амеба). У багатоклітинних високоорганізованих організмів ці тканини настільки сильно спеціалізують на сприйнятті енергії подразників, що це стає їх єдиною функцією (клітини сітківки ока – можуть сприймати тільки енергію квантів світла). Крім того в ході еволюції виникла ще одна властивість – сприймати енергію подразника і перетворювати її в енергію нервового імпульсу – І етап ІІ етап – після трансформації енергії подразника в енергію нервового імпульса клітини набувають здатності проводити цей нерв. Імпульс від місця його виникнення на певну відстань. Таке проведення нервового імпульса забезпечує генералізацію процесу збудження. При дії подразника на якусь ділянку тіла відбудеться локальна відповідь тільки в тому місці де подіяв подразник, але і в більш віддалених ділянках тіла. Поширення нервового імпульса може відбуватись двома способами: Декрементний і бездекрементний. Декрементний спосіб поширення збудження – поширення збудження із затуханням. Якщо нанести локальне подразнення на поверхню тіла на якусь відстань збудження поширится, а потім згасне. Характерне для кишковопорожнинних, для гідр. Бездекрементний – поширення збудження без затухання. Якщо не будуть підключені специфічні механізми, щоб штучного його загасити, воно може поширюватись постійно по всьому тілу. Характерний для складноорганізованих круглоротих червів і для людини. Виникнення нервової системи Характеристика дифузної нервової системи В широкому розумінні слова «нервова система» (як скупчення нервових клітин з різними функціями), можна говорити про кишковопорожнинних, в цих тварин виділяють рецепторні (сприймають дію енергії зовнішніх чинників) і проміжні клітини.

Проміжні клітини утворюють нервову сітку, в цій сітці проміжні нейрони здійснюють обробку інформації і передають потім команди до виконавчих органів. У кишковопорожнинних сенсорні клітини є полісенсорними (здатність реагувати на подразники різної природи, що характерно для твари з низьким розвитком нервової системи), тобто вони здатні сприймати цілий спектр енергії різної природи, реагувати на різні подразники. Дифузно-вузлова нервова система Характерна для всіх червів до круглоротих. В певних місцях відбувається скупчення нейронів у нервові вузли (ганглії). Ганглія – скупчення сірою речовини (тіл нейронів із найближчими розгалуженнями їх коротких відростків дендритів, які розташовані поза межами центральної нервової системи). Ядро – скупчення тіл нейронів із найближчими розгалуженнями їх нервових відростків дендритів, які розташовані в межах центральної нервової системи. В тварин з дифузно-вузловим типом починається спеціалізація рецепторних структур, рецептори подялються на: механічні, хімічні і т. д. Збудження все ще продовжує бути декрементним, але відстань на яку воно поширюється є набагато більшою. Вузловий тип нервової системи Характерний для всіх складних форм безхребетних тварин, зокрема вищих червів, членистоногих, голкошкірих, молюсків, тобто тих форм примітивних тварин, які перейшли до активної рухової діяльності. Всі рецепторні структури є уні, або дисенсорними (тобто реагують на один вид енергії подразника, або на два види енергії подразника). Дисенсорні подразники. Кожен рецептор при дії подразника певної сили активується і створює специфічне відчуття, при перебільшеннях дії сили подразника формується подвійна реакція, больові відчуття, і відчуття, які формуються первинною сенсорною модальністю. Вузловий тип характеризується наявністю великої кількості вузлів. В нервовій системі утворюється головний нервовий вузол, грудний нервовий вузол, черевний нервовий вузол, які сполучуються кон’юнктивами. Спосіб поширення збудження в такій нервовій системі є бездекрементним (без затухання).

Трубчастий тип нервової системи. Характерний для людини і деяких тварин. На ранніх етапах ембріонального розвитку нервової системи трубчастого типу не спостерігається наявності вузлової, або гангліонарної природи. Нервова система складається із суцільної нервової трубки, яка спочатку є незамкнена, потім відбувається її замикання (від голови до хвоста). Нервова трубка розташована на задній поверхні тіла. На відміну від всіх попередніх типів в другій половині ембріонального розвитку нервової системи відбувається формування гангліонарних, або вузлових структур, але ці вузли витісняються за межі ЦНС і в подальшому вони будуть основою для вегетативних гангліїв. Вегетативні ганглії – морфологічна основа для функції вегетативної нервової системи. Еволюційна причина такої різкої відмінності будови нервової системи безхребетних і хребетних остаточно не з’ясована, але трубчаста нервова система не є філогенетичним результатом розвитку жодної із низько розташованих систем. Нервова система трубчастого типу містить компоненти всіх типів нервових систем. Дифузна нервова система = ретикулярна формація. Ретикулярна формація, яка складається з так само побудованих у вигляді сіточки групи нейронів, які сполучені між собою великою кількістю полатералей. Полатераль – кругові відростки нервових клітин.

Централізація і цефалізація функцій нервових клітин Вплив зовнішнього середовища привів до ускладнення рецепторних, аналізаторних і координуючих структур. Це в свою чергу відобразилося на сконцентруванні функцій координації всієї діяльності організму в головних відділах нервової системи. Таким чином централізація функцій – це обєднання в ході еволюції нейронів в компактні утворення, які розташовані в найбільш розвинених відділах нервової системи і виконують специфічні функції.

Цефалізація – посилення в ході еволюції ролі і розвитку головних відділів ЦНС у тварин із білатерально семитричною будовою тіла. В ході цефалізації відбувається ускладнення будови ЦНС, відбувається також розвиток функціональної ієрархії вище розташованих структур ЦНС над нижче розташованими. Вищою формою цефалізації є кортикалізація. Кортикалізація – це процес, в результаті якого в ході еволюції відбувається переміщення всіх вищих координуючих і інтегруючих центрів в кору півкуль головного мозку. Яка є найновішим утворенням ЦНС і виконує основну роль у регуляції життєдіяльності організмів.