41. Теоретичні моделі дивідендної політики підпр.

Дивідендна політика «виплати дивідендів за залишковим принципом». Теоретичною основою такого типу дивідендної політики є теорія незалежності дивідендів (теорія ірелевантності дивідендів). Автори цієї теорії - М. Міллер і Ф. Модільяні. Відповідно до неї вартість підприємства, а отже, і ринковий курс акцій, залежать тільки від його прибутковості, що зростає при реінвестуванні прибутку. При цьому інвестори, що не одержують дивіденди, отримують свій доход на вкладений капітал від продажу своїх акцій за збільшеною ринковою ціною. Таким чином, виходить, що дивідендна політика не відіграє істотної ролі в розподілі прибутку і дивіденди здатні виплачуватися за "залишковим принципом". Тобто сума дивідендних виплат визначається як залишкова після планування інвестицій.

Слід зазначити, що ця теорія базується на спрощених припущеннях про ринкову поведінку цінних паперів і поводження інвесторів, а отже вона недостатньо враховує інформаційну функцію дивідендів та фактор складу інвесторів.

Дивідендна політика «першочергової виплати дивідендів». Теоретичною основою цього типу дивідендної політики є теорія переваги дивідендів (або теорія "синиці у руках"). Авторами теорії є М. Гордон і Д. Лінтнер, що стверджують, що дивіденди відіграють визначальну роль для ціни акцій, тому що одержати доход від продажу акцій за збільшеними цінами не завжди можливо, а одержання дивідендів, хоч і незначних, для інвесторів менш ризиковано і тому привабливіше.

Вид дивідендної політики підприємства, безумовно, виходить з його стратегічних цілей на ринку, відповідно до яких використовується отриманий прибуток, але завжди тип дивідендної політики вибирається з огляду на склад інвесторів та враховуючи так званий "сигнальний ефект", який має інформація про розмір дивідендів для дійсних та майбутніх інвесторів. "Сигнальним ефектом дивідендів" називається фактично існуючий зв'язок між рівнем виплачених дивідендів та ринковою ціною акцій, який відбиває перспективи розвитку підприємства і виконує інформаційну функцію дивідендів. Високі та стабільні дивіденди свідчать про позитивні перспективи підприємства та хороші перспективи для його акцій на ринку.

Вибір виду дивідендної політики враховує притаманні кожному виду переваги та недоліки і змінюється відповідно до особливостей фінансування підприємства на різних стадіях його життєвого циклу.

1. Залишкова політика дивідендних виплат. Фонд виплати дивідендів утвориться як залишок прибутку після фінансування запланованих інвестицій, тому така політика застосовується підприємством на стадії зростання. Фінансування ефективних проектів замість дивідендів забезпечує високий темп збільшення капіталу власників, але нерівномірність інвестиційного розвитку окремими проектами має наслідком різкі коливання у можливості виділення коштів на дивіденди. З метою згладжування коливання по роках дивідендних виплат та виходячи з нерівномірності по роках як попиту на інвестиційний капітал, так і суми прибутку, дивідендну політику по залишкового принципу доцільно будувати на розрахунку середнього цільового коефіцієнта виплати дивідендів на довгостроковий період. Цей коефіцієнт доцільно визначити з усередненим значенням прибутку та інвестиційних можливостей підприємства за період до 5 років (середня тривалість інвестиційного проекту). Перевагою політики цього виду є забезпечення високих темпів розвитку підприємства та підвищення його фінансової стійкості внаслідок зростання власного капіталу.

Недоліки цієї політики полягають у нестабільності і непередбачу-ваності розмірів дивідендів, можливому падінні ринкової ціни акцій та відтоку дрібних інвесторів, які розраховують на дивіденди.

2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат. Сума дивідендного фонду зберігається тривалий період з коригуванням її на темпи інфляції. Для зниження фінансових ризиків політика стабільного розміру дивідендних виплат передбачає низький рівень дивідендів. Політика застосовується підприємствами зі стабільним положенням на ринку.

Перевагою цієї політики є передбачуваність доходів інвесторів, що стабілізує їхній склад і підвищує довіру кредиторів до підприємства та стабільність котирування акцій на фондовому ринку.

Недоліком політики цього виду є уразливість фінансування інвестиційної політики підприємства і нестабільність самофінансування при зниженні прибутку звітного періоду.

3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів із надбавкою в окремі періоди (політика "екстра - дивіденду"). Гнучка дивідендна політика, що є компромісом між інвестиційним розвитком підприємства і бажанням інвесторів одержати дохід. Перевагою політики є зв'язок дивідендів із фінансовими результатами роботи підприємства; привабливість для власників підприємств із нестабільним рівнем прибутковості; можливість підтримувати постійний рівень інвестиційної активності.

Недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.

4. Політика стабільного рівня дивідендів. Полягає у встановленні довгострокового коефіцієнта дивідендних виплат (коефіцієнта розподілу прибутку на дивіденди і рефінансування). Застосовується зрілими компаніями зі стабільним прибутком.

Перевагою цієї політики вважається зв'язок дивідендів із результатами роботи підприємства, привабливість для інвесторів стабільно прибуткових підприємств та простота формування дивідендного фонду.

Недоліками дивідендної політики із стабільним рівнем дивідендів є нестабільність суми дивідендних виплат на акцію, виходячи з невизначеності в розмірі дивідендного фонду, підвищений ризик для інвесторів, орієнтованих на одержання дивідендів і можливе зниження ринкової ціни акцій.

5. Політика постійного зростання розміру дивідендів. Передбачає стабільний приріст відсотків дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Як правило, це постійний приріст. Використовується активно зростаючими підприємствами, зацікавленими в нових інвесторах. До переваг такої політики належить забезпечення стійкої високої ринкової вартості акцій; полегшення додаткові емісії акцій привабливістю акцій для інвесторів при підвищенні довіри кредиторів до підприємства.

Недоліком цієї політики є ризик уповільнення інвестиційного зростання при зменшенні прибутку та можливе зниження фінансової стійкості при зростанні позикового капіталу.