Розділ 2. Особливості фінансування соціального захисту населення на прикладі Пенсійного фонду

2.1. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом

Пенсійний фонд України є однією із найважливіших ланок фінансової системи. Соціально-економічну сутність його як позабюджетного фонду можна визначити як сукупність фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні центральних або місцевих органів влади і мають цільове призначення. Згідно зі ст. 1 Положення "Про Пенсійний фонд України" від 01.06.94 p. I № 345 "Пенсійний фонд є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів. Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення".

Позабюджетні фонди з'явилися задовго до виникнення єдиного центрального грошового фонду держави — бюджету — у вигляді спеціальних фондів і спеціальних рахунків. Із зміцненням централізованої держави розпочався період уніфікації фондів, на базі об'єднання яких було створено державний бюджет. У сучасних умовах поряд із бюджетом знову підвищується значення позабюджетних фондів із ряду причин.

По-перше, у держави з'являються додаткові кошти.

По-друге, ці фонди автономні від бюджету і призначаються для розв'язання нових важливих завдань, які потребують особливої уваги з боку держави. Саме виникнення позабюджетних фондів із суворо цільовим використанням коштів забезпечує ефективніший державний контроль.

По-третє, позабюджетні фонди можуть за певних умов, тобто за наявності активного сальдо, використовуватися для покриття бюджетного дефіциту.

Позабюджетні фонди утворюються двома шляхами. Один шлях — це виділення з бюджету певних видатків, що мають особливо важливе значення.

Другий шлях — формування позабюджетних фондів із власними джерелами доходів, як у Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд є одним із методів перерозподілу національного доходу державою на користь певних соціальних груп населення.

Нині в Україні термін "пенсійний фонд" використовується в ширшому значенні, ніж за кордоном. За кордоном під пенсійним фондом розуміють тільки ті організації, які займаються груповим страхуванням. В українській практиці — це всі організації, що забезпечують страхові пенсії. Тому Є.М. Четиркін пропонує перші називати страховими, другі — виробничими''.

У виробничому пенсійному фонді відсутній жорсткий зв'язок між розміром пенсійного забезпечення і сумою внесків. За індивідуальним страхуванням розмір пенсії, що страхується, не пов'язаний із рівнем зарплати, що отримується. Альтернативою є розрахунок розміру пенсії за сумою накопичень[10, c. 39-42].

За своєю суттю Пенсійний фонд України є виробничим, тому що не забезпечує принципу страхування.

Пенсійний фонд теоретично має двосторонні зв'язки з держбюджетом, тому що, з одного боку, з держбюджету фінансуються пенсії окремим громадянам, а з другого — за наявності активного сальдо коштів Пенсійного фонду вони можуть використовуватися для покриття бюджетного дефіциту.

Місцеві бюджети також мають теоретично двосторонні зв'язки з Пенсійним фондом. З одного боку, вони фінансують виплату допомог за доглядом за дитиною від 1,5 до 3 років, із другого — можуть отримувати кредити від обласних управлінь Пенсійного фонду за наявності активного сальдо.

Пенсійний фонд має односторонні зв'язки з Фондом Чорнобиля, тому що він фінансує виплату пенсій та допомоги громадянам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Комерційні банки і Пенсійний фонд мають багатосторонні зв'язки, тому що, по-перше, Пенсійний фонд отримує кредити, сплачує відсотки за кредит, по-друге — розташовує в комерційних банках тимчасово вільні кошти, отримує проценти за депозитами, а по-третє, отримує і здійснює платежі через комерційні банки.

Існують дві основні групи систем за джерелами фінансування за класифікацією: бюджетні (нефондовані) й страхові (фондовані).

/Бюджетні системи акумулюють кошти (з бюджетів держави, профспілок, інших надходжень) і розподіляють їх для поточних виплат пенсій. Вони не інвестують вільні кошти, щоб отримати додаткове джерело грошових надходжень. Тому фінансові результати пенсійного забезпечення в бюджетних системах не визначені і залежать від того, чи вдасться акумулювати необхідні кошти Пенсійний фонд України за своєю суттю є нефондованою системою.

У виробничому пенсійному фонді принцип еквівалентності зобов'язань застосовується до всієї групи учасників. У загальному вигляді цей принцип реалізується рівнянням нетто-премії, яку отримує страховик, узагальненій сумі пенсій, що виплачуються. Під час організації і поточного управління таким фондом метою є збалансування внесків, накопичень і пенсії у межах фонду в цілому[15, c. 177-179].

Пенсійні системи, що ґрунтуються на різних методах фінансування, мають різні принципи ефективності фінансового процесу. За незмінним тарифом страхових внесків і суворим додержанням принципу солідарності поколінь ефективним є фінансовий процес нефондованої пенсійної системи, якщо:

— надходять усі страхові внески, визначені законом;

— тривалість проходження коштів від платника до пенсіонера мінімальна;

— кількість непрацюючих фінансових ресурсів мінімальна;

— зберігається цілісність процесу, тобто сума сплачених за деякий період часу ресурсів не перевищує суми надходжень і суми коштів, розмішених на фінансовому ринку.

Переважна частина пенсійних систем належить до фондованих. Принциповим для систем цієї групи є систематичне довгострокове накопичення коштів для забезпечення виплат пенсій. Пенсії в цих системах розглядаються як результат спеціального страхування, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.

Пенсійні фонди в таких системах належать до фінансових посередників. Фінансові посередники здобувають боргові документи, випущені позичальниками — первинні цінні папери — і водночас продають свої власні боргові документи — вторинні цінні папери — власникам заощаджень. Пенсійний фонд, наприклад, продає пенсійний план, який з точки зору клієнта є фінансовим активом. Для пенсійного фонду — це борг, тобто різновид вторинних цінних паперів, який може бути використаний для надання позик та інвестицій в обмін на первинні цінні папери (боргові документи) позичальника. У той час як фінансові посередники виконують одну й ту ж основну функцію, вони поділяються на декілька типів:

1) посередники за заощадженнями — більшість їхніх вторинних цінних паперів складається з вкладів підприємств, домашніх господарств і органів влади (комерційні банки, кредитні спілки, ощадні банки);

2) посередники за контрактами — укладають контракт зі своїми клієнтами для сприяння заощадженням і фінансовому захисту життя або майна (страхові компанії, суспільні та приватні пенсійні фонди);

3) інвестиційні посередники — пропонують суспільству цінні папери, якими можна володіти невизначено довго як довгостроковою інвестицією або швидко продати, коли клієнт потребує повернення своїх коштів.

Протягом останнього десятиріччя спостерігається відносне зростання інституціональних інвесторів. У більшості країн ОЄСД (Організації кооперації й економічного розвитку) пенсійні фонди відіграють ключову роль у національних фінансових системах. Х.Бломместен відзначає, що чітко простежується диверсифікація портфелів пенсійних фондів порівняно зі страховими й інвестиційними компаніями. На його думку, обережне регулювання приватних пенсійних фондів перешкоджає їх діяльності. Так, у ряді країн вже існуючі фінансові посередники були усунені від управління пенсійними активами. В усіх країнах ОЄСД пенсійні фонди — важливі гравці на ринку капіталів, що є наслідком таких факторів:

— зростання надходжень фондів у зв'язку з довгостроковим укладанням контрактів із клієнтами;

— тривалість життя клієнтів досить висока, і високими є їхні потреби протягом пенсійного віку;

— звільнення від виплати пенсійних податків.

Однією з форм додаткового пенсійного забезпечення за кордоном є пенсійні рахунки та плани фіксованих пенсійних заощаджень[13, c. 116-118].

Отже, проведений аналіз дає змогу дійти таких висновків.

Тип, структура та інші характеристики системи соціального захисту визначаються суспільно-економічним ладом держави. Ефективне управління системою соціального захисту полягає в мінімізації перерозподілу за даним рівнем соціальних гарантій.

В умовах переходу України до ринкових відносин управління фінансами пенсійного забезпечення зосередилося у Пенсійному фонді України, який є однією з найважливіших ланок фінансової системи.

За кордоном під пенсійним фондом розуміють тільки ті організації, які займаються груповим страхуванням. В Україні термін "пенсійний фонд" використовується в ширшому значенні. Пенсійний фонд України має суперечливу сутність: за страховим принципом, покладеним в основу його функціонування, його можна віднести до виробничих пенсійних фондів, а за методом фінансування — до бюджетних систем.

Теоретично існує три основних методи фінансування пенсійних систем: повне покриття поточних видатків, виплата пенсій за рахунок резерву, змішаний метод. Пенсійні системи, що грунтуються на різних методах фінансування, мають різні принципи ефективності фінансового процесу.

Під час організації і поточного управління нефондованими системами, до яких належить і Пенсійний фонд України, метою є збалансування внесків, накопичень і пенсії у межах фонду в цілому.

Критерієм ефективності фондованих пенсійних систем можна вважати оптимізацію прибутковості та ризиковості розміщення страхових резервів.

Реальна практика засвідчила неефективність чинної пенсійної системи в Україні як з економічної точки зору, так і з соціальної й політичної. Перехід країни до відкритого суспільства та до ринкових відносин передбачає необхідність докорінної перебудови системи пенсійного забезпечення на ринкових засадах з урахуванням інтересів широких верств населення.

Реформування пенсійної системи на основі персоніфікованого обліку страхових внесків означає поступову трансформацію Пенсійного фонду у фондовану систему. Це потребує зміни принципів управління його фінансовими ресурсами[16, c. 115-118].