Компаративний аналіз принципів публічного та державного управління

Серед загальносистемних принципів є принцип публічності державного управління. Він відтворює демократичну, правову державність і забезпечує зв'язок публічного управління із суспільством і громадянами. Цей принцип нагадує принцип гласності і врахування суспільної думки. Але він ширше останнього за обсягом відтворених явищ, адже включає в себе:

1. доступність публічного управління для громадян, що пов'язано з їх правом вибору складу відповідних органів і участі в їх діяльності;

2. відкритість функціонування органів публічної влади і місцевого самоврядування;

3. суспільний контроль, зокрема через ЗМІ, за основними публічними управлінським процесами;

4. судовий контроль за дотриманням у процесах публічного адміністрування конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Не можна не звернути увагу на той факт, що держава за допомогою правових норм і використання "легітимного насилля" встановлює і підтримує в країні необхідний порядок, але й сама підпорядковується суспільству, служить йому і обирається ним. Інакше кажучи, в будь-якому суспільстві між ним і державою існує взаємозв'язок, якість і рівень якого визначається ефективністю політики у сфері управління.

Теорія публічного вибору суттєво вплинула на характер і зміст діяльності державного сектору. Як відмічає один з представників цієї теорії У.Бомол: "Нас мало турбує, чим займається уряд. Основна проблема, якій ми приділяємо увагу, є аналіз обставин, в яких діяльність уряду може принести вигоду тим, ким він управляє".

В економіці, як і в інших суспільних сферах, існують свого роду межі, в яких можуть існувати державні і ринкові механізми, що ефективно працюють з точки зору цілевих функцій. Йдеться, зокрема, про приватні і державні освіту, охорону здоров'я, послуг и зв'язку транспорту тощо. Сюди можна віднести і соціальні програми приватних корпорацій, які співіснують із державними програмами, значною мірою доповнюючи їх.

Бізнес у цілому і корпорації зокрема діють у певному соціальному і політико-культурному середовищі, через що не можуть ігнорувати інтереси суспільства, з якими вони повинні співвіднести свої інтереси. Взаємодія держави і бізнесу в соціальній сфері перш за все охоплює:

1. формування, функціонування і розвиток системи соціального партнерства, враховуючи національні й історичні особливості розвитку даної країни;

2. побудову раціональної інфраструктури, яка забезпечує загальні умови ефективної підприємницької діяльності.

Сам вираз "змішана, чи соціально орієнтована ринкова економіка " передбачає наявність діалогу і консенсусу суспільних сил, особливо держави і підприємництва, не лише в економічній, а й у соціальній сфері. Це насамперед стосується напрацювання концепції і механізму реалізації соціальних функцій держави, які пов’язані з перерозподілом прибутків і багатств, корекцією розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту для забезпечення суспільства товарами і послугами. Що стосується бізнесу. то оскільки стабільність суспільства є необхідною умовою ефективного функціонування бізнесу, він просто змушений розробляти і здійснювати заходи, здатні забезпечити таку стабільність. Розвиток і покращення соціального середовища відповідають довгостроковим інтересам бізнесу і корпорацій.

Суспільство має право чекати від бізнесу того чи іншого рівня соціальної відповідальності в питаннях охорони природного середовища, забезпечення безпеки транспорту, матеріальне забезпечення бідних тощо. Однак технічні, фінансові та й інші можливості бізнесу в цьому плані не безмежні.

Не випадково, починаючи з кінця XIX ст. і протягом усього XX ст. поряд з ідеями соціального ринкового господарства і держави благоденства сформувались також ідеї соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством у цілому і найманими працівниками зокрема. Всі ці ідеї в сукупності сприяли формуванню і утвердженню теорії і практики, які отримали назву соціальний контракт, яка передбачає тісне співробітництво суспільства, держави і бізнесу у вирішенні багатьох суспільних проблем, реалізація багатьох з яких неможлива без такого партнерства.

Соціальні програми стають невід'ємною частиною правової держави. На цій основі відбувається розширення функцій держави, у багатьох випадках доповнюючи, а в низці випадків заміняючи функції інституцій громадянського суспільства. В умовах правової держави і ринкової економіки на перший план виходить соціальна захищеність людини в суспільстві, що передбачає гарантію її прав на певний рівень життєвих благ, вона захищає її від життєвих незгод та негараздів.