Рицинова олія - oleum ricini
Рицина звичайна — Ricinus communis L., род. молочайні — Euphorbiaceae
Клещевина обыкновенная; назва походить від латинізованої грецьк. rikinos — назва рослини або від древньоєвропейсь- кої гікаг— кулястий, латин, communis — звичайний.
Рослина. Дерево, а в країнах з помірним кліматом, зокрема в Україні — однорічна трав'яниста рослина. Стебло прямостояче, порожнисте, розгалужене, заввишки 0,8—2 м. Листки великі, чергові, пальчасторозсічені на 5—10 лопатей, на довгих (20-40 см) черешках; лопаті загострені, нерівнозубчасті по краю. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані в китицевидні суцвіття на кінцях стебла і гілок. Плід — овально-куляста тригнізда коробочка, вкрита м'якими голками або рідше без них, яка містить у кожному гнізді по одній, насінині. Насіння овальної форми, з одного боку опукле, з другого — плескате, з довгастим швом посередині. Оболонка гладенька, блискуча, мозаїчна. Залежно від сорту колір насіння сірий, сіро-бла- китний, світло- або темно-червоний, колір мозаїки різноманітний — брунатний, рожевий, світло-сірий. Насіннєве ядро має великий ендосперм.
Заготівля. Плоди рицини достигають неодночасно, і це ускладнює їх збирання. Розтріскувані сорти дають більший осип, і, щоб уникнути втрати насіння, збирання проводять достроково, в момент побуріння коробочок в нижній третині грона. їх обрізують вручну серпом або ножем і складають для достигання і просушування на токах, де відбувається так званий самообмолот. Насіння для остаточного очищення провіюють на віялці. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, а потім обмолочують та очищують.
Поширення. Походить з Африки. У південних областях України її культивують як олійну і декоративну рослину.
Одержання олії. Медична рицинова олія є фракцією, яку одержують першим гарячим пресуванням. Для руйнування токсальбуміну рицину подрібнене насіння заздалегідь обробляють гарячою парою.
Характеристика олії. В'язка, густа рідина блідо-жовтуватого кольору, з характерним запахом, оліїстого смаку. На відміну від інших олій має найбільшу питому вагу — 0,97 г/см3 і велику в'язкість; змішується в усіх співвідношеннях із спиртом; при температурі 16 °С застигає на білувату мазеподібну масу; на повітрі не окислюється; йодне число 81—90, кислотне — не більше 1,5.
Хімічний склад. Рицинова олія складається з однокислотного гліцериду рицинолевої кислоти (85 %) і гліцеридів олеїнової (9 %), лінолевої (3 %), стеаринової та діоксистеаринової кислот.
Насіння рицини містить до 55% жирної невисихаючої олії, білкові речовини (понад 15%), алкалоїд рицинін (0,1—1%), безазотисті речовини (10—12%), клітковину (бл. 18%). У складі рицинової олії є однокислотний тригліцерид рицинолової кислоти (до 85%), олеїнова (9%), лінолева (3%), стеаринова і діоксистеаринова кислоти, гліцерин та неомилювані речовини (до 0,4%). До складу білкових речовин входить мало вивчений токсальбумін-рицин — речовина надзвичайно отруйна (6 насінин рицини спричинюють смертельне отруєння у дітей, 20 — у дорослих).
Біологічна дія та застосування. Рицинова олія — класичний проносний засіб. При надходженні у дванадцятипалу кишку вона частково гідролізується на гліцерин і рицинолову кислоту, яка спричинює посилену перистальтику внаслідок хімічного подразнення слизової оболонки кишечника солями цієї кислоти. Послаблюючий ефект настає через 5—6 годин. Як проносний засіб рицинову олію призначають усередину головним чином при ентероколіті, а також при хронічному запорі в поєднанні з гемороєм, проктитом та тріщиною відхідника. Її застосовують і при підготовці хворих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини для видалення з кишок газів і вмісту. При прийманні рицинової олії спостерігається й рефлекторне скорочення м'язів матки. Зважаючи на це, в акушерській практиці рицинову олію застосовують як рододопоміжний засіб (призначають усередину по 40—50 г в поєднанні з хініном, пахікарпіном та іншими засобами). Застосування рицинової олії як послаблюючого засобу протипоказане при отруєнні жиророзчинними речовинами (фосфор, бензол та ін.), а також екстрактом дріоптериса чоловічого. Як зовнішній засіб (змащування, тампони) рицинову олію використовують для лікування запрілостей, атонічних виразок, радіодерматитів, себореї, виразки гомілки, дифузного випадання волосся, сквамозного блефариту й захворювань піхви і шийки матки. Рицинова олія входить до складу багатьох мазей і бальзамів для лікування опіків, виразок, ран тощо.
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — рицинову олію (Oleum Ricini] дорослим призначають по 15—30 г, дітям — по 5—10—15 г (1 чайна, десертна або столова ложка) на прийом.
Зовнішньо — суміш (порівну) рицинової олії і скипидару змішують з не великою кількістю сульфату марганцю і використовують для втирання при себореї.
У гомеопатії застосовується зріле насіння при гастроентеритах, холері і як засіб, що посилює лактацію.
