Персик звичайний — Persica vulgaris Mull., род. Розових —Rosaceae

      

Персик обыкновенный; назва походить від латин, persicum — персик, vulgaris — звичайний.

Рослина. Дерево заввишки 3—6м або кущ родини розових. Кора жовтувата або червонувато-коричнева. Листки ланцетні, гостропилчасті, з короткими черешками, які несуть по 3—5 червоно-бурих залозок. Квітки актиноморфні, двостатеві, рожеві, одиничні, зрідка їх по дві. Плід — кістянка. Цвіте у квітні — травні.

Поширення. Походить із Східної Азії. Розводять як плодову рослину у південних районах України.

Одержання олії. Насіння всіх кісточкових містить жирну олію: персик до 55 %, абрикос до 50, алича та слива 40 %. Жирну олію із загальною назвою «персикова олія» одержують холодним способом з насіння персика — Persica vulgaris, а також абрикоса — Armeniaca vulgaris, аличі — Prunus divaricata, сливи — Prunus domestica. Плоди цих дерев використовують у харчовій промисловості, а насіння є відходами виробництва і дешевою сировиною для одержання олії.

Характеристика олії. Безбарвна або жовтувата рідина, без запаху, приємного оліїстого смаку. Кислотне число медичної олії не більше 2,5, йодне — 96—103.

Хімічний склад персикової олії наближається до складу мигдальної олії. Плоди містять цукри (до 15%), аскорбінову кис лоту, вітаміни групи В, каротин, органічні кислоти (яблучну, ли монну, хінну та винну), ефірну олію, сполуки калію і заліза; в насінні є жирна (до 57%) і ефір на олія. Вона містить однокислотний тригліцерид олеїнової кислоти, який супроводжують гліцериди лінолевої кислоти.

Біологічна дія та застосування. Замінник маслинової олії.. Плоди персика рекомендуються хворим з порушенням серцевого ритму, при гіпохромній анемії, пов'язаній з аліментарним фактором або гіпацидним гастритом, як засіб, що стимулює шлункову секрецію і покращує травлення, та як сечогінний засіб. Протипоказано вживати персики хворим на діабет і ожиріння. М'якуш плодів використовують і як фітотерапев тичний засіб у косметиці. З насіння одержують персикову олію, яка є цінною сировиною для фармацевтичної і парфюмерної про мисловості.

Лікарські форми і застосування. Зовнішньо: маска на обличчя при сухості шкіри (Hyposteatosis cutis) — м'якуш спілого персика змішують з відваром ромашки лікарської і одержану кашку наносять на обличчя, че­рез 20 хв змивають теплою водою.

         

Абрикос (Агтепіаса); абрикос звичайний, жерделя, мореля, рурега; родина Розових (Rosaceae); абрикос

Рослина.Рід листопадних дерев заввишки 5~8 (до 17) м; діаметр стовбура до 50-60 см. Кора старих дерев світло-бура, поздовжньо розтріскується. Молоді пагони голі, блискучі, червоно- коричневі. Листки чергові, черешкові, округлі чи яйцеподібні завдовжки 6-9 см. Квітки білі або рожеві, одиночні чи по декілька у пучках діаметром 2,5-3 см, сидячі на коротких квітконіжках. Плід — округла соковита кістянка діаметром 3,0-3,5 см, від білого до оранжево- червоного забарвлення, бархатисто опушена, зазвичай з однобічною червонуватою «засмагою». М'якоть плодів у культивованих сортів соковита й солодка, у дикорослих форм — більш суха, часто грубоволокниста, гіркувата. Маса плода дикорослих форм становить 3-18 г, культурних — 50-80 г. Цвіте абрикос у березні-квітні, плодоносить у липні-ве-ресні. Врожайність — до 100-150 кг з одного дерева. Живе до 40-50, як виняток — до 100 років. Рід налічує 8 видів. На території Росії і найближчих сусідніх країн — 6, за іншими даними — 3 види.

Поширення.Творцями культурного абрикоса є согдійці — предки сучасних таджиків. З давньої Согдіани культура рослини проникла в інші райони Азії, на Кавказ, у південну частину Європи і Середземномор'я. У Північно-Схід

Абрикос сибірський (A. sibirica) — кущ чи невисоке дерево заввишки до 3 м. Росте у Монголії, Китаї, на території Росії — у Забайкаллі та Приморському краї. Зимостійкий вид.

Народні селекціонери створили сорти абрикоса з плодами, що не опадають, і солодким насінням. Тепер абрикос розводять у багатьох країнах світу. Відомо декілька тисяч сортів, які відрізняються за висотою дерев, зимостійкістю, врожайністю та іншими показниками. В Україні абрикос як промислову культуру вирощують у південних областях, рідше на Поліссі й у Лісостепу, як плодову рослину на присадибних ділянках — майже по всій території. У придорожніх і полезахисних смугах південної частини Росії зазвичай висаджують невибагливий несортовий абрикос, так звану жерделю, але її плоди за вели­чиною і якістю помітно поступаються плодам сортових рослин.

Хімічний складМ'якоть плодів містить різні цукри, переважно сахарозу, крохмаль, органічні кислоти (яблучну, лимонну), флавоноїди, каротин (провітамін А), вітаміни В_і; В₂, В₁₅, С, РР, а також дубильні речовини, мікро- та макроелементи. У насінні міститься 30-50% невисихаючої жирної олії, білки, вуглеводи та вітамін В₁₅. Насіння гірких і дикорослих сортів отруйне — містить глікозид амигдалін. При пораненнях стовбурів і гілок абрикоса виділяється камедь, яка має вигляд прозорих жовтуватих напливів. Вона містить цукри — галактозу й арабінозу, глюконову кислоту, а також білки та мінеральні речовини.

Фармакологічна дія та застосуванняАбрикосову олію у науковій медицині ви­користовують для розчинення деяких лікарських речовин, наприклад, камфори, та як основу для рідких мазей, а насіння гірких плодів — для приготування мигдальної води. Обволікаючі, емульгувальні та клейкі властивості абрикосової камеді застосовують у ви­робництві таблеток і пілюль. Лікувальна цінність плодів абрикоса зумовлена високим вмістом у них вітамінів, мікро- і макроелементів, цукрів тощо. Так, 100 г абрикосів впливають на процес кровотворення так само, як 40 мг заліза або 250 г свіжої печінки. Свіжі абрикоси корисно вживати під час вагітності, при анемії, захворюваннях шкіри, слизової оболонки ротової порожнини, при трофічних виразках гомілки, при серцево-судинних захворюваннях, що супроводжуються набряками. В останньому випадку корисно практикувати один раз на тиждень розвантажувальний день (протягом дня за 4 рази рівними порціями з'їдають 300 г намоченої кураги і випивають 0,5 л абрикосового соку з м'якушем). Сушені абрикоси (урюк, курага) рекоменду ють при атеросклерозі, коронарній недостатності як джерело добре засвоюваного калію. Дітям рекомендується вживати свіжі абрикоси при гіпо- й авітамінозах. При сонячних опіках лиця використовують маски з свіжого абрикосового соку. Хворим на діабет і ожиріння свіжі й сушені абрикоси слід вживати в обмеженій кількості. Недоцільно призначати абрикоси для лікування і профілактики гіпо- та авітамінозу провітаміну А хворим на печінку та хворим зі зниженою функцією щитовидної залози, оскільки в цих випадках каротин не засвоюється. Насіння йде на виготовлення абри косової олії, яку використовують так само, як персикову або мигдалеву олію. Споживається насіння і в харчуванні. Вживати насіння в їжу треба обережно, не більше як по 20 г за один раз, щоб не отруїтися. Абрикосова камедь виробляється у вигляді порошку білого або жовтуватого кольору й інколи використовується як обволікаючий засіб. У китайській народній медицині насіння абрикосів у чистому вигляді використовують як заспокійливий засіб при кашлі та гикав ці, в суміші з іншими лікарськими рослинами — при бронхіті, трахеїті, ларингіті, коклюші та нефриті.

Плоди абрикоса обмежують для хворих на цукровий діабет і ожиріння через високий вміст цукру.

Квітки рослини виділяють багато нектару, а її медова продуктивність становить до 40 кг з 1 гектара.

Харчові якості абрикоса загальновідомі: з його плодів готують варення, компоти, сушать їх про запас. Розрізняють 3 різновиди сушених абрикосів: курага — без кісточок, урюк — з кісточками та кайса — сушена м'якоть плодів абрикосів з ядром насінин. Ці продукти широко використовують у дієтичному та лікувальному харчуванні