1.2 Методи непрямого економічного впливу, або економічні регулятори.

Методи непрямого економічного впливу - це система важелів непрямого економічного впливу держави на організації з метою стимулювання чи дестимулювання певних напрямів господарської діяльності.

Методи непрямого економічного впливу поділяються на загальнодержавні економічні регулятори та місцеві.

Загальнодержавні економічні регулятори (5 регуляторів):

1) Податки.

Прямі податки – податок на прибуток, землю, транспорт, на додану вартість (ПДВ) та ін.

Непрямі податки – митний та акцизний збори.

Мито - це податок на товари експорту та імпорту за послуги митниці (оформлення транспортних засобів, товарів і т.п.).

Акциз – це податок на товари та послуги, який включається в ціну, тобто цей податок сплачує покупець.

Система податків – це механізм регулювання державою діяльності організацій.

Високі податки встановлюються на діяльність чи товари, які не мають важливого суспільного значення (тютюнові, лікеро-горілчані вироби, прикраси, предмети роскоші.).

Низькі податки встановлюють у сферах пріоритетного попиту, особливого соціального статусу (товари для бідних, інвалідів і т.п.)

2) Умови кредитування.

Кредитування господарської діяльності організацій здійснюється системою комерційних банків за рахунок власних та залучених коштів та за рахунок кредитних ресурсів, отриманих від Національного банку України – центрального банку.

НБУ встановлює ставку рефінансування за надані кредитні ресурси, яка є основою для встановлення відсоткової ставки на кредитування організацій.

3) Пільги – стосуються сплати податків – пільгові гавані (у світі офшорні зони).

4) Санкції – використовуються щодо порушників фінансової та податкової дисципліни.

5) Регульовані ціни – можливе державне регулювання цін на товари чи послуги шляхом визначення фіксованих цін або встановленням верхньої межі. Цей інструмент використовується для товарів першої необхідності.

Місцеві органи влади використовують наступні економічні регулятори:

1) Місцеві податки та збори – податки за користування місцевою інфраструктурою –платежі за користування водо- і тепло- постачанням і т.п.

2) Рентні платежі – земля та ін.

2. Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи управління.

Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи управління - це система способів і прийомів, які використовують для організації і координації об’єктів управління з метою виконання ними поставлених завдань.

1.1 Організаційні методи управління.

Організаційні методи управління включають всі засоби дії на об’єкт управління, пов’язані з побудовою і вдосконаленням організаційної структури, розподілом повноважень, визначенням прав та обов’язків працівників, їх функцій, все це необхідно для чіткої взаємодії всіх частин організації в процесі управління

Організаційні методи управління застосовуються під час створення нових підприємств або під час реорганізації існуючих.

Основними інструментами організаційних методів управління є:

1) Регламентування – це правила, за якими діє підприємство, його підрозділи та окремі працівники.

Регламентування відображене в статуті підприємства, положеннях про відділи, в правилах внутрішнього розпорядку та ін. Основою регламентування є правові засади.

2) Нормування – визначає технічні, технологічні, економічні, організаційні норми.

Приклад норм: норми виробітку, норми витрат, норми експлуатації техніки, норми управління; норми витрат часу на виробництво одиниці продукції, норми продуктивності праці; загальна чисельність працівників в організації, чисельність управлінського апарату і т.п.

3) Інструктування – включає методичний інструктаж та вказівки щодо виконання робіт, перевірки знань та вмінь працівників.