Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції з функціональной логістики.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2.1 Mб
Скачать

6. Піввагон.

Призначений для перевезення навалочних вантажів (руда, вугіль, флюси, лісоматеріали и т.п.), контейнерів та інших вантажів, що не потребують захисту від атмосферних опадів. Кузов піввагону не має даху, що забезпечує зручність навантаження і розвантаження вантажів. Піввагон може мати розвантажувальні  люки у підлозі та торцові стінки, що розкриваються, або глухий кузів.

7.Транспортер важких та/або негабаритних вантажів.

Призначений для перевезення крупногабаритних та великовагових вантажів (трансформатори великої потужності, частини гідравлічних турбін, статори та ротори генераторів, колони, станіни), які за своїми розмірами та (чи) вагою не можуть бути перевезені в інших вагонах.

Головні питання під час перевезення морським транспортом. "Що веземо?" Ставки морського фрахту визначаються залежно від приналежності товару до певної групи. Наприклад, ставки на транспортування кави з Південної Америки набагато нижчі за ставки на будь-які інші вантажі. "Якого характеру вантаж?" Для перевезення варто знати, небезпечний Ваш вантаж чи ні, чи вимагає дотримання температурного режиму. Від характеру вантажу залежить вибір не лише тари (контейнера), а й маршруту: деякі порти не приймають певні види вантажів, і доводиться вибирати інші маршрути. "Скільки важить вантаж?" Вага вантажу є надзвичайно важливим чинником, що впливає на весь логістичний ланцюг: доставка вантажу в порт, перевантаження на склад, на морське судно; впливає на вибір виду контейнера й перевізника, на вибір портів, куди може заходити цей вантаж, і ще багато іншого. Запобігти несподіваним труднощам, пов’язаним із вагою вантажу, Вам допоможуть наші фахівці. "Яка вартість доставки?" На жаль, немає загальної бази цін на перевезення просто "з будь-якого порту Китаю" або "звідкись зі східного узбережжя США". На вартість перевезення впливає сила-силенна факторів: тариф на фрахт, коефіцієнт зміни цін на нафту, випуск коносамента, коефіцієнт зміни курсів валют, надбавка за безпеку, надбавка за високий сезон, термінальні роботи тощо. Переважно ставка розраховується індивідуально, коли є повна інформація про вантаж.

Коносамент. За коносаментом доставка товарів по воді здійснюється відповідно до Гаазьких правил із Міжнародної конвенції про уніфікацію умов коносаментів від 25 серпня 1924 р., якщо не застосовується інше державне право. Саме поняття коносамента, його реквізити й умови складання визначені в Кодексі торговельного мореплавання України (Закон України N 176/95-ВР від 23.05.1995).

Таблиця 3

Основні види контейнерів для перевезень морем

Вид

Вантажо-підйомність, тонн

Вага, тонн

Найбільша вантажо-підйомність, тонн

Розміри внутрішні, м (довжна ширинависота)

Об’єм внутрішній, м³

Розміри люка, м (ширинависота)

Основне призначення

20-футовий стандартний контейнер

24

2,08

21,92

5,93*2,33*2,38

33,9

2,33*2,29

Перевезення товарів загального призначення

40-футовий стандартний контейнер

30,48

3,9

26,58

12,02*2,35*2,39

67,7

2,34*2,28

40-футовий High Cube контейнер збільшеної місткості

30,48

4,15

26,33

12,02*2,35*2,7

76,4

2,34*2,58

High cube забезпечує більшу місткість

20-футовий рефрижера-торний контейнер

27

3,05

23,95

5,45*2,26*2,27

28

2,23*2,26

Перевезення товарів, що вимагають спеціального температурного режиму під час транспортування

40-футовий рефрижера-торний контейнер

30,48

4,37

26,11

11,55*2,28*2,28

60,2

2,28*2,24

20-футовий Flatracks контейнер

30,48

2,95

27,53

5,72*2,24*0,42

27,9

-

Контейнерний майданчик без стін для перевезення нерозбірних вантажів

40-футовий Flatracks контейнер

45

5,53

39,47

12,03*2,24*0,57

54,8

-

Коносамент (Bill of lading – B/L) – документ, який судновласник видає відправникові вантажу на посвідчення прийняття вантажу до перевезення морем.

Коносамент виконує три основні функції: засвідчує прийом вантажу до перевезення; є товаророзпорядчим документом; свідчить про укладання договору морського перевезення морем, за яким перевізник зобов'язується доставити вантаж. На коносаменті обов'язково має бути вказівка судноплавної компанії "вантаж на борті" або "вантаж занурений" або "вантаж прийнятий до навантаження".

Коносамент містить: відомості про назву судна та його власника, тоннаж судна, найменування портів завантаження й вивантаження, сума фрахту з указівкою, де оплачується фрахт (у порту завантаження чи в порту призначення), кількість виданих екземплярів коносамента.

Бувають такі види коносаментів: іменний – зазначається, що товар потрібно доставити певному одержувачеві з указівкою його найменування та адреси; ордерний – передбачає, що відправник вантажу може передати свої права третій особі, поставивши на звороті свій підпис і печатку (індосування); коносамент на пред'явника передбачає, що товар передається будь-якій особі – власникові коносамента.

Повітряний транспорт — найшвидший і в той же час найдорожчий вид транспорту. Основна сфера застосування повітряного транспорту — пасажирські перевезення на відстанях понад тисячу кілометрів. Також здійснюються і вантажні перевезення, але їх частка дуже низька. В основному авіатранспортом перевозять швидкопсувні продукти і особливо цінні вантажі, а також пошту. У багатьох важкодоступних районах (у горах, районах Крайньої Півночі) повітряному транспорту немає альтернатив. У таких випадках, коли в місці посадки відсутній аеродром (наприклад, доставка наукових груп у важкодоступні райони) використовують не літаки, а вертоліти, які не потребують посадочної смуги. Велика проблема сучасних літаків — шум, вироблюваний ними при зльоті, який значно псує якість життя мешканців розташованих поряд з аеропортами районів.

Основні терміни, пов’язані з авіаперевезеннями:

Прямий авіапереліт – авіапереліт із пункту відправлення в пункт призначення без проміжних посадок для перевантаження вантажу з одного літака в інший.

Транзитний авіапереліт – авіапереліт із посадкою в транзитному аеропорту й перевантаженням вантажу з одного літака в інший, який прямує до пункту призначення.

Наземна обробка вантажу в аеропорту (handling) – навантаження вантажу зі складу/на склад аеропорту в літак/з літака.

Транзит – перевантаження вантажу в проміжному аеропорту з одного літака в інший, без зміни авіакомпанії.

Трансфер – перевантаження вантажу в проміжному аеропорту від літака однієї авіакомпанії до літака іншої.

Консолідоване відправлення (consolidated shipment) – відправлення вантажів різних відправників в одному відправленні.

Авіанакладна (AWB, Airwaybill) - основний документ, який містить усю потрібну інформацію про вантаж, прямує разом з ним і підтверджує факт авіаперевезення.

Мастер-авіанакладна (MAWB, master airwavbill) – основна авіанакладна, що прямує авіатранспортом і випускається для кожного відправлення.

Хаус-авіанакладна (HAWB, house airwavbill) – додаткова авіанакладна, що випускається окремо для вантажу кожного відправника з консолідованого відправлення.

ICAO – Міжнародна організація цивільної авіації – установа ООН, яка запроваджує міжнародні норми цивільної авіації та координує її розвиток для підвищення безпеки й ефективності. Статутною метою ІCАО є гарантування безпечного, упорядкованого розвитку міжнародної цивільної авіації в усьому світі та інші аспекти організації й координації міжнародної співпраці з усіх питань цивільної авіації, разом з міжнародними перевезеннями.

IATA – Міжнародна асоціація повітряного транспорту – провідна міжнародна неурядова організація, згідно з вимогами якої вибудовується правова, інформаційна й технічна структура міжнародної авіації.

Вага і об’єм вантажу на автотранспорті.Однією з найважливіших характеристик вантажу в авіаперевезенні є його вага, що буває трьох видів:

Фізична (вага при зважуванні),

Об'ємна (визначається додатково, див. нижче),

Оплачувана (за якою оплачується авіафрахт).

Об'ємна вага (у кілограмах) визначається як об'єм вантажу (висота х ширина х довжина) у куб. сантиметрах, поділена на 6000, після чого отримане число заокруглюється до 0,5 кілограма. Далі отримана в розрахунках об'ємна вага порівнюється з фізичною вагою. Більша з них і є вагою, за якою оплачується авіаперевезення.

Таблиця 4

Габарити вантажних відсіків деяких літаків

Модель літака

Об’єм вантажних відсіків

Максимальна вага

Розміри вантажних люків

ТУ-134

14,5м3

4 тонни

120х115см; 110х60см

ТУ-154

38м3

5 тонн

135х120см

ІЛ-62

48м3

5 тонн

131х121см; 100х126см; 107х115см; 70х78см

Боїнг-737

35м3

6 тонн

88х121см

А-310

46м3

7 тонн

244х171см; 181х171см

ІЛ-86

100м3

15 тонн

123х230см; 184х240см

ІЛ-96-300

100м3

15 тонн

178х182см; 87х100см

Боїнг-767

110м3

17 тонн

340х170см; 178х170см

Трубопровідний транспорт, найекономічніший вид транспортування нафти, нафтопродуктів і газу з мість видобутку та виробництва до районів їх використання і переробки. Маґістральні нафтопроводи і газопроводи транспортують ці продукти на великі відстані по найкоротшій лінії з найменшими втратами.

По всій довжині газопроводу більш менш рівномірно (в середньому через 100-150 км) розподілені компресорні станції, функція яких полягає в підтримці необхідного тиску і швидкості руху газу в трубі (оскільки через тертя газу об стінки труби два останні показники мають тенденцію до зниження). Компресори підтримують тиск (а відповідно і пропускну спроможність газопроводу), додаючи необхідний об'єм газу (додавання, наприклад, повітря привело б до виникнення вибухонебезпечної суміші).

Компресорні станції оснащуються газоперекачуючими агрегатами і устаткуванням для осушення, очищення, одоризації газу (одорант — речовина, що додається в газ і додає йому характерний різкий запах). Крім цього на компресорних станціях обладналися хімічні лабораторії, що періодично проводять аналізи води, масла і інших робочих речовин, а також перевіряють загазованість об'єктів.

Оскільки газопровід не є абсолютно герметичною місткістю через оснащеність його додатковими механізмами (засувками, сальниками тощо), то при транспортуванні неминучі заплановані втрати деякої кількості газу (від 2,5 до 4,0%).

Різке зниження тиску в трубі (особливо в умовах від'ємних температур) здатне привести до утворення газогідратної пробки. Утворення гідратів газу відбувається у разі, коли молекули води утворюють навколо молекул газу свого роду скупчення і таким чином формують структуру, що зовні нагадує лід. Тобто трубу закупорює тверда маса, через що рух газу зупиняється. Найбільш поширені методи боротьби з такими явищами зводяться до використання метанолу або моноетіленгліколя — для розтепління гідратів.

В цілому ж довжина магістрального газопроводу може складати від декількох десятків до декількох тисяч кілометрів, а діаметр — від 150 до 1420 мм. Велика частина газопроводів має діаметр від 720 до 1420 мм. Труби і арматура магістральних газопроводів розраховані на робочий тиск до 7,5 Мпа.

5.Маркування та упакування товарів. Тара — особливий вид промислових виробів, призначений для укладання і упаковки різних матеріальних ресурсів. У тарі матеріали пред’являються до перевезень транспортним організаціям та зберігаються у ній при транспортуванні і збереженні на складах.

Основне призначення тари:

1) гарантування проти пошкоджень від механічних дій (ударів, трясіння, бою), забруднення та псування матеріалів від впливів атмосферних опадів, температури, тобто збереження фізико-хімічних якостей матеріалів та їх кількості при переміщенні і складуванні;

2) створення відповідних умов для виконання вантажно-розвантажувальних та транспортних операцій на усіх видах транспорту;

3) збереження зручностей при укладанні та збереженні матеріалів на складах;

4) краще використання складських об’ємів приміщень, вантажопідйомності транспортних засобів та збільшення їх продуктивності;

5) полегшення умов праці.

Упаковка — засіб або комплекс засобів, забезпечуваних захист продукції від пошкоджень, втрат, а зовнішнє середовище від забруднень. Упаковка сприяє раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Крім функціонального призначення упаковки, є й інший бік, котрий значно ближче покупцю, і який він приймає як знак марки. Упаковка має підтримувати ринкові позиції ринкової марки. Тому мають значення форма, розміри, кольорова гамма, конструкція, шрифт, що використовується, екологічність та ін.

На практиці використовують різні види тари та упаковки. Їх можна поділити на три основні групи: а) зовнішня тара; б) внутрішня (споживча) або первісна; в) цехова (обігова) тара.

Зовнішня тара призначена для транспортування або зберігання у процесі переміщення вантажів від виробника до споживача. До неї відноситься більшість видів дерев’яних, металевих, пластмасових та картонних ящиків, бочок, барабанів, пляшок та ін.

Внутрішня, так звана споживча тара або упаковка переходить з розміщеним в неї товаром в повну власність споживача. До цього виду тари відносяться різні паперові обгортки, картонні коробки, ящики, банки, пляшки та ін. В основі ділення тари на зовнішню та внутрішню лежить і така економічна ознака, як перенесення вартості тари на виготовлений продукт. Вартість внутрішньої тари разом з розміщеним в ній продуктом переходить на вартість виготовленого продукту.

Цехова тара використовується для транспортування товарів до робочих місць, доставки і збереження сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Як цехову тару застосовують дерев’яні суцільні і гратчасті ящики, металеві і пластмасові ящики, піддони, а також коробки з гофрованого картону.

Виходячи з кількості обігів, котрі може здійснювати тара, вона поділяється на разову та багатообігову. Під разовою тарою розуміють таку тару, котра може обслуговувати тільки один оберт товару від постачальника або виробника до споживача.

Багатообігова тара здійснює декілька обігів, обслуговуючи процес просування товарів від виробника до споживача, та належить поверненню постачальнику товару або тарозберігаючим організаціям відповідно до діючих домовленостей. До неї відносять більшість видів дерев’яної тари (ящики, бочки, барабани), текстильної тари (мішки), тари з полімерних матеріалів (ящики, бочки).

Нині широко використовують розбірну тару, що складається та розбірно-складальну. Така тара займає мало місця в складеному або розбірному вигляді і тому економічна при перевезеннях. Розрізняють товаробезликову та спеціалізовану тару. Товаробезликова тара не має специфічних якостей та особливостей і може бути використана після її звільнення від одних матеріалів для інших. Спеціалізована використовується тільки для пакування та транспортування певних матеріалів.

Важливою ознакою тари є її твердість. Розрізняють тверду, напівтверду та м’яку.

Найбільш ефективним видом тари є контейнери та пакети. Контейнер — це різновид багатообігової тари, наземна транспортна ємність, котра перевантажується за допомогою підйомно-транспортних засобів. Він призначений для перевезення різних видів вантажів. Види контейнерів різноманітні, найбільш поширені — металеві та дерев’яні вантажопідйомністю 3—5 т. Зважаючи на вантажопідйомність контейнери поділяються на малотоннажні, середньотоннажні і багатотоннажні. Для більш ефективного використання контейнерів бажано в транспортних організаціях та у посередників створювати обмінні пункти та контейнерні площадки, котрі дозволяють здійснювати швидку зміну контейнерів. На піддонах, як правило, формують пакет. Піддон має вигляд вантажної площадки з двома або одним настилом на ніжках. Експлуатуються зараз різні види піддонів (пласкі, стоєчні, ящичні). Всі вони являють собою допоміжне обладнання для укладання на них штучних вантажів. Найбільш поширені пласкі піддони у вигляді рівної прямокутної площадки. Вони можуть бути двох- та чотирьохстінні, виконані з дерева, металу та синтетичних матеріалів.

Стоєчні піддони на відміну від пласких мають невелику надбудову у вигляді чотирьох вертикальних стойок, розміщених по кутах піддону та поєднаних між собою твердими зв’язками.

Ящичні піддони на відміну від стоєчних мають наземні або неназемні невисокі стінки, встановлені між вертикальними стойками.

Вибір типу піддону для пакетування і перевезення вантажу визначається умовами перевезень, видом матеріалу, партійністю, обладнанням складського господарства та наявністю відповідних вантажно-розвантажувальних механізмів.

Використання контейнерів та піддонів при перевезеннях сприяє кращому збереженню вантажів, підвищенню обігу транспортних засобів, скороченню термінів перевезення вантажів, зниженню витрат при перевезенні за рахунок механізації вантажно-розвантажувальних операцій. Краще використання складських площ широкого спектру характеристик, котрі необхідно враховувати при використанні тари та упаковки, дає змогу зробити висновок, що вони є достатньо важливим елементом логістичної системи, котрий визначає ефективність, як самої системи, так і результативність сприймання товару споживачем. Це значною мірою визначає методи, характер, об’єм та інтенсивність продажу товару.

Основні вимоги до упаковки залежать від врахування потреб ринку, можливості уніфікації екологічної безпеки, врахування кліматичних особливостей та ін. Крім цього, важливими вимогами є пристосування до використання засобів механізації при транспортуванні, порівнянність витрат, дизайн та форма упаковки, порівнянність з транспортними засобами, збереження при транспортуванні, можливість повторного використання.

Структура виробництва і споживання тари та упаковки у нашій країні свідчать як про важливе місце у даній сфері логістики, так і про необхідність перегляду ставлення до тари та упаковки.

Розрахунок потреби у тарі та таропакувальних матеріалах здійснюється відділом збуту підприємства. Цей розрахунок виконується на основі виробничої програми підприємства, кількості та номенклатури продукції, котра буде вироблена, і норм витрат тарних та пакувальних матеріалів на одиницю тари.

Рис.2. Класифікація тари

Потреба в тарі визначається окремо від тари, котру отримують зі сторони у готовому вигляді, та тари, виробленої на місці (підприємстві, посередником). Коли тару отримують зі сторони у готовому вигляді, потреба її визначається за формулою:

,

де Qпр — кількість продукції, котру потрібно затарити, кг;

n — кількість продукції, що укладається в одиницю тари, кг.

Коли тара виробляється на місці, потреба в тарних та пакувальних матеріалах розраховується таким чином:

де k — коефіцієнт, враховуючий багаторазовий обіг тари;

qн — норма витрат тарних та пакувальних матеріалів на одиницю тари.

Норма витрат матеріалів на виробництво одиниці тари залежить від технології виробництва, виду та сорту сировини, розмірів, конструкції виготовленої тари.

Товарна інформація в цілому — це відомості про товар, які значені для користувачів. Вона допомагає їм розібратися у нескінченній кількості товарів і зробити правильний вибір. Первинним джерелом товарної інформації і водночас виконавцем послуг з інформування продавців або споживачів про товар, що продається, є сам виробник. Від того, наскільки якісними є такі послуги, залежить швидкість просування товарів каналами розподілу інтенсивність продажу, стимулювання продажу, створення споживчих переваг і кола постійних покупців. Додаткову товарну інформацію надає покупцеві посередник, тобто продавець товару (учасник каналів розподілу).

Основоположна інформація — це основні відомості про товар, які мають вирішальне значення для ідентифікації товарів на ринках і призначені для всіх суб'єктів ринкових відносин: вид і найменування товару, його ґатунок (асортимент, сортамент), маса нетто, найменування виробника, дата виготовлення товару, строк придатності або зберігання. Комерційну товарну інформацію призначено для виробників, посередників, постачальників і безпосе­редніх продавців, але не для споживачів, хоч нині за відкритості ринкових відносин вона все частіше стає відомою широкій громадськості. Комерційна товарна інформація містить дані про посередників, нормативні документи щодо якості товарів, штрих-коди продукції тощо. До споживацької товарної інформації належать спеціальні відомості, призначені для створення споживацьких переваг. Вона розповідає про вигоди, які отримає спожи­вач, якщо придбає даний товар, про найбільш суттєві споживчі властивості товару (склад, функціональне призначення, способи користування або експлуатації, безпека, надійність, ціна, стимулюючі заходи). Друковані проспекти чи буклети з такою інформацією найчастіше намагаються дуже привабливо оформити, що додатково підсилює її емоційний вплив.

Розроблено багато форм доведення товарної інформації до споживача: словесна, цифрова, образотворча, символічна, штрихова.

Словесна інформація є найбільш доступною. На жаль, у друкованому вигляді вона є досить громіздкою і потребує достатнього часу для осмислювання. Цифрова інформація найчастіше за­стосовується для доповнення словесних описів кількісними характеристиками товару (маса, розміри, строки, дати, коди тощо). Образотворча товарна інформація забезпечує зорове й емоційне прийняття відомостей про товари за допомогою художніх і графічних зображень безпосередньо товару, комбінованих зображень Товару з іншими естетичними об'єктами (квітами, красивими тваринами, метеликами тощо), репродукцій з картин, фотографій, листівок чи інших зображень (схем, графіків тощо). Символічна інформація — це відомості про товар, які передаються за допомогою інформаційних знаків (символ є короткою характери­стикою сутності товару, його відмінностей від інших товарів). Штриховий код — це знак, призначений для автоматизованої ідентифікації товару та обліку інформації про нього. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідну техніку та обладнання. Хоч це потребує значних додаткових витрат, зате наступний економічний ефект є вражаючим.

До товарної інформації фахівці ставлять такі вимоги: вірогідність, доступність і достатність. Вірогідність передбачає правдивість і об'єктивність відомостей про товар. Доступність пов'язують з принципом відкритості відомостей про товар для всіх користувачів, чим характеризується сучасне цивілізоване суспільство. Це може бути мовна доступність, зрозумілість тексту або інших форм доведення інформації, можливість надання інформації на першу вимогу покупця тощо. Достатність трактується як раціональна інформаційна насиченість, що виключає надання як неповної, так і зайвої інформації. Неповна інформація — це брак певних, що мають визначальний характер, відомостей про товар, а зайва — це надання відомостей, які дублюють основну без особливої для цього потреби, або такої інформації, котра не цікавить; споживача. Не варто забувати, що переважну більшість послуг; так чи так завжди оплачує споживач.

Засобами товарної інформації, що використовуються в процесії пакування товарів, є маркування й технічна документація.

Маркування — це текст, умовні позначення або рисунки, а також інші допоміжні засоби, нанесені на тару або на товар, і призначені для ідентифікації товару або окремих його властивостей, доведення до споживача інформації про виробників та про кількісні та якісні характеристики товару.

Основними функціями маркування є інформативна, ідентифікативна, мотиваційна та емоційна.

Інформативна функція маркування є основною. Найбільша пи­тома вага припадає на основоположну й споживчу інформацію, найменша — на комерційну. Така сама інформація дублюється і в товаросупровідних документах. Необхідність дублювання пов'язують з ідентифікаційною функцією маркування і товаросупровідних доку ментів: вони забезпечують наочність пересування товарних партій на всіх етапах товарообороту. Емоційна та мотиваційна функції маркування взаємозв'язані, що зрозуміло без зайвих пояснень.

Залежно від розміщення маркування поділяють на виробниче - торгове маркування — це текст, літерні чи цифрові "означення або умовні рисунки, нанесені виробником на товар, упаковку та інші носії інформації. Виробниче маркування має відповідати вимогам вітчизняних і міжнародних стандартів, бути чітким, наочним, однозначним і достовірним. Торгове маркування — це текст, умовні позначення або рисунки, нанесені продав­цем на товарні й касові чеки, упаковку, різноманітні цінники або експлуатаційні документи (паспорт тощо).

Носіями виробничого маркування можуть бути етикетки, кольєретки, вкладиші, ярлики, бірки, контрольні стрічки, клейма, штампи тощо.

Етикетки виготовляють друкарським способом і наклеюють на товар або упаковку чи додають до них. Вони можуть бути самостійними носіями інформації та містити різні пояснювальні тексти.

Кольєретки, — це різновид етикеток, які мають особливу форму і наклеюються на шийку пляшки з різними напоями, їхнє основне призначення — це прикрашати пляшку, але на них мож­на розмістити інформацію про назву напою, виробника, рік виго­товлення або ідентифікаційні знаки.

Вкладиші — це різновид етикеток з ширшою інформацією про виробника, короткі відомості про споживчі властивості товару, його функціональне призначення, особливості використання, строк придатності тощо. Вони можуть відігравати роль реклами.

Бірки та ярлики — це носії маркування, які причіплюються або додаються до товару. У них міститься мінімальна інформація та немає рисунків. Бірки мають меншу інформативність, ніж яр­лики. Вони інформують про товарну марку, назву виробника і ці­ну товару. Ярлики додатково вміщують адресу виробника, ін­формацію про ґатунок виробу, дату випуску, а також деякі іден­тифікаційні дані.

Контрольні стрічки — це носії короткої дублюючої товарної інформації, виконані на невеликій стрічці та призначені для кон­тролю або відновлення відомостей про товар у разі втрати етикетки бірки або ярлика. Вони використовуються на додаток до інших носіїв товарної інформації або й замість них. На них пере-цифрові або символічні форми інформації про артикул вибору номер моделі, ґатунок, експлуатаційні вимоги тощо. Контрольні стрічки в основному використовуються за виготовлення взуття.

Клейма та штампи призначено для нанесення ідентифікаційної на товари, упаковку, етикетки за допомогою спеціального пристрою. Існує кілька методів нанесення клейм і штампів на товари та упаковку: незмивною фарбою, випалюванням, видавлюванням чи вдавлюванням і т.п. При цьому мають дотримані такі вимоги: чіткість відбитків, стійкість до кліматичних умов, безпечність застосування, збереження нормального зовнішнього вигляду товарів і упаковки, відповідність встановленим правилам клеймування та штампування товарів і пакувальних виробів.

Торгове маркування відрізняється тим, що його ідентифікацій­ну функцію пов'язано більше з торговцем, ніж з виробником. Така функція торгового маркування полегшує покупцю можливість ви­сунути якісь претензії чи скарги на продаж дефектних товарів. Касові чеки й цінники є головними носіями торгового марку­вання і є обов'язковими за реалізації товарів у сфері торгівлі. Товарні чеки застосовуються за продажу непродовольчих то варів. Вони містять інформацію про номер або назву магазину, дату придбання, ціну тощо.

Маркування може бути нанесене на паперові, картонні, фанерні, металеві поверхні тощо. Ярлики з паперу, картону і з дерева новолокнистих плит не дозволяється використовувати за перевезення вантажів у відкритих транспортних засобах, змішаним залізнично-водним або тільки водним транспортом. У таких випадках маркування може бути нанесене міцною незмивною фарбою безпосередньо на тару.

Транспортне маркування розміщують на ящиках (на одній з бічних стінок), на бочках і барабанах — на днищі (допускається маркування на корпусі), на мішках — у верхній частині біля шва, на тюках — на одній з бічних поверхонь, на паках — на торцевій поверхні (дозволяється маркування на бічній поверхні), на інших видах тари (балонах тощо), на вантажах, які перевозять без тари, — у найбільш помітних місцях.

Надписи мають бути темними на світлих поверхнях і світлими — На темних. Знак «Вантаж, що швидко псується», виконують блакитним кольором на світлому фоні, знак «Тропічне виконання» — червоним, а знак «Відкривати тут» наносять у тім місці, звідки треба починати відкривання.

Розрізняють наступні види маркування:

Товарне (фабричне) маркування - складається з найменування товару та назви виробника, його адреси, заводської марки, з зазначенням готунку, ДСТУ та інше.

Відправне маркування - має номер міста та число міст, найменування відправника та отримувача, пункти відправлення та призначення.

Спеціальне (попереджальне) маркування - зазначає спосіб зберігання вантажу та поводження з ним, під час шляху та вантажних операцій.

Транспортне маркування - наноситься відправником у вигляді дробу (у чисельнику - номер за порядком, за яким дана відправка прийнята до перевезення, у знаменнику - число міст даної відправки), поряд з дробом ставлять номер вантажної накладної.

Лекція 8. Логістика формування запасів

1. Мотиви формування запасів.

2. Сутність та види запасів.

3. Системи управління запасами.

1.Мотиви формування запасів. Поняття матеріального запасу є одним із ключових у логістиці. Взята з природи сировина, перш ніж у виді готового виробу потрапити до кінцевого споживача, переміщується, поєднується з іншими матеріалами, піддається виробничій обробці. Просуваючись по матеріалопровідному ланцюгу сировина (а згодом напівфабрикат і готовий продукт) періодично затримується, очікуючи своєї черги вступу в ту чи іншу виробничу чи логістичну операцію.

Матеріальні запаси - це вироби народного споживання й інші товари, які знаходяться на різних стадіях виробництва і обігу продукції виробничо-технічного призначення, що очікують вступу в процес виробничого чи особистого споживання.

Якби весь ланцюг учасників, що забезпечує перетворення первинної сировини у вироби народного споживання і просування цих виробів, працював як єдиний механічний конвеєр, час очікування можна було би практично звести до нуля. Однак у реальному житті обійтися без такого чекання не можна. Створення запасів завжди сполучено з витратами. Перелічимо основні види витрат, пов'язаних зі створенням і змістом запасів:

- заморожені фінансові засоби;

- витрати на утримання спеціально обладнаних приміщень;

- оплата праці спеціального персоналу;

- постійний ризик псування, розкрадання.

Наявність запасів - це витрати. Однак відсутність запасів - це теж витрати, тільки виражені у формі різноманітних втрат. До основних видів втрат, пов’язаних з відсутністю запасів, відносять:

- втрати від простою виробництва;

- втрати від відсутності товару на складі в момент пред'явлення попиту;

- втрати від закупівлі дрібних партій товарів по більш високих цінах і ін.

Незважаючи на те, що зміст запасів сполучений з визначеними витратами, підприємці змушені їх створювати, тому що відсутність запасів може привести до ще більшої втрати прибутку.

Перелічимо основні мотиви, якими керуються підприємці, створюючи матеріальні запаси.

Імовірність порушення встановленого графіка постачань (непередбачене зниження інтенсивності вхідного матеріального потоку). У цьому випадку запас необхідний для того, щоб не зупинився виробничий процес, що особливо важливо для підприємств із безупинним циклом виробництва.

Можливість коливання попиту (непередбачене збільшення інтенсивності вихідного потоку). Попит на яку-небудь групу товарів можна передбачити з великою часткою імовірності. Однак прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше. Тому, якщо не мати достатнього запасу цього товару, не виключена ситуація, коли платоспроможний попит не буде задоволений, тобто клієнт піде з грошима і без покупки.

Сезонні коливання виробництва деяких видів товарів. В основному це стосується продукції сільського господарства. Наприклад, врожай картоплі в Росії убирається на початку осені. Потоки ж цього бульбоплода йдуть по товаропровідних ланцюгах цілий рік. Отже, де - те повинний накопичуватися запас.

Знижки за покупку великої партії товарів також можуть стати причиною створення запасів (деякі наші співвітчизники зберігають у будинку порівняно великі запаси продовольства саме з цієї причини).

Спекуляція. Ціна на деякі товари може різко зрости. Підприємство, що зуміло передбачати цей ріст, створить запас з метою одержання прибутку за рахунок підвищення ринкової ціни.

Витрати, пов'язані з оформленням замовлення. Процес оформлення кожного нового замовлення супроводжується витратами адміністративного характеру (пошук постачальника, проведення переговорів з ним, відрядження, міжміськів переговори і т.п. ). Знизити ці витрати можна скоротивши кількість замовлень, що дорівнює збільшенню обсягу партії, яка замовляється, і, відповідно, підвищенню розміру запасу.

Можливість рівномірного здійснення операцій по виробництву і розподілу. Ці два види діяльності тісно взаємозалежні між собою: розподіляється то, що виробляється. При відсутності запасів інтенсивність матеріальних потоків у системі розподілу коливається відповідно до змін інтенсивності виробництва. Наявність запасів у системі розподілу дозволяє здійснювати процес реалізації більш рівномірно, поза залежністю від ситуації у виробництві. У свою чергу, наявність виробничих запасів згладжує коливання в постачаннях сировини і напівфабрикатів, забезпечує рівномірність процесу виробництва.

Можливість негайного обслуговування покупців. Виконати замовлення покупців можна одним з наступних способів:

- зробити замовлений товар;

- закупити замовлений товар;

- видати замовлений товар негайно з наявного запасу.

Останній спосіб є, як правило, найбільш дорогим, тому що вимагає утримання запасу. Однак в умовах конкуренції можливість негайного задоволення замовлення може виявитися вирішальної в боротьбі за споживача.

Зведення до мінімуму простоїв виробництва через відсутність запасних частин. Поломки устаткування, різноманітні аварії можуть привести при відсутності запасів деталей до зупинки виробничого процесу. Особливо це важливо для підприємств із безупинним процесом виробництва, тому що в цьому випадку зупинка виробництва може обійтися занадто дорого.

Спрощення процесу керування виробництвом. Мова йде про створення запасів напівфабрикатів на різних стадіях виробничого процесу усередині підприємства. Наявність цих запасів дозволяє знизити вимоги до ступеня погодженості виробничих процесів на різних ділянках, а, отже, і відповідні витрати на організацію керування цими процесами.

Перераховані причини свідчать про те, що підприємці, як у торгівлі, так і в промисловості змушені створювати запаси, тому що в протилежному випадку збільшуються витрати обігу, тобто зменшується прибуток. У той же час запас не повинен перевищувати деякої оптимальної величини.

2.Сутність та види запасів. Найважливішою умовою забезпечення розширеного відтворення, безперервності надання транспортних послуг з метою задоволення попиту населення є створення та підтримка на оптимальному рівні певного обсягу запасів. Теоретичне осмислення поняття «запаси», визначення особливостей їх формування має суттєве значення для забезпечення ефективного управління ними. На основі критичного огляду наукової літератури та визначення сутнісних характеристик запасів на підприємствах транспортної галузі обґрунтовано ї визначення як елементу ресурсного потенціалу, який орієнтований на споживача та необхідний для забезпечення надійності процесу відтворення, задоволення попиту та який приносить прибуток на онові прискорення оборотності послуг.

Запаси в тому чи іншому вигляді присутні по всій довжині логістичного ланцюга, як у сфері виробництва, так і в сфері обігу продукції.

Поняття запасу пронизує всі сфери матеріального виробництва, тому що матеріальний потік на шляху переміщення від первинного джерела сировини до кінцевого споживача може накопичуватися у вигляді запасу на будь-якій ділянці. Причому, управління запасами на кожній з ділянок має свою специфіку. У теорії управління запасами виділяють такі їх види:

1. За місцем продукції в логістичному ланцюзі:

- запаси матеріальних ресурсів;

- запаси незавершеного виробництва;

- запаси готової продукції;

- запаси тари;

- запаси зворотних відходів.

2. По відношенню до базисних логістичних активностей:

- запаси в постачанні, матеріальні ресурси, які знаходяться в логістичних ланцюгах від постачальників до складів матеріальних ресурсів товаровиробника, призначені для забезпечення виробництва готової продукції;

- виробничі запаси, запаси матеріальних ресурсів і незавершеного виробництва, які надійшли до споживачів і не були перероблені, знаходяться на підприємствах усіх галузей сфери матеріального виробництва, призначені для виробничого споживання і дозволяють забезпечити безперервність виробничого процесу;

- товарні (збутові) запаси, запаси готової продукції, транспортні запаси, які знаходяться на складах готової продукції фірми-виробника та у дистрибутивній мережі, призначені для задоволення попиту споживачів (продажу);

- сукупні матеріальні запаси є об’єктом оптимізації логістичного управління з позиції загальних витрат і містять у собі всі перераховані вище види запасів: запаси у постачанні, виробничі запаси і товарні запаси.

3. По відношенню до комплексних логістичних активностей:

- складські запаси, запаси готової продукції, яка знаходиться на складах різного типу і рівня певних ланок логістичної системи, як внутрішньофірмових, так і логістичних посередників;

- транспортні запаси (запаси в дорозі, транзитні запаси), запаси матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції, які знаходяться в процесі транспортування від однієї ланки логістичної системи до іншої або в межах однієї ланки логістичної системи;

- запаси вантажопереробки, специфічний складський запас, який формується без логістичної операції зберігання (наприклад, перевантаження в одному транспортному вузлі з одного виду транспорту на інший, консолідація, сортування і т.д.).

4. За функціональним призначенням (стосується виробничих і товарних запасів):

- поточні (регулярні) запаси - це основна частина виробничих і товарних запасів, які призначені для забезпечення безперервності процесу виробництва і збуту між двома черговими постачаннями, утворюються за умов нерівномірного і регулярного постачання через невідповідність обсягів постачання і разового споживання;

- страхові (гарантійні) запаси призначені для безперервного постачання споживача за непередбачених обставин: відхилення в періодичності й у величині партій постачань від запланованих, зміна інтенсивності споживання, затримки постачань у дорозі, збої у виробничо-технологічних циклах і т.д.;

- підготовчі (буферні)запаси – це частина виробничого ( товарного) запасу, призначена для підготовки матеріальних ресурсів і готової продукції до виробничого або особистого споживання, їх наявність зумовлена необхідністю виконання певних логістичних операцій з приймання, оформлення, завантаження-розвантаження, додаткової підготовки до споживання;

- сезонні запаси - це запаси матеріальних ресурсів і готової продукції, створювані і підтримувані за очевидних сезонних коливань попиту або характеру виробництва, транспортування;

- запаси просування готової продукції формуються і підтримуються в дистрибутивних каналах для швидкої реакції на здійснювану фірмою маркетингову політику просування товару на ринок, зазвичай супроводжувану широкомасштабною рекламою в засобах масової інформації, покликані задовольняти можливе різке збільшення попиту на готову продукцію фірми;

- спекулятивні запаси зазвичай створюються фірмами для матеріальних ресурсів з метою захисту від можливого підвищення цін на них або введення протекційних квот і тарифів;

- застарілі (неліквідні) запаси утворюються внаслідок розбіжності логістичних циклів у виробництві і дистрибуції з життєвим циклом товарів, а також через погіршення якості товарів під час зберігання.

5. По відношенню до ланки логістичного ланцюга або логістичних посередників:

- запаси у постачальників;

- запаси у споживачів;

- запаси у торгових посередників;

- запаси у посередників фізичного розподілу.

Класифікація запасів підприємства за вищевказаними ознаками досить умовна і призначена в основному для їх контролю та поповнення.

Матеріальні запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва і обігу, вироби народного споживання та інші товари, що очікують на вступ у процес виробничого або особистого споживання.

Незважаючи на те, що утримання запасів пов’язане з певними витратами, підприємці змушені створювати їх. Основні мотиви створення матеріальних запасів: імовірність порушення встановленого графіка постачань; можливість коливання попиту; сезонні коливання виробництва деяких видів товарів; знижки за покупку великої партії товарів також можуть стати причиною створення запасів; спекуляція; витрати, пов’язані з оформленням замовлення; можливість рівномірного здійснення операцій виробництва і розподілу; можливість негайного обслуговування покупців.

До основних чинників, які впливають на оборотність і величину запасів, відносяться наступні.

  1. Співвідношення між попитом і пропозицією товарів. В умовах, коли попит населення перевищує пропозицію товарів, різко прискорюється їхня оборотність, товарообіг здійснюється з меншими товарними запасами. По мірі збільшення пропозиції товарів, насичення ринку, спостерігається деяке уповільнення швидкості обігу товарів. Вивчення попиту населення – одне з умов, що сприяють нормалізації товарних запасів.

2. Складність асортименту товарів. Час обігу товарів складного асортименту, як правив, набагато перевищує час обігу товарів простого асортименту.

3. Організація і частота завозу товарів. Чим частіше завозяться товари в крамниці, тим з меншими товарними запасами можна виконати план товарообігу. В свою чергу частота завозу залежить від місцезнаходження торгових підприємств, умов транспортування, розміщення виробничих підприємств. Чим ближче розміщені промислові підприємства або оптові бази до районів споживання, тих частіше виробляється завіз товарів, тим менш часу витрачається на їхню доставку. Висока частота завозу характерна для товарів, що швидко псуються.

  1. Споживчі властивості товарів. Вони або обмежують, або подовжують час обороту.

  2. Ритмічність надходження товарів в течію кварталу і місяця, порядок завозу товарів.

На обіг товарів впливає і безліч інших чинників: організація реклами і продажу товарів, транспортні умови, стан матеріально-технічної бази, особливості фасування товарів тощо. Важливе значення мають кваліфікація кадрів і рівень керівництва складним торговим процесом, організація праці і тощо.

3.Системи управління запасами. Управління запасами здійснюється за допомогою різноманітних економіко-математичних варіацій як задача на мінімум витрат, обумовлених створенням та збереженням запасів. Сумарна величина витрат по створенню і зберіганню запасів складається з таких основних складових:

  1. Ціна (собівартість);

  2. Заготівельні витрати;

  3. Витрати на зберігання;

  4. Витрати прибутку внаслідок закупівлі і зберігання запасів.

Вартість виробу, що зберігається, визначається або його ціною на момент закупівлі від зовнішнього джерела (постачальника) (виробничі запаси), або собівартістю при виробництві безпосередньо на підприємстві (незавершене виробництво). Вартість незавершеного виробництва детермінована ступенем його оброблення. Ціна матеріалів, що купуються коливається навколо середньої і тому певною мірою визначає політику закупівель. Тобто, відділ логістики формує матеріальні резерви адекватно стану маркетингового середовища.

Політика закупівель за низькими цінами реалізується у трьох формах: закупівлі виконуються, коли ціна стає нижчою за середню; закупівлі здійснюються в надмірній кількості, коли надаються відповідні знижки; здійснюються форвардні угоди з приводу ще невиробленого товару за ціною, що є вищою за поточну, але нижчою за очікувану.

Економія від проведення такої політики зіставляється з величиною витрат, пов’язаних із зберіганням, переміщенням матеріалів, їх обезціненням внаслідок зберігання, із втратою прибутку внаслідок невикористаних можливостей після вкладення оборотних коштів у запаси.

Заготівельні витрати пов’язані із створенням запасу і включають такі елементи:

1) Зовнішні поставки та відтворення виробничих запасів: на утримання закупівельних підрозділів; на оформлення та розміщення замовлень; на укладання господарчих угод з постачальниками; на відрядження; на комунікацію; на завезення і розвантаження предметів постачання; на кількісно-якісне приймання та складське розміщення; на облік заготовчих операцій; на проведення розрахунків за поставками.

2) Постачання на самому підприємстві та створення заділів: на утримання виробничо-диспетчерського підрозділу; на складання графіків руху деталей у процесі оброблення; на внутрішньозаводські транспортно - переміщувальні операції; на переналагодження обладнання; втрати прибутку, пов’язані з перервами.

Витрати зберігання, пов’язані із створенням запасів, як правило, залишаються незмінними (постійними) до їх певного рівня. Варіювати ця величина починає при надходженні на зберігання додаткових матеріалів. Витрати зберігання включають такі елементи: на заробітну плату персоналу; на оренду та утримання складських приміщень; на виконання складських операцій; на відшкодування втрат від виконання складських операцій на облік матеріалів; непродуктивні витрати (недостачі, втрати, збитки).

Витрати прибутку внаслідок закупівлі і зберігання виникають через втрачені можливості, які разом із витратами зберігання складають ціну утримання запасів. Ці витрати дорівнюють добутку рентабельності виробництва на середню вартість товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться в запасах. Серед інших витрат, пов’язаних з терміновою необхідністю поповнити запаси виділяють такі: на прийняття невідкладних заходів по забезпеченню постачання; витрати від скорочення обсягів виробництва і постачання у випадках, коли прийняття термінових заходів не призводить до позитивних результатів і в кінцевому результаті не видається задовольнити попит.

Важливим аспектом діяльності логістичної системи є підтримка розмірів матеріальних запасів на такому рівні, щоб забезпечити безперебійне постачання всіх підрозділів необхідними матеріальними ресурсами за умови дотримання вимог економічності всього процесу переміщення матеріального потоку. Рішення цього завдання досягається системою управління запасами. Система управління запасами являє собою сукупність правил і показників, які визначають момент часу й обсяг закупівлі продукції для поповнення запасів. Параметри системи управління запасами:

  • точка замовлення – мінімальний ( контрольний) рівень запасів продукції, за умови досягнення якого необхідно їх поповнення;

  • нормативний рівень запасів – розрахункова величина запасів. Досягається під час чергової закупівлі;

  • обсяг окремої закупівлі;

  • частота здійснення закупівель – тривалість інтервалу між двома можливими закупівлями продукції, тобто періодичність поповнення запасів продукції;

  • поповню вальна кількість продукції, за якої досягається мінімум витрат на зберігання запасу згідно із заданими витратами на поповнення і заданими альтернативними витратами інвестованого капіталу.

У логістиці застосовуються такі технологічні системи управління запасами:

Система управління запасами з фіксованим розміром замовлення. Розмір замовлення на поповнення запасу є постійною величиною. Замовлення продукції здійснюється при зменшенні на складах логістичної системи наявного запасу встановленого мінімального критичного рівня, який називають «точкою замовлення». В залежності від інтенсивності споживання матеріальних ресурсів інтервали постачання можуть бути різними, а також спираються на організаційні заходи (наприклад, зручність транспортування або можливість завантаження складських приміщень).

Щоб забезпечити безперебійність роботи в період логістичного циклу, коли запаси досягли нижньої критичної точки на момент організації замовлення на складі має бути достатній рівень запасів. Страховий запас повинен залишатись недоторканим. Інколи застосовують плаваючу точку замовлення, що не фіксується заздалегідь. В такому випадку момент подачі замовлення визначається з урахуванням виконання постачальником своїх зобов’язань або з урахуванням коливань попиту на вироблену продукцією.

Система з фіксованим розміром замовлення іноді називається «двобункерною». З першого бункера матеріальні ресурси витрачаються з моменту надходження чергової партії до моменту подачі замовлення, а з другого бункера – у період між подачею замовлення і його виконанням, тобто до моменту постачання. Така система контролю передбачає захист підприємства від утворення дефіциту. Система з фіксованим розміром замовлення застосовується переважно в таких випадках:

- великі витати внаслідок відсутності запасу;

- високі витрати на зберігання запасів;

- висока вартість товару, який замовляється;

- високий ступінь невизначеності попиту;

- наявність знижки з ціни залежно від кількості, яка замовляється;

- накладання постачальником обмеження на мінімальний розмір партії постачання.

Щоб не пропустити момент досягнення «точки замовлення», на складах логістичної системи здійснюється безперервний облік залишків матеріальних ресурсів. За наявності широкого асортименту матеріалів використовують технології автоматизованої ідентифікації штрихових кодів.

Система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення. Замовлення роблять в строго визначені моменти часу, які віддалені один від одного на рівні інтервали, наприклад, 1 раз у місяць, обсяг партії постачання визначається на основі рівня запасів наприкінці кожного періоду, тобто залежить від рівня витрат матеріальних ресурсів у попередньому періоді. Величина замовлення визначається як різниця між фіксованим максимальним рівнем, до якого відбувається поповнення запасу, і фактичним його обсягом у момент замовлення. Не потрібно вести систематичний облік запасів на складі.

Іноді необхідно робити замовлення на незначну кількість матеріальних ресурсів, а за умови прискорення інтенсивності споживання матеріалів, виникає небезпека використання запасу до настання моменту чергового замовлення, тобто виникнення дефіциту. Ця система застосовується в таких випадках:

- умови постачання дозволяють варіювати розмір замовлення;

- витрати на замовлення і доставку порівняно невеликі;

- втрати від можливого дефіциту порівняно невеликі.

За даною системою замовляють малоцінні, зі сталим попитом товари в одного і того ж постачальника.

Система з встановленою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня. Застосовують при значних коливаннях попиту, коли основні системи управління запасами не можуть забезпечити безперебійне постачання споживача без значного завищення обсягу запасів.

Щоб запобігти завищенню обсягів запасів, які знаходяться на складі, або їхньому дефіциту. Замовлення подають не тільки у встановлені моменти часу, але і за умови досягнення запасом граничного рівня. Якщо розмір запасу знижується до мінімального рівня раніше настання терміну подачі чергового замовлення, то робиться позачергове замовлення. І іншому випадку система працює як система з фіксованою періодичністю замовлення.

Замовленні поділяються на планові (роблять через задані інтервали часу) та додаткові (якщо запаси на складі досягають граничного рівня). Обчислення розміру замовлення ґрунтується на прогнозному рівні споживання до моменту надходження замовлення на склад.

Перевагою даної системи є повне виключення недостачі матеріальних ресурсів для потреб логістичної системи. Однак при цьому вимагається додаткові витрати на організацію постійного спостереження за станом величини запасів.

Система «Максиму-мінімум». Використовується сталий інтервал часу між замовленнями. Ця система зорієнтована на ситуацію. Коли витрати на облік запасів і витрати на оформлення замовлення настільки значні, що стають порівняними з витратами від дефіциту запасів. Замовлення виникають, коли запаси на складі виявились меншими або дорівнюють встановленому мінімальному рівню. Коли замовлення видається, запаси мають сягати максимального рівня поповнення. Таким чином працюють два рівня запасів – мінімальний і максимальний. Також використовується система оперативного управління, коли через певні проміжки часу приймається оперативне рішення: «замовляти» або «не замовляти», якщо замовляти, то яку кількість одиниць товару.

Для управління багатонаменклатурними запасами використовується АВС- аналіз, за допомогою якого визначають ступінь розподілу конкретної характеристики між окремими елементами якої-небудь множини. Невелика кількість товару, яка повинна неодноразово закуповуватись, складає велику частину загальної вартості товарів, що закуповуються. В основі методу лежить правило Паретто, відповідно до якого безліч керованих об’єктів поділяється а дві неоднакові частини (80/20). Логістика пропонує поділ натри частини.

Щодо управління матеріальними запасами метод АВС – спосіб нормування і контролю за станом запасів, який полягає в розбитті номенклатури N, реалізованих товарно-матеріальних цінностей на три нерівнопотужних підмножини А,В,С на основі деякого формального алгоритму. Для проведення АВС - аналізу необхідно:

встановити вартість кожного товару (за закупними цінами);

розташувати товари за зменшенням ціни;

знайти суму даних про кількість і витрати на придбання;

розбити товари на групи залежно від їх питомої ваги в загальних витратах на придбання.

Група «А»: найбільш дорогі та коштовні товари, на їх частку припадає 75-80% загальної вартості запасів, складають 10-20% загальної кількості товарів, які знаходяться на зберіганні.

Група «В»: середні за вартістю товари. Частка в загальній сумі запасів становить 10-15 %, у кількості зберігаємої продукції 30-40%.

Група «С»: найдешевші. 5-10 % від загальної вартості виробів, 40-50% від загального обсягу зберігання.

Аналіз показує значення кожної групи товарів. На 20 % всіх запасів припадає 80% всіх витрат. За принципом диференціації асортименту в процесі аналізу XYZ весь асортимент поділяють на три групи залежно від рівномірності попиту і точності прогнозування. Група «X»: товари, попит на які рівномірний, або може незначно коливатись. Обсяг реалізації добре передбачається. Група «Y»: обсяги споживання товарів коливається. Прогнозування обсягу реалізації середнє. Група «Z»: товари з епізодичним попитом. Прогнозування обсягу реалізації складне. Зараховують товар до певної групи за коефіцієнтом варіації попиту. Величина коефіцієнта варіації змінюється в межах від нуля до нескінченності. Поділ на групи може бути здійснений на основі алгоритму: 1)група Х – інтервал 0 v 10%; 2)група Y – інтервал 10% v 25%; 3)група Z – інтервал 25% v.

Поєднанням даних про співвідношення кількості та вартості АВС- аналізу з даними про співвідношення кількості та структури споживання XYZ- аналізу дозволяють отримати цінні інструменти планування, контролю й управляння для системи постачання в цілому, і управління запасами зокрема.

Результатом спільного проведення аналізів АВС і XYZ є матриця, яка складається з дев’яти різних класів (табл. 1).

Таблиця 1

Аналіз АВС - XYZ

 

А

В

С

Х-матеріал

Висока споживча вартість

Середня споживча вартість

Низька споживча вартість

 

Високий ступінь надійності прогнозування

Високий ступінь надійності прогнозування

Високий ступінь надійності прогнозування

Y-матеріал

Висока споживча вартість

Середня споживча вартість

Низька споживча вартість

 

Середній ступінь надійності прогнозування

Середній ступінь надійності прогнозування

Середній ступінь надійності прогнозування

Z-матеріал

Висока споживча вартість

Середня споживча вартість

Низька споживча вартість

 

Низький ступінь надійності прогнозування

Низький ступінь надійності прогнозування

Низький ступінь надійності прогнозування

Завдяки розвиткові інформаційних технологій і особливо пристроїв інформаційного обміну даними (ELECTRONIC DATA INTERCHANGE –EDI), методу штрихового кодування, а також використанню електронних систем збору даних у місцях продажів і лазерних сканерів з’явилась система управління попитом і поповненням ресурсів під назвою «запаси, що управляються продавцем» (vendor managed inventory, VMI).

У цій моделі покупець не розміщує свої замовлення самостійно, а направляє інформацію з даними про фактичне використання або продаж товарів, величинами поточних запасів і подробиці про додаткові види маркетингової діяльності продавцеві. На основі отриманих даних постачальник формує замовлення для свого клієнта.

Лекція 9. Логістика складування

1. Функціональне призначення та класифікація складів.

2. Логістичний процес на складі.

3. Характеристика системи складування.

4. WMS - ефективне управління складом.

1.Функціональне призначення складів. Переміщення матеріальних потоків логістичним ланцюгом неможливе без концентрації у певних місцях необхідних запасів, для зберігання яких призначено відповідні склади. Переміщення через склад пов’язано з витратами праці, що збільшує вартість товару. Тому склад необхідно розглядати не ізольовано, а як інтегровану складову частину логістичного ланцюга. Тільки такий підхід дозволить забезпечити успішне виконання основних функцій складу і досягнення високого рівня рентабельності.

Склади – це будівлі, споруди та різноманітні пристрої, призначені для приймання, розміщення і зберігання товарів, які надійшли на них, підготовки їх до споживання і відпускання споживачу.

Розповсюдженою є думка про те, що склади утворюються винятково для зберігання матеріальних цінностей. Однак на складах не створюються нові матеріальні цінності, додаткова споживча вартість, тому зберігання як самоціль не приносить ніякої користі. Як правило, якість вантажів може тільки погіршуватися від зберігання на складі, а у фінансовому відношенні цілеспрямоване зберігання вантажів на складі може призвести тільки до збитків, оскільки:

по-перше, матеріальні цінності, які зберігаються на складі, тимчасово виключені з фінансового обігу, хоча на їх придбання та виготовлення витрачено деякі ресурси;

по-друге, саме складування вантажів вимагає певних витрат.

Насправді жоден вид матеріальних ресурсів не виробляється для того, щоб потім зберігати їх на складах. І все ж таки склади є широко розповсюджені у всіх галузях економіки, у промисловості, на транспорті, в оптовій і роздрібній торгівлі, будівництві, сільськогосподарському виробництві тощо. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах склади виконують ряд істотних функцій:

1. Перетворення виробничого асортименту в споживчий відповідно до попиту і з метою виконання замовлень клієнтів.

2. Складування і зберігання продукції з метою вирівнювання тимчасового, кількісного та асортиментного розривів між виробництвом і споживанням продукції, що дає змогу здійснювати безперервне виробництво і постачання на базі створюваних товарних запасів, а також у зв’язку із сезонним споживанням деяких видів продукції.

3. Консолідація і розукрупнення вантажів – склад може здійснювати функцію об’єднання (консолідації) невеликих партій вантажів для декількох клієнтів, до повного завантаження транспортного засобу, що сприяє зменшенню транспортних витрат. У той же час на склад можуть надходити вантажі від виробників, призначені декільком замовникам, які потім розділяються на більш дрібні партії згідно із замовленнями і відправляються кожному споживачу.

4. Надання послуг. Очевидним аспектом цієї функції є надання клієнтам різних послуг, які забезпечують фірмі високий рівень обслуговування споживачів.

Метою створення складів у системах логістики є не збереження матеріальних ресурсів, а перетворення параметрів матеріальних потоків для їх найбільш ефективного використання.

Під параметрами розуміють розміри і склад транспортних партій вантажів, тип і спосіб упакування, кількість найменування вантажів у транспортних партіях, час прибуття і відправлення транспортних партій та інше.

Об’єктивна необхідність у спеціально обладнаних місцях для зберігання запасів існує на всіх стадіях руху матеріального потоку, починаючи від первинного джерела сировини і закінчуючи кінцевим споживачем. Цим пояснюється досить велика номенклатура складів, основними класифікаційними ознаками яких є такі:

1) по відношенню до функціональних базисних сфер логістики: склади постачання; склади виробництва; склади розподілу;

2) за видом продукції, яку зберігають: склади сировини, матеріалів, комплектуючих; склади незавершеного виробництва; склади готової продукції; склади тари; склади зворотних відходів;

3) по відношенню до логістичних посередників: власні склади підприємств; склади логістичних посередників (торгових, транспортних, експедиторських, вантажопереробних і т.п.);

4) за функціональним призначенням: склади буферних запасів, призначені для забезпечення виробничого процесу (склади матеріальних ресурсів і незавершеного виробництва, виробничих, страхових, сезонних та інших видів запасів); склади перевалки вантажів (термінали) у транспортних вузлах, при виконанні змішаних, комбінованих, інтермодальних та інших перевезень; склади комісіонування, призначені для формування замовлень відповідно до специфічних вимог клієнтів; склади зберігання, які забезпечують збереження і захист складованих виробів; спеціальні склади (митні склади, склади тимчасового зберігання, тари, зворотних відходів і т.п.);

5) за продуктовою спеціалізацією – вузькоспеціалізовані (для одного або декількох найменувань продукції); обмеженого асортименту; широкого асортименту.

Склади можуть також бути класифіковані за видом власності, за технічною оснащеністю, за наявністю зовнішніх під’їзних колій, за видом складських будівель і споруд, за технічною конструкцією і т.п.

Оскільки склади використовують у різних сферах логістики (заготівельній, виробничій, розподільчій), вони мають своє призначення та спеціалізацію. Склади заготівельної логістики спеціалізуються на збереженні сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та іншої продукції виробничого призначення. Ці склади виконують функцію забезпечення виробничих підприємств. Враховуючи орієнтацію на особливості переробки вантажопотоків, господарську приналежність (постачальника-виробника, посередника, виробника-споживача) вони можуть бути умовно розподілені на такі групи:

  • склади сировинних матеріалів. Для них характерна переробка однорідних вантажів, котрі постачаються великими партіями, інтенсивними вантажопотоками за ритмічним графіком постачання споживачу; відносно постійна обертаність дає змогу вести автоматизовану складську переробку вантажів;

  • склади продукції виробничого призначення влаштовують, як правило, з тарними вантажами з відносно однорідною номенклатурою.

Великі обсяги переробки дають змогу використовувати механізацію і автоматизацію складських робіт на вищому рівні. Склади виробничої логістики входять до складу організаційної системи виробництва і призначені для забезпечення технологічних процесів. На цих складах зберігаються залишки незавершеного виробництва, прибори, інструменти, запасні частини та ін. Робота пов’язана з відносно постійною номенклатурою вантажу, який постачають з визначеною періодичністю і невеликим терміном збереження, що і дає змогу автоматизувати обробку вантажу або більше механізувати виконувані операції.

Склади розподільчої логістики призначені для підтримання безперервності руху товарів зі сфери виробництва у сферу споживання. Основне їх призначення — безперервне забезпечення споживачів, у тому числі роздрібної мережі. Вони можуть належати як виробникам (склади торговельної продукції, розподільчі склади виробників), так і підприємствам торгівлі.

Склади готової продукції і розподільчі склади виробників у різних регіонах збуту (центральні і регіональні склади) обробляють тарні та штучні вантажі відносно однорідної продукції у межах асортиментного переліку одного виробника із швидким обігом реалізації великими партіями. Це дає можливість здійснювати автоматизовану і високомеханізовану переробку вантажу.

Склади оптової торгівлі товарами народного споживання в основному забезпечують дрібних споживачів і роздрібну мережу. Відповідно до свого призначення такі склади концентрують залишки вантажу широкої номенклатури і нерівномірним обігом (іноді сезонного попиту) товару, що реалізується різними партіями. Це робить недоцільною автоматизовану обробку вантажів на цих складах і надає перевагу високомеханізованій і механізованій обробці.

Склади роздрібної торгівлі забезпечують роздрібні торговельні мережі, об’єднані зі складом в організаційно-господарську одиницю. Як і на оптових складах, там зберігається товар з дуже великим асортиментом партій, щоб постійно підтримувати в магазинах широкий асортимент товару. Реалізація зі складу здійснюється дрібними партіями з частим постачанням. Такі склади, як правило, невеликі, тому на них раціональніше використовувати як механізовану, так і ручну обробку вантажів.

Склади транспортних організацій створюються для тимчасового складування. Це склади залізничних станцій, вантажні термінали автотранспорту, морських і річкових портів, термінали повітряного транспорту. За характером виконуваних операцій вантажопереробки їх відносять до транзитно-перевалювальних. Термін зберігання вантажів зведений до мінімуму, адже цей склад призначений для ефективного і своєчасного забезпечення клієнтів шляхом заміни одного виду доставки (або транспортного засобу) на інший. Вантажі постачаються і відправляються великими партіями, при цьому вантажна одиниця, що постачається (піддон або контейнер), на складі не розформовується. На таких складах доцільний високий рівень механізації. Група цих складів може перебувати як у межах заготівельної, так і розподільчої логістики.

Для вивчення складського господарства, аналізу стану його розвитку необхідна класифікація складів. Це дає змогу охарактеризувати мережу складів, окремі їх види, дає уявлення про те, як створюються ці види, яка їхня роль у процесі товароруху. Склад є спеціальним стаціонарним чи пересувним приміщенням або іншим місцем зосередження матеріальних цінностей. Він забезпечує необхідний ступінь їх збереження, як правило, обладнаний власними чи обслуговується залученими засобами механізації (автоматизації) робіт. Складську мережу класифікують за різними ознаками. Основні класифікаційні ознаки та відповідні види товарних складів подані у табл. 1.

Таблиця 1

Класифікація складів

Ознака класифікації

Види товарних складів

Характер виконуваних функцій

Сортувально-розподільчі, транзитно-перевалочні, накопичувальні

Товарна спеціалізація

Універсальні, спеціалізовані, вузькоспеціалізовані, комбіновані, неспеціалізовані, змішаного зберігання

Технічна будова, яка визначає режим зберігання товарів

Загальнотоварні, спеціальні

Розмір корисної складської площі (складського об’єму), місткості

Малі — до 5 тис. м2 (30 тис. м3), до 1 тис. т;середні — від 5 до 10 тис. м2 (від 30 до 60 тис. м3), від 1 до 6 тис. т;великі— понад 10 тис. м2 (понад 60 тис. м3), понад 6 тис. т

Рівень механізації вантажопереробки

Немеханізовані, механізовані, комплексно-механізовані, автоматичні

Поверхова висота приміщень

Одноповерхові (низьковисотні,середньовисотні, висотні)

Транспортні умови

Прирейкові, портові, при пристанях, неприрейкові (внутрішньоміські)

Конструктивні особливості

Закриті, напівзакриті, відкриті

Температурний режим

Утеплені, неутеплені, опалювані, неопалювані, склади-холодильники

Форма користування

Індивідуального користування, спільного користування, загального користування

Форма власності

Державні, колективні, приватні, спільні

Однією з основних ознак класифікації складів є характер виконуваних ними функцій. Залежно від цього склади поділяються на сортувально-розподільчі, транзитно-перевалочні, накопичувальні. Найпоширенішим видом складів є сортувально-розподільчі, які мають значну питому вагу у складському товарообороті. На таких складах здійснюється приймання товарів від місцевих та позамісцевих постачальників, а також їх сортування, комплектування партій товарів відповідно до замовлень роздрібних торговельних організацій. На сортувально-розподільчих складах, як правило, зосереджуються поточні товарні запаси, які зберігаються відносно недовгий час. Тому функція зберігання товарів для цих складів не є характерною.

Транзитно-перевалочні склади в основному призначені для переправлення товарів з районів виробництва до пунктів споживання різними видами транспорту. Ці склади виконують роль перевалочних пунктів, забезпечуючи вивантаження товарів, що прибули на одному з видів транспорту, приймання їх за масою та кількістю місць, сортування згідно з місцем призначення та навантаження на інший вид транспорту.

Накопичувальні склади існують для сезонного та тривалого зберігання товарів. Оскільки вони забезпечують накопичення та відносно тривале зберігання товарів, великого значення набуває також контроль за якістю зберігання товарів. Накопичувальні склади зосереджені здебільшого в оптовій ланці. Разом з основними функціями накопичення та зберігання товарів ці склади виконують допоміжні технологічні операції, пов’язані з прийманням та відпуском товарів оптовим покупцям. Ідеться про їх перепакування, сортування тощо. Залежно від товарної специфікації, обумовленої асортиментом товарів, які підлягають зберіганню, розрізняють універсальні, спеціалізовані, вузькоспеціалізовані, комбіновані, неспеціалізовані склади та склади змішаного зберігання.

Універсальні склади використовуються для зберігання й складської обробки однієї з груп товарів.

Вузькоспеціалізовані склади використовують для зберігання товарів одного виду, як правило, простого асортименту, але таких, які вимагають особливого режиму зберігання на комбінованих складах.

Неспеціалізовані склади на відміну від попередніх видів призначені для зберігання й проведення різних технологічних операцій з кількома групами товарів, не пов’язаних між собою єдністю споживчого призначення (склади гастрономічних, м’ясних, рибних та інших товарів).

На складах змішаного зберігання складські операції виконують з основними видами продовольчих та непродовольчих товарів.

Важливою ознакою класифікації складів є їх технічна побудова, що визначає режим зберігання товарів. За цією ознакою склади поділяються на загальнотоварні та спеціальні.

Загальнотоварні склади призначені для зберігання й складської обробки товарів, які не потребують дотримання спеціальних умов зберігання.

Спеціальні склади призначені для зберігання товарів, фізико-хімічні особливості яких потребують створення спеціальних конструкцій будівель чи технологічних пристроїв. Як правило, спеціалізовані склади поділяються на такі основні типи: немеханізовані, механізовані, комплексно-механізовані, автоматизовані, автоматичні.

Немеханізованими є склади з ручною вантажопереробкою, механізовані ж є складами, що мають дільниці з локально механізованими технологічними операціями за умов ручного укладання та комплектування продукції. Комплексно-механізованими є склади з механізованою вантажопереробкою, що відбувається протягом усього технологічного циклу. Автоматизованими є комплексно-механізовані склади чи їх дільниці, що мають автоматизовану систему пошуку та розміщення вантажів (АСПРВ), програмно-керований працетехнічний чи автооперативний комплекс (ПКРАК), експлуатований у максимальному режимі, чи комплекс устаткування з локальними системами автоматизованого управління, оснащений електронною автоматикою. Автоматичні склади є програмно керованими автоматизованими складами, що експлуатуються в автоматизованій системі управління технологічним процесом (АСУПТ) за допомогою ЕОМ без безпосередньої участі людини, тобто склади-автомати з технологією, що не потребує участі людини.

Важливим елементом класифікації складів є їх поверхневість та висота приміщень. Відповідно до цього розрізняють одноповерхові низьковисотні склади (їх робоча висота сягає 7,2 м), середньовисотні (їх висота становить від 7,2 до 12,6 м), висотні (їх висота — понад 12,6 м) та багатоповерхові склади. Залежно від транспортних умов, зокрема, враховуючи розміщення поблизу залізничних чи водних шляхів, склади відповідно називають прирейковими (розташовані біля магістральних залізничних шляхів або мають під’їзні шляхи), склади при пристанях (розташовані на річкових пристанях, які мають причали), портові (розташовані у морських портах), неприрейкові (внутрішньоміські) склади (безпосередньо не зв’язані з транспортними шляхами).

Залежно від конструктивних особливостей складські будівлі бувають закритими, напівзакритими, відкритими. Закриті склади є основним видом складських будівель. Вони, як правило, розподіляються у певній послідовності на окремі приміщення, призначені для виконання різних видів робіт (приймання, зберігання, фасування, комплектування партій товару тощо).

Закриті склади розрізняють за утепленістю, кількістю поверхів, матеріалів стін, за ступенем вогнестійкості (неспалимі, важкоспалимі, спалимі).

До напівзакритих належать різного типу навіси. За конструкцією вони можуть бути або зовсім без стін, або мати одну, дві, три стіни. Висота їх досягає 4—6 м. Довжина може бути різною, але не більше 180 м. Фундаменти навісів асфальтують чи бетонують.

Відкриті склади є рівними майданчиками з незначним схилом до країв для стоку дощової та талої води. На них зберігаються матеріальні цінності, яким не загрожує температурний чи атмосферний вплив.

Залежно від температурного режиму чи утепленості закриті склади поділяються на неутеплені (неопалювані), утеплені (опалювані) та склади-холодильники. Неутеплені (неопалювані) склади використовують в основному для зберігання товарів у скляній, м’якій чи іншій тарі. Ці склади будують без горищного покриття, утепленої підлоги та дверних тамбурів. Утеплені (опалювані) склади мають горище чи з’єднані з утепленим дахом, а також мають дверні тамбури, утеплені підлоги. На таких складах створюються умови для захисту товарів від зовнішньотемпературних перепадів та вологості повітря. Склади-холодильники обладнані пристроями для підтримання від’ємного рівня температури у камерах зберігання швидкопсувних товарів.

Залежно від форми використання розрізняють склади індивідуального, спільного та загального користування. Склад індивідуального користування є власністю однієї торговельної організації чи підприємства, які використовують його площу для обладнання за власним розсудом, однак він може бути й орендованим приміщенням. Серед складів спільного користування виділяють два різновиди: кооперативні та об’єднані.

Кооперативні склади належать торговельним організаціям, які об’єднали капітал для будівництва великого складського комплексу й користуються ним спільно.

Об’єднані склади належать одній торговельній організації, але використовують їх декілька установ чи підприємств. До складів загального користування належать спеціально споруджені складські будівлі, приміщення яких здаються у тимчасову експлуатацію будь-якій торговельній організації, яка потребує складської площі. Такі склади перебувають у власності транспортно-експедиційних та контейнерних служб залізничного транспорту, а також автотранспортних підприємств.

Важливою ознакою класифікації складів є форма власності, яка в Україні визначається Законом «Про власність» від 7.02.1991. Згідно з цим Законом склади можуть бути державними, колективними, приватними та спільними. Зараз склади в основному є державною та колективною власністю підприємств та організацій. Основу оптової торгівлі у перспективі становитимуть склади, що є власністю трудового колективу. Певну їх частку мають становити приватні складські підприємства, що є невеликими складами, викупленими здебільшого зі складського фонду роздрібної торгівлі чи збудовані на власні кошти приватних осіб. Набули розвитку і спільні складські підприємства, основою яких є змішана форма власності — державна, колективна, приватна юридичних і фізичних осіб України та інших держав. Поступово, з втіленням Програми приватизації у життя, питома вага державної складської мережі буде зменшуватися.

Кількісне та якісне зберігання має убезпечувати матеріали від механічних ушкоджень, забруднення, зміни фізико-хімічних властивостей, шкідливого впливу один на одного. Все це потребує відповідних умов та техніки збереження.

Під умовами зберігання матеріалів розуміють зовнішнє середовище (температура, вологість та освітлення). Під технікою зберігання — порядок і способи розміщення матеріалів на складі.

Дуже важливе значення в організації складських процесів має розміщення та збереження матеріальних ресурсів. При розміщенні матеріалів враховують їх розміри, сорти, місця зберігання, рівномірність оберненості кожного виду матеріалу, забезпечення поточного переміщення. Чіткий порядок розміщення дає можливість швидко знаходити необхідні матеріали при відпуску їх споживачам або вільне місце для розміщення знову отриманих партій. Він покращує їх облік, сприяє втіленню автоматизації управління складським процесом, спрощує складську переробку вантажів.

Розрізняють декілька способів розміщення матеріалів у складському приміщенні. Частіше використовують сортовий (номенклатурний) порядок розміщення матеріальних ресурсів на місцях зберігання. При такому розміщенні кожному найменуванню, марці, сорту, розміру товару відводиться певне місце збереження. Потрібно, щоб кожне місце збереження було забезпечене спеціальним паспортом (ярликом), в якому вказувалось би найменування товару, марка, сорт, розмір. На складах з великим асортиментом матеріалів місця збереження маркірують привласненням номера або літери. Індекси, котрими позначені місця зберігання, привласнюють розміщеним на цих місцях матеріалам і вказують їх у картках складського обліку. За ознаками виробничого виготовлення або споживання розміщують згідно з партійністю і комплектністю.

При партійному розміщенні вантажі зберігаються окремо партіями, що постачаються, з окремим оформленням кожної партії, котра складається з матеріалів з індивідуальними відмінностями якості (метали різних плавок, цемент різних марок та ін.).

При комплектному способі зберігання зберігаються в одному місці або в суміжних осередках вантажі різних найменувань, розмірів, сортів, що складають комплект одночасно споживуваних у виробництві матеріалів.

За характером заповнення складського об’єму розрізняють підлоговий, підвісний та комбінований спосіб зберігання. Вибір того чи іншого способу розміщення вантажів при зберіганні здійснюється з урахуванням окремих факторів, найважливішими з котрих є фізико-хімічні параметри, ступінь масовості вантажів і механізованої її переробки, вимоги до техніки безпеки.

Штабельне зберігання здійснюється, коли потрібно зберігати затарені або штучні товари. При цьому формують штабель з урахуванням тиску, котре створюють верхні матеріали. Цей спосіб оптимальний при зберіганні вантажів великих кількостей і невеликої номенклатури. Перевага штабельного зберігання в максимальному використанні площ та об’ємів. Крім цього, цей вид зберігання спрощує облік матеріалів та контроль за їх рухом.

Недолік у тому, що він може використовуватись тільки при обмеженні номенклатури вантажів, а також у незручності виймання їх зі штабеля і неможливості автоматизації складських процесів. Стелажне зберігання — найбільш часто використовуваний спосіб для багатономенклатурних вантажів. Він забезпечує механізацію та автоматизацію складських процесів. Його недоліком можна вважати недостатнє використання складських площ та об’ємів складу, потреба у стелажах та в більш складному підйомно-транспортному обладнанні.

Як видно з рис. 1, у складських приміщеннях широко використовується обладнання, що дає змогу зберігати різні матеріали (товари) за видами, типами, призначенням. Таке обладнання підвищує ефективність використання площі та об’єму сховища, сприяє найбільш раціональному використанню вантажно-розвантажувальних та транспортних засобів. Обладнання для зберігання різних матеріальних цінностей залежно від їх фізико-хімічних властивостей можна розподілити на три основні групи: обладнання для зберігання штучних та затарених матеріалів (металу, інструменту, різних виробів), обладнання для зберігання сипких матеріалів (цементу, вугілля, алебастру), обладнання для зберігання нафтопродуктів та інших рідин (бензину, керосину, дизельного палива). Обладнання для зберігання штучних й затарених матеріалів та виробів включає різні типи універсальних і спеціалізованих стелажів.

Стелажі являють собою металоконструкцію із сортового прокату чи гнучких профілів різного перетину, що створюють осередки для зберігання вантажу. Стелажі можуть виготовлятися з дерева, з великорозмірних, схожих на літери Г та Т, залізобетонних елементів. Залежно від конструкції опірних поверхонь для вантажу розрізняють стелажі поличні та безполичні, каркасні, консольні, пірамідальні, стоякові.

На поличних стелажах вантаж зберігається у пакетованому вигляді, як правило, на пласких стандартних піддонах. Безполичні та каркасні стелажі експлуатуються у комплекті зі спеціальною складською ящиковою тарою, в яку спочатку вкладається продукція, що надійшла до складу. Ці види стелажів використовуються для зберігання широкої номенклатури продукції виробничо-технічного призначення. Стоякові стелажі використовуються для зберігання сортового металу, труб одного таромаркорозміру, круглого лісу. Для зберігання металопрокату та труб використовуються також консольні стелажі (однобічні та двобічні), на яких продукція укладається в спеціальних металевих піддонах (касетах) довжиною до 6 м.

Для зберігання продукції спеціального виду, наприклад, барабанів з кабелем, використовуються пірамідальні стелажі.

Значного поширення набули автоматизовані елеваторні стелажі, призначені для зберігання та зручності комплектування дрібноштучних вантажів широкої номенклатури.

На складах використовуються вантажні піддони різних конструкцій (розбірні та нерозбірні). Залежно від будови піддони поділяються на три групи: пласкі — без надбудов над верхньою площиною настилу, стоякові — з постійними чи зйомними стояками, ящикові — з постійними, зйомними чи відкидними стояками. Виготовляються піддони з дерева, металу, пластмаси, пресованого паперу. Існують також комбіновані піддони (дерев’яно-металеві).

Для зберігання різних сипких матеріалів використовують бункери, засіки, траншеї, естакади.

Бункери — ємкості різної форми: круглі, прямокутні, конічні, які зверху мають завантажувальний, а знизу розвантажувальний отвори з механічним затвором. Затвор може бути зв’язаний з автоматичним дозатвором та ваговим пристроєм, що дає змогу відпускати споживачеві ту чи іншу порцію металу. Бункери можуть бути металевими, залізобетонними та вироблятися з інших матеріалів (дерев’яні з металевим каркасом), а за видом установки — надземні, підземні та напівзаземлені.

Для зберігання нафтопродуктів на складах використовуються резервуари та дрібна тара (бочки, бідони тощо).

Резервуари бувають металеві та неметалеві (залізобетонні, бетонні, цегляні). За формою металеві резервуари бувають циліндричними (вертикальними та горизонтальними), квадратними, прямокутними, краплевидними, сферичними та ін. За способом встановлення резервуари поділяються на наземні, напівпідземні та підземні.

Обладнання, котре використовують у складських комплексах, поділяється на окремі категорії і види, поєднується в групи за продуктивністю, напрямом і характером переміщення вантажів, видом рухомої сили і типом конструкції (рис. 2).

Рис. 1. Схема класифікації обладнання для зберігання матеріалів

Обираючи підйомно-транспортне обладнання, слід враховувати такі умови:

  • усе обладнання має бути надійним, необхідної міцності та стійкості, великого кпд, бути безпечним для обслуговуючого персоналу, а також мати незначну вагу;

  • виробнича потужність машин і пристроїв має відповідати умовам і обсягам робіт, сприяти скороченню простою рухомого складу на вантажних операціях;

  • машини для вантажно-розвантажувальних і складських робіт за змогою мають бути однотипні, щоб у разі необхідності була можливість замінювати одна одну і забезпечувати комплексну механізацію робіт;

  • обладнання для виконання складських робіт має забезпечувати якісне і кількісне збереження перероблюваних матеріалів;

  • при обранні машин, необхідно, щоб їх привод відповідав місцевим енергоресурсам;

  • тип підйомно-транспортних машин обирається, виходячи з виду габаритних розмірів та ваги перероблюваних матеріалів;

  • машини та пристрої мають бути економічними.

Згідно зі схемою, підйомно-транспортні машини поділяються на машини періодичної і безперервної дії. Крім, того існують ще і спеціальні допоміжні пристрої і машини, котрі використовують тільки для виробництва вантажних або розвантажувальних робіт.

Машини періодичної дії використовують при переміщенні різних видів матеріалів, як правило, окремими порціями. Для них характерна циклічність процесу. Крім того, за характером роботи, машини періодичної і безперервної дії поділяються також залежно від напрямків переміщення по спеціальних допоміжних пристроях, які використовуються при вантажно-розвантажувальних роботах, слід віднести розвантажувальні склади, напівбункери і бункерні пристрої, вагоноперекидачі та ін.

Для горизонтального і ледь нахиленого переміщення різних матеріалів і виробів на складах використовують ручні та механічні візки, різні конвеєри та ін.

Ручні візки можуть бути різних типів. Їх застосовують для переміщення різних матеріалів. Так, одноколісні і двоколісні візки використовують для перевезення матеріалів малої ваги. Їх найбільш раціонально використовувати на складах невеликих розмірів при переміщенні між стелажами і штабелями. Недоліком є те, що значна частина навантаження припадає на руки робітників. Три- чи чотириколісні візки більш зручні при перевезенні матеріалів на великих відстанях в середині складу. На практиці найчастіше використовують багажні візки, причіпні візки, вагонетки та ін.

Рис. 2. Класифікації підйомно-транспортного обладнання

Для переміщення матеріалів на складі застосовують спеціальний вантажний візок, котрий складається з вантажної рами, вісі, двох колес. Його вантажопідйомність — 250 кг, власна вага — 30 кг. Зручні для використання на складах вантажні візки з вилочним захватом, котрі виробляють разом з піддоном або іншою виробничою тарою. Захвати скорочують час вантажно-розвантажувальних робіт і знижують їх трудомісткість.

Для вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт на складах і базах можуть бути застосовані візки з краковим обладнанням. Переміщення цього візка може здійснюватись як вручну, так і за допомогою тягача з буксирним пристроєм. Вантажопідйомність візка-крана — 500—1000 кг, власна вага — 170—250 кг.

Крім перелічених видів візків, увагу привертають самохідні візки. Існує два їх типи: електровізки та автовізки.

Вирізняють електровізки чотирьох груп: а) з підйомною платформою або з підйомними вилами; б) з підйомною платформою або вилами, котрими управляють з візка; в) з підйомною платформою; г) великовантажні спеціальні.

Електровізки з підйомною платформою або вилами використовують при транспортуванні вантажів на піддонах або в контейнерах, а з непідйомною платформою — тільки для транспортування вантажу. Вони зручні в експлуатації, придатні для використання у приміщенні і на відкритому просторі, мають хорошу прохідність, невеликі габарити. Недоліком їх є невеликий радіус дії. Вантажопідйомність складає від 0,75 т.

Автовізки можна використовувати без обмеження часу, вони мають велику прохідність, невеликі габарити. Недолік: забруднює приміщення газом, тому в закритих складах їх не використовують. Вантажопідйомність візка — 1—5 т.

Окрім візків, на складах широко використовують різні види конвеєрів.

Стрічкові конвеєри призначені для переміщення сипких та штучних матеріалів по горизонтальних та нахилених площинах. Серед них вирізняють стаціонарні і рухомі.

Пластинчасті конвеєри використовуються для переміщення сипких і штучних матеріалів за умови, що вони великих розмірів і мають значну вагу, а також гострогранних матеріалів і різних гарячих виробів (відливок, паковок та ін.). Найчастіше ці конвеєри проходять крізь сушильні камери і печі, де вироби на ходу відповідно обробляють. Рухомі пластинчасті конвеєри широко використовують на складах для переміщення штучних і затарених матеріалів.

Гвинтові конвеєри призначені для горизонтального та нахиленого переміщення різних сипких матеріалів. Вони мають невеликі розміри, безпечні в обслуговуванні. Їх недолік — можливе дрібнення переміщуваних матеріалів та великі витрати електроенергії.

Ланцюжкові конвеєри використовують при горизонтальних та нахилених переміщеннях в основному для довгомірних лісоматеріалів, а також при штабелюванні.

Для вертикального переміщення матеріалів на складі застосовують штабелеукладальники, котрі дають змогу механізувати й автоматизувати роботи з переміщення матеріалів, а також різні види підйомників.

Електроштабелери — машини наземного транспорту, які служать в основному для укладання або виїмки тарно-штучних вантажів з штабелів та стелажів у складах з невеликими проходами та проїздами. Незначна вага штабелерів дає можливість використовувати їх на роботах у багатоповерхових складах.

Вантажні підйомники-ліфти призначені для вертикального переміщення вантажів у багатоповерхових складах. Ковшові підйомники — це вантажопідйомні машини для переміщення сипких матеріалів та грудками по вертикальному і нахиленому напрямах у спеціальному саморозвантажуючому ковші, котрий називається «скип».

Вони можуть бути стаціонарними і рухомими. Широко використовуються на складах вугілля, різних будівельних матеріалів та ін. Їх можна рекомендувати при під’ємі грудкових і сипких матеріалів на велику висоту, при необхідності одночасного піднімання двох (і більше) різних сортів матеріалів у визначених пропорціях, при підніманні грудкових та сипких матеріалів з підвищеною температурою. Для верpтикального і різко нахиленого переміщення різного виду сипких, штучних та затарених матеріалів використовують ковшові, поличні та люлечні елеватори. Вони можуть бути стаціонарними та рухомими.

До машин та пристроїв, призначених для змішаного переміщення палива і різного роду матеріалів та виробів, відносять лебідки, різного виду електро- та автонавантажувачі, крани та підвісні дороги.

Лебідки призначені для піднімання, опускання та переміщення різних вантажів. Вони можуть бути ручні та механічні, а також закріплені на фундаменті, переносні, закріплені на стіні і рухомі пристрої.

Для підйомно-транспортних машин розрізняють технічну норму продуктивності, виробничу норму вироблення і фактичне вироблення. Технічна норма вказує на проектну (транспортну) продуктивність машини при її повному завантаженні і правильній організації робіт. З удосконаленням техніки і методів організації робіт технічна норма перевіряється та підвищується.

Виробнича норма характеризує продуктивність механізму в даних конкретних виробничих умовах роботи з урахуванням часу його використання та завантаження упродовж виробничої зміни з перероблення визначених видів матеріалів. Виходячи з виробничої норми, встановлюється виробниче завдання на запланований період часу. Фактичним виробітком машини називають кількість матеріалів (т, м3, шт.), перероблюваних у середньому за годину або зміну роботи протягом установленого періоду часу.

Продуктивність машини Q (T/г) періодичної дії визначається за формулою:

Q = qв • n • а = p • n ,

де qв — вантажопідйомність машини Т;

а — коефіцієнт використання машини по вантажопідйомності;

n — кількість зроблених за годину циклів;

р — кількість вантажу, перероблюваного машиною за один цикл (Т).

Під повним циклом слід розуміти операції, котрі машині необхідно виконати при переміщенні матеріалу з одного місця на інше. Коли всі операції виконуються послідовно, час повного циклу визначається за формулою:

Т = tн + tp + Eдоп. ,

де Т —повний цикл (г);

tн — час, потрібний для навантаження матеріалів;

tp — час, необхідний для розвантажування матеріалів;

Eдоп. — час, необхідний для виконання допоміжних робіт.

Для деяких машин, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах (різних видів кранів та ін.), необхідно передбачити можливе сполучення руху роботи машин. Тоді повний цикл розраховується як: Т = Т • ? (? — коефіцієнт сполучення руху або операцій, котрі приймаються для мостових кранів — 0,8 для рухомих стрілкових — 0,7).

Продуктивність підйомно-транспортних машин (Т/г) безперервної дії визначається за формулою:

Q = 3,6 • q • v ,

де q — середнє навантаження, припадає на 1 поч. м — довжини завантаженої частини машини, Т;

v — швидкість, м/с.

При переміщенні сипких матеріалів потоком на будь-якому конвеєрі інтенсивність навантаження буде:

q1 = 1000F • ÿ ,

де F — площа поперечного січення матеріалу, м2;

ÿ — насипна вага, т/м3.

Таким чином:

Q = 3,6 • 1000F • ÿ • v .

Кількість одиниць підйомно-транспортного обладнання можна визначити за формулою:

де N — кількість одиниць обладнання;

Р — кількість перероблюваного вантажу;

Kн — коефіцієнт нерівномірності вантажу, що постачається;

Q — продуктивність машин та механізмів.

Сукупність робіт, які виконуються на різних складах, приблизно однакова. Це обумовлюється тим, що в різних логістичних процесах склади виконують наступні схожі функції: тимчасове розміщення і збереження матеріальних запасів; перетворення матеріальних потоків; забезпечення логістичного сервісу в системі обслуговування.

2.Логістичний процес на складі. Логістичний процес на складі досить складний, оскільки вимагає узгодженості функцій постачання запасами, переробки вантажу і розподілу замовлень. Логістика на складі охоплює усі основні функціональні галузі, що розглядаються на мікрорівні. Тому логістичний процес на складі є набагато ширшим, ніж технологічний процес і забезпечує (рис. 3):

  • постачання запасами;

  • контроль за поставками;

  • розвантаження і приймання вантажів;

  • внутрішньоскладське транспортування та перевалку вантажів;

  • складування і зберігання вантажів;

  • комплектацію (комісіонування) замовлень клієнтів та відвантаження;

  • транспортування та експедирування замовлень;

  • збирання та доставку порожніх товароносіїв;

  • контроль за виконанням замовлень;

  • інформаційне обслуговування складу;

  • обслуговування клієнтів (надання послуг).

Функціонування усіх складових логістичного процесу має розглядатися у взаємозв’язку та взаємозалежності. Такий підхід не тільки дає змогу чітко координувати діяльність служб складу, він є основою планування і контролю за просуванням вантажу на складі з мінімальними витратами. Умовно весь процес можна поділити на три частини:

1) операції, спрямовані на координацію служби закупівлі;

2) операції, безпосередньо пов’язані з переробкою вантажу та його документацією;

3) операції, спрямовані на координацію служби продаж.

Координація служби закупівлі здійснюється в ході операцій з постачання запасами та завдяки контролю за веденням поставок. Основне завдання постачання запасами полягає у забезпеченні складу товаром (чи матеріалом) відповідно до можливостей його переробки на даний період при повному задоволенні замовлень споживачів. Тому потреби у закупівлі запасів визначаються узгоджено зі службою закупок і потужністю складу.

Облік та контроль за одержанням запасів та відправкою замовлень дає змогу забезпечити ритмічність переробки вантажопотоків, максимальне використання об’єму складу та необхідні умови зберігання, скоротити терміни зберігання запасів і тим самим збільшити оборот складу, як це показано на рис. 47.

Розвантаження і приймання вантажів. При здійсненні цих операцій необхідно орієнтуватися на умови постачання, зазначені в укладеній угоді (розділ «Базис поставки»). Відповідно до цього готуються місця розвантаження під указаний транспортний засіб (трейлер, фура, контейнер) та необхідне вантажно-розвантажувальне обладнання. Розвантаження на сучасних складах здійснюється на розвантажувальних автомобільних чи залізничних рампах та контейнерних площадках. Спеціальне оснащення місць розвантаження і правильний вибір вантажно-розвантажувального обладнання дають змогу ефективно здійснювати розвантаження (у стислі строки і з мінімальними втратами вантажу), у зв’язку з чим скорочуються простої транспортних засобів, а отже, знижуються витрати обертання.

Операції, що проводяться на даному етапі, включають:

  • розвантаження транспортних засобів;

  • контроль документарної і фізичної відповідності замовлень поставки;

  • документарне оформлення вантажу, що прибув, через інформаційну систему;

  • формування складської вантажної одиниці.

Внутрішньоскладське транспортування і перевалка вантажу. Внутрішньоскладське транспортування передбачає переміщення вантажу між різноманітними зонами складу: з розвантажувальної рампи до зони приймання, звідси до зони зберігання, комплектації та на навантажувальну рампу. Ця операція виконується за допомогою піднімально-транспортних машин та механізмів.

Транспортування вантажів на внутрішньоскладському рівні має здійснюватись за умов мінімальної протяжності у часі та просторі за наскрізними «прямоточними» маршрутами. Це дає змогу уникнути неефективного виконання операцій. Кількість перевалок (з одного виду обладнання на інше) має бути мінімальною.

Складування та зберігання вантажів. Процес складування полягає у розміщенні та укладанні вантажу на зберігання. Основний принцип раціонального складування — ефективне використання об’єму зони зберігання. Передумовою цього є оптимальний вибір системи складування і,

в першу чергу, складського обладнання. Обладнання під зберігання має відповідати специфічним особливостям вантажу та забезпечувати максимальне використання висоти та площі складу. При цьому простір під робочі проходи має бути мінімальним, але з урахуванням нормальних умов роботи піднімально-транспортних машин і механізмів. Для упорядкованого зберігання вантажу і економного його розміщення використовують систему адресного зберігання за принципом твердого (фіксованого) чи вільного (вантаж розміщується на будь-якому вільному місці) вибору місця складування.

Рис. 2. Схема логістичного процесу на складі

Процес складування та зберігання включає:

а) закладання вантажу на зберігання;

б) зберігання вантажу та забезпечення відповідних для цього умов;

в) контроль за наявністю запасів на складі, що здійснюється через інформаційну систему.

Комплектація (комісіонування) замовлень та відвантаження. Процес комплектації означає підготовку товару відповідно до замовлень споживачів. Комплектація і відвантаження замовлень включають:

а) одержання замовлення клієнта (відбірковий лист);

б) відбір товару кожного найменування за замовленням клієнту;

в) комплектацію відібраного товару для конкретного клієнта згідно з його замовленням;

г) підготовку товару до відправки (укладання в тару, на товароносій);

д) документарне оформлення підготованого замовлення та контроль за підготовкою замовлення;

е) об’єднання замовлень клієнтів у партію відправки та оформлення транспортних накладних;

є) відвантаження вантажів у транспортний засіб.

Замовлення клієнтів комісіонують у зоні комплектації. Підготовка та оформлення документації здійснюються через інформаційну систему. Адресна система зберігання дає змогу вказувати у відбірковому листі місце відібраного товару, що значно скорочує час відбору та допомагає відслідковувати відпуск товару зі складу.

При комплектації відправки інформаційна система полегшує поєднання вантажів у економічну партію відвантаження, що дає можливість максимально використовувати транспортний засіб. При цьому обирається оптимальний маршрут доставки замовлень. Відвантаження здійснюється на навантажувальній рампі (вимоги до відвантаження аналогічні до вимог розвантаження).

Транспортування та експедирування замовлень можуть здійснюватись як складом, так і самим замовником. Останній варіант є ефективним лише у тому разі, коли замовлення виконується партіями, що дорівнюють місткості транспортного засобу, і при цьому запаси споживача не збільшуються. Найбільш поширеною та економічно виправданою є централізована доставка замовлень складом. Тоді завдяки уніфікації вантажів та оптимальним маршрутам доставки значно скорочуються транспортні витрати і з’являється реальна можливість здійснювати поставки дрібними партіями і частіше, що скорочує непотрібні страхові запаси споживача.

Збирання і доставка порожніх товароносіїв займають значну частину у статті витрат. Товароносії (піддони, контейнери, тара-обладнання) за умов внутрішньоміських перевезень частіш за все багатооборотні, а тому вимагають повернення відправнику. Ефективний обмін товароносіїв можливий лише тоді, коли достовірно визначена їх оптимальна кількість і чітко виконується графік обміну ними зі споживачами.

За основу платформи для формування вантажної одиниці використовують стандартні піддони розміром 1200800 і 12001000 мм. Будь-який вантаж, упакований у стандартну тару, можна раціонально укласти на цих піддонах. Це досягається уніфікацією розмірів транспортної тари.

У логістиці використовується багата матеріально-технічна база. Для того, щоб вона була співвимірною, використовують деяку умовну одиницю площі, так званий базовий модуль. Цей модуль є прямокутником зі сторонами 600400 мм, який повинен вміщуватися кратну кількість разів на вантажній платформі транспортного засобу, на робочій поверхні складського устаткування і т.п.

Використання єдиного модуля дозволяє досягти гармонійної відповідності у розмірах матеріально-технічної бази впродовж всього шляху переміщення матеріального потоку, починаючи від первинного джерела сировини, аж до кінцевого споживача.

На підставі базового модуля розроблено єдину систему уніфікованих розмірів транспортної тари. Принцип створення цієї системи полягає в тому, що площу піддона розділяють на сітку кратних піддону розмірів, які визначають зовнішні і внутрішні розміри транспортної тари.

Інформаційне обслуговування складу передбачає управління інформаційними потоками і є стрижнем функціонування усіх служб складу. Залежно від технічної оснащеності управління матеріальними потоками може бути як самостійною системою (на механізованих складах), так і складовою підсистеми загальної автоматизованої системи управління матеріальними та інформаційними потоками (на автоматизованих складах).

Інформаційне обслуговування охоплює:

  • обробку вхідної документації;

  • пропозиції по замовленнях постачальників;

  • оформлення замовлень постачальників;

  • управління прийманням та відправкою;

  • контролювання наявності вантажів на складі;

  • приймання замовлень споживачів;

  • оформлення документації для відправки;

  • диспетчерську допомогу, включаючи оптимальний вибір партій відвантаження та маршрути доставки;

  • обробку рахунків клієнтів;

  • обмін інформацією з оперативним персоналом та верхнім ієрархічним рівнем;

  • різноманітну статистичну інформацію.

На забезпечення координації діяльності служби продажу в першу чергу спрямовані операції контролю за виконанням замовлень і надання послуг клієнтам, від яких залежить рівень обслуговування. Успішне логістичне обслуговування покупців може стати найважливішою, до того ж стратегічною ознакою, що вигідно вирізняє дану фірму серед конкурентів.

Виділяють три основні категорії елементів обслуговування: допродажне, на час продажу та післяпродажне. Наданням допродажних послуг займається служба продажу (маркетингова служба).

Склад забезпечує виконання таких продажних послуг:

  • сортування товарів;

  • повну перевірку якості товарів, що постачаються;

  • фасування та пакування;

  • заміну замовленого товару;

  • експедиторські послуги зі здійсненням розвантаження;

  • інформаційні послуги;

  • підписання договорів з транспортними агентствами;

а також післяпродажних послуг:

  • встановлення виробів;

  • гарантійне обслуговування;

  • забезпечення запчастинами;

  • тимчасову заміну товарів;

  • приймання дефектної продукції та її заміну.

Раціональне здійснення логістичного процесу на складі є запорукою його рентабельності. Тому при організації логістичного процесу передбачається досягнення:

1) раціонального планування складу при визначенні робочих зон, що сприяє зниженню витрат та удосконаленню процесу переробки вантажу;

2) ефективного використання простору при розстановці обладнання, що дає змогу підвищити потужність складу;

3) використання універсального обладнання, яке виконує різноманітні складські операції, що призводить до істотного скорочення парку піднімально-транспортних машин;

4) мінімізації маршрутів внутрішньоскладського перевезення з метою скорочення експлуатаційних витрат і зростання пропускної спроможності складу;

5) здійснення уніфікації партій відвантажень та використання централізованої доставки, що уможливлює істотне скорочення транспортних витрат;

6) максимального використання можливостей інформаційної системи, що значним чином скорочує час та витрати, пов’язані з документооборотом та обміном інформації тощо.

Іноді резерви раціональної організації логістичного процесу, навіть і не досить значні, випливають з простих речей: розчистки загороджених проходів, покращання системи освітлення, організації робочого місця. У пошуку резервів ефективності функціонування складу немає дрібниць, все має аналізуватися, а результати аналізу — використовуватись для покращання організації логістичного процесу.

Забезпечення обслуговування клієнтів (надання послуг). Склад може забезпечувати такі види послуг:

  • сортування і маркірування товарів; повну перевірку якості товарів, які постачаються;

  • фасування й пакування;

  • зміна замовлення;

  • експедиторські послуги із здійсненням розвантаження;

  • інформаційні послуги;

  • укладення договорів із транспортними агенціями;

  • надання оренди складського простору споживачам;

  • дезінфекцію вантажів та ін.

Відповідно до принципової схеми технологічного процесу і з метою чіткої організації робіт рекомендується складати технологічні карти, які розроблюються відповідно до конкретних умов складу.

Технологічна карта – форма документації, яка відображає детальну поопераційну розробку складського технологічного процесу з вказівкою технічних засобів, витрат часу на його виконання. Технологічні карти складають на весь етап переробки продукції на складі або на окремі його етапи. Крім технологічної карти рекомендується складати технологічні графіки.

Технологічні графіки передбачають виконання складських операцій у часі (протягом зміни, доби).

3.Характеристика системи складування. Загальна концепція вирішення складської системи, у першу чергу, має бути економічною. Економічний успіх можливий, якщо планування і реалізація складської системи розглядаються з точки зору інтересів усієї фірми і є лише частиною загальної концепції складу, а рентабельність складу зрештою основним критерієм обраної загальної концепції.

Система складування (СС) передбачає оптимальне розміщення вантажу на складі і раціональне управління ним. У процесі розробки системи складування необхідно враховувати взаємозв’язки та взаємозалежності між зовнішніми (що входять на склад та виходять з нього) та внутрішніми (складськими) потоками об’єкта та пов’язані з ними фактори (параметри складу, технічні засоби, особливості вантажу тощо).

Розробка СС базується на виборі раціональної системи з усіх технічно можливих систем для вирішення поставленого завдання методом кількісного і якісного оцінювання. Процес вибору та оптимізації передбачає виявлення пов’язаних між собою факторів, систематизованих у декількох основних підсистемах. Отже, система складування містить такі складські підсистеми:

  • складована вантажна одиниця;

  • вид складування;

  • обладнання з обслуговування складу;

  • система комплектації;

  • управління переміщенням вантажу;

  • обробка інформації;

  • «будова» (конструктивні особливості будов і споруд).

Вибір раціональної системи складування має здійснюватись у наступному порядку:

1) визначається місце складу у логістичному ланцюжку та його функції;

2) визначається загальна спрямованість технічної оснащеності складської системи (механізована, автоматизована, автоматична);

3) визначається завдання, якому підпорядкована розробка системи складування;

4) обираються елементи кожної складської підсистеми;

5) створюються комбінації обраних елементів усіх підсистем;

6) здійснюється попередній вибір конкурентоспроможних варіантів з усіх технічно можливих;

7) проводиться техніко-економічна оцінка кожного конкурентоспроможного варіанту;

8) здійснюється альтернативний вибір раціонального варіанту.

Елементи складських підсистем вибирають, застосовуючи схеми та діаграми чи завдяки розробленим на ЕОМ програмам. Цей методичний підхід враховує усі можливі варіанти.

Визначення місця складу у логістичній системі і загальна спрямованість його технічної оснащеності

Місце складу в логістичній системі та його функціональна спрямованість впливають на технологічну оснащеність складу.

Склад є частиною різноманітних функціональних галузей логістики (постачальницької, виробничої та розподільчої).

Необхідно пам’ятати, що незалежно від спрямованості технічної оснащеності переробки вантажу обробка інформаційних потоків має бути автоматизованою. Тим більше що сучасним логістичним системам властива єдина інформаційна система для всіх її учасників.

Оптимальна система складування передбачає раціональність технологічного процесу на складі. Основною умовою тут є мінімальна кількість операцій з переробки вантажу. Саме тому важливо визначити оптимальний вид і розмір товароносія, на якому формується складська вантажна одиниця. Такими товароносіями можуть стати: стоїчні, сітчасті, ящичні, пласкі піддони та напівпіддони, а також касети, ящики для дрібних вантажів тощо.

Складський товароносій пов’язує номенклатуру перероблюваного вантажу, зовнішні та внутрішні матеріальні потоки і всі елементи системи.

На вибір товароносія впливають:

  • вид та розміри упаковки та транспортної тари;

  • система комплектації замовлення;

  • оборотність товару;

  • застосоване технологічне обладнання для складування вантажу;

  • особливості підйомно-транспортних машин та механізмів, що обслуговують склад.

Основним критерієм правильного вибору товароносія є те, що при формуванні замовлення покупців складські вантажні одиниці не повертаються із зони комплектації до зони зберігання.

Обладнання для обслуговування складу. Для обслуговування складів використовують різноманітні види підйомно-транспортних машин та механізмів. Їх вибір тісно пов’язанийз уже перерахованими підсистемами і залежить від характеристик самих технологічних засобів і загальної спрямованості технічної оснащеності складу. При цьому високий рівень механізації і автоматизації складських робіт, а отже і використання високопродуктивних технічних засобів доцільне на великих складах з великою складською площею та стійким однорідним матеріальним потоком. На складах, використовуваних для різних роздрібних підприємств, можуть застосовуватися і засоби малої механізації, особливо при комплектації замовлення. Найбільш поширеними на механізованих складах є такі види підйомно-транспортних засобів, як електронавантажувачі та електроштабелери, а на автоматизованих складах — міжстелажні крани-штабелери.

Комісіонування чи система комплектації. Процес комплектації переробки вантажу проходить у три етапи:

1 етап — відбирання товару за замовленнями покупця;

2 етап — комплектація повного замовлення покупця відповідно до його заяви;

3 етап — комплектація партій відправки покупцям для централізованої чи децентралізованої доставки.

Існує декілька схем системи відбору, які складаються з різноманітних сполучень таких позицій:

  • вихідне положення вантажу по відношенню до відбиральника (статичне та динамічне) при підготовці матеріалу;

  • переміщення вантажу у просторі при відбиранні (одномірне, двомірне);

  • виконання відбирання вантажу (з використанням технічних засобів та без них);

  • ступінь комплектації замовлення (централізована — відбирання вантажу одночасно для декількох клієнтів та децентралізована — для одного клієнта).

Формування партій постачання. Мета формування оптимальних партій постачань полягає у визначенні нормативної, рівномірної поставки і перевезення з мінімальними сукупними витратами на процес товароруху. Розрахунки, які передбачають мінімізацію визначених витрат при постачанні продукції в необхідних обсягах і термінах, випливають з характерних умов товароруху.

Зі збільшенням партії одноразової поставки зростають запаси продукції на складах, поточні витрати на її збереження і відповідні одноразові витрати. Разом з цим зменшуються при незмінній відстані перевезень питомі витрати на транспортування, навантаження продукції, прискорюється її доставка і, як наслідок, звільнюються запаси переміщуваної продукції.

Тобто виникає явище «губки витрат»: зникають витрати в одному місці і з’являються в іншому, або «губки часу»: скорочується час перевезень, однак збільшується час складування. Для розрахунків використовують алгоритм витрат, за яким визначають оптимальний розмір партії разової поставки, що відповідає мінімуму сукупних витрат для окреслених умов товароруху.

Оптимальним буде такий обсяг одноразових постачань продукції, при якому порівняно з іншими можливими обсягами забезпечуються мінімальні витрати на товарорух (тобто З(П) > min).

На основі цих розрахунків можливо скласти нормативи оптимальних партій постачань.

Значення нормування одноразових постачань не обмежується тільки економією. Розробка і втілення нормативів постачання впливає і на інші розрахунки, котрі виконуються як в системі комерційної діяльності, так і на транспорті. Вони можуть стати основою для багатьох господарчих рішень. Виходячи з нормативів можуть виконуватися розрахунки потреб в автомобілях різної вантажопідйомності, котрі необхідні для удосконалення структури парку автомобілів, підвищення в ньому питомої ваги машини великої вантажопідйомності, спеціалізованих і інших автомобілів.

Логістичний процес на сучасних складах (і в першу чергу автоматизованих) складах, передбачає наявність керуючих інформаційними потоками систем, які здійснюють: управління прийманням та відправкою вантажів; управління запасами на складі; обробку документації, що одержується; підготовку супроводжувальних документів при відправці вантажів тощо.

4.WMS - ефективне управління складом. В умовах, коли пропозиція перевищує попит, зацікавити потенційних споживачів можна тільки якістю продукції та сервісом доставки. Так, із оптових постачальників більш вдалу позицію на ринку займатиме саме те підприємство, що може забезпечити оптимальні умови доставки замовлення своїм клієнтам. Саме тому методи і принципи логістики являються незамінними для ефективного планування діяльності підприємств. Проте більшість підприємств, переважно малих, у своїй діяльності керуються власним досвідом.

Ще більші проблеми пов’язані з упровадженням інформаційних технологій та автоматизованих систем логістики. При цьому будь-яке підприємство у своїй діяльності стикається з такими труднощами як надмірний документообіг (Підприємство складського типу проводить облік витратних і прибуткових накладних, залишків продукції на складі, дебіторську та кредиторську заборгованості, тощо. При створенні звітів виникають труднощі обробки такої величезної кількості документів); процес обміну інформацією та здійснення внутрішнього товарообігу між різними складами одного підприємства являється складним; складність проведення інвентаризації та обліку товарів на складі; чималий час, що витрачається на проведення складських операцій; ймовірність помилки у складських операціях; високий рівень витрат на оплату персоналу складу, витрат, зумовлених нераціональним використанням складської площі та транспорту, що належить підприємству; складність обліку товарів розширеної номенклатури (при великій кількості різнотипних товарів необхідно вести облік по ціні приходу, вибуття. Цей облік ускладнюється при використанні гнучкої системи знижок для клієнтів).

Сьогодні ринок інформаційних технологій пропонує підприємцям багато різних програмних рішень наведених вище проблем. Більшість з них основана на технології Warehouse Management System. До них відносяться: 1С: Підприємство, Vector, Tiger Pro, Core-Wms, тощо. Проте слід зауважити, що упровадження подібних систем стикається з численними проблемами. Серед них висока вартість використання автоматизованих систем. Існуючі зараз системи не враховують сезонних коливань, не мають механізмів оптимізациії доставок, не мають механізмів реалізації продукції в умовах дефіциту товарів на складі та не враховують той факт, що товари можуть бути швидкопсувними, та інші значущі характеристики товарів. Чимало підприємств стикаються з тим, що системи являються складними для настройки під їх діяльність.

Для успішного ведення бізнесу необхідно розвивати логістику та ефективний складський облік. Використовуючи WMS (Warehouse Management System - система управління складом), можна оптимізувати маршрут збору та розміщення товару. По мірі розширення торгового обороту компанії рано чи пізно можуть зіткнутися з проблемою, коли традиційні методи ведення складського обліку перестають задовольняти зростаючі потреби бізнесу. Складські процеси ризикують втратити керованість, що може призвести до збоями в роботі і зростанням невиправданих збитків. Ось тоді-то і стає очевидною необхідність в автоматизації складської діяльності. За допомогою WMS, яка акумулює необхідні дані про складі і про що розміщуються на ньому товарах, можна домогтися максимально ефективного використання складських приміщень, забезпечити оптимальний рівень складських запасів, безперебійну відвантаження товару і т. д. Більшість подібних продуктів на базі ERP-систем складаються з трьох компонентів. За допомогою першого з них - інтерфейсу - користувачі взаємодіють з системою. Другий компонент - сховище даних - забезпечує доступ до інформації. І нарешті, спеціальні процедури (бізнес-логіка) реалізують алгоритми обробки даних у відповідь на запит користувача. Природно, перш за все WMS повинна зібрати первинну інформацію про товари і місця їх зберігання. По мірі накопичення даних з'являється можливість використовувати алгоритми оптимізації для підвищення ефективності та швидкості роботи складу. Разом з тим фахівці відзначають, що успіх впровадження будь-якої «інтелектуальної» системи залежить в першу чергу від того, наскільки повно і ґрунтовно в ній реалізована бізнес-логіка. Саме тому дуже важливу роль відіграє процес підготовки технічного завдання для WMS. На попередньому етапі необхідно провести велику аналітичну роботу, прописати всі дії, що виконуються на складі, створити готові рішення і алгоритми. Якщо в ході підготовки технічного завдання всі процеси, що оптимізуються будуть добре структуровані і формалізовані, то система дійсно дозволить керувати складом. ІТ-професіонали, що спеціалізуються на складської діяльності, підкреслюють, що навіть найбільш прогресивне програмне забезпечення не зможе вирішити складські завдання само по собі, на «автопілоті». Тому в компанії необхідно підготувати кваліфікований персонал, який зможе адекватно і повно реалізувати потенціал системи.

Лекція 10. Логістичне обслуговування та сервіс

1. Основні поняття логістичного сервісу.

2. Формування систем логістичного обслуговування.

3. Оцінка якості логістичного обслуговування.

4. Характеристика логістичних послуг.

1.Основні поняття логістичного сервісу. Сучасна вітчизняна і світова практика свідчать про зростання ролі послуг у конкурентноздатності підприємств на ринках збуту. Це пояснюється в першу чергу тим, що в сучасній економіці чітко простежується напрямок розвитку сукупної пропозиції “товару – послуги”. Споживач фактично здобуває не тільки товар як фізичний об’єкт, але і послуги, які супроводжують його продаж. У цих умовах для більшості споживачів стала важливою не сама пропозиція, а, скоріше, суб’єктивний спосіб її сприйняття. Тому в останні роки прерогативою логістики поряд з управлінням матеріальними потоками є й управління сервісними потоками. Крім того, логістичний підхід виявився ефективним і для підприємств, які тільки надають послуги (транспортні, експедиторські, вантажопереробні та ін.).

Логістична діяльності припускає можливість надання споживачеві матеріального потоку різноманітних логістичних послуг. Логістичний сервіс нерозривно пов'язаний з процесом розподілу і є комплексом послуг, що надаються в процесі постачання товарів та обслуговування споживачів. Об'єктом логістичного сервісу є різні споживачі матеріального потоку. Здійснюється логістичний сервіс або самим постачальником, або експедиторською фірмою, що спеціалізується в області логістичного обслуговування.

Логістичний сервіс - сукупність не матеріальних логістичних операцій, що забезпечують максимальне задоволення попиту споживачів в процесі управління матеріальними, фінансовими і інформаційними потоками, найбільш оптимальним, з погляду витрат, засобам. Об'єктом логістичного сервісу є різні споживачі матеріального потоку.

До основних принципів, які покладені в основу логістичного сервісу, відноситься: максимальна відповідність його вимогам споживачів і характеру споживаних виробів; нерозривний зв'язок сервісу з маркетингом, його основними принципами і завданнями; гнучкість сервісу, його спрямованість на облік змінних вимог ринку, споживачів, обслуговуваних продуктів.

Основними завданнями логістичного сервісу є:

  • консультування потенційних покупців перед придбанням ними виробів даного підприємства, що дозволяє їм зробити свідомий вибір;

  • підготовка покупця до найбільш ефективної і безпечної експлуатації техніки, що набуває;

  • передача необхідної технічної документації, що дозволяє фахівцям покупця належним чином виконувати свої функції;

  • передпродажна підготовка товару, щоб уникнути щонайменшої можливості дефекту в роботі під час демонстрації потенційному покупцеві;

  • доставка товару так, щоб звести до мінімуму вірогідність його пошкодження в дорозі;

  • приведення товару в робочий стан і його демонстрація споживачеві; забезпечення повної готовності товару до експлуатації протягом всього терміну його знаходження у споживача;

  • оперативне постачання запасів.

Послуга, у загальному розумінні цього терміна, означає або дію, що приносить користь, допомогу іншому. Робота, з надання послуг, тобто по задоволенню будь-чиїх нестатків, називається сервісом.

Природа логістичної діяльності припускає можливість надання споживачу матеріального потоку різноманітних логістичних послуг. Логістичний сервіс нерозривно пов'язаний із процесом розподілу і являє собою комплекс послуг, що робляться в процесі постачання товарів.

Об'єктом логістичного сервісу є різні споживачі матеріального потоку. Здійснюється логістичний сервіс або сам постачальник, або експедиторською фірмою, що спеціалізується в області логістичного обслуговування.

Предметом логістичного сервісу є певний комплекс (набір) відповідних послуг.

Послуга в узагальненому розумінні - це деяка дія, що приносить користь споживачу. Послуга як продукт праці має споживчу вартість, і це визначає її товарний характер, який виражається в здатності бути реалізованою споживачами як своєрідний товар. Ця риса споріднює послуги з матеріальним товаром. При цьому вартість сервісних послуг іноді може перевершувати витрати безпосередньо на виробництво продукції.

Робота з надання послуг, тобто із задоволення будь-чиїх потреб, називається сервісом. Сервіс нерозривно пов’язаний з розподілом і є комплексом послуг, які надаються в процесі замовлення, купівлі, постачання і подальшого обслуговування продукції.

Виходячи з цього логістичний сервіс може бути реалізований тільки в сферах розподілу і обігу, він є певною сукупністю послуг, які надаються в процесі безпосереднього постачання товарів споживачам, що є завершальним етапом просування матеріального потоку логістичними ланцюгами.

Відповідно об’єктом логістичного сервісу виступають конкретні споживачі матеріальних потоків. Логістичне сервісне обслуговування споживачів може здійснюватися як самим виробником, так і торгово-посередницькою структурою, а також спеціалізованими транспортно-експедиційними фірмами. Це залежить від виду логістичної системи, рівня вимог споживачів і стратегії постачальника (виробника, торгового посередника).

Виходячи на ринок логістичних послуг, продуценти повинні враховувати основні характеристики даної товарної категорії, які визначають умови і параметри логістичної діяльності. Такими характеристиками є:

  • неможливість відчути послуги “на дотик”. Виявляється в складності специфікації послуг сервісною фірмою, а також у складності їх оцінки покупцем;

  • невіддільність від джерела. Логістичні покупки як форма діяльності невіддільні від свого джерела на відміну від матеріального товару, який може існувати належно від присутності або відсутності його джерела (продуцента);

  • мінливість якості. Якість логістичних послуг виявляє тенденцію до коливань залежно від ступеня досконалості логістичної системи, вимог клієнтів, впливу багатьох випадкових факторів;

  • адресність послуг. Логістичні послуги надаються замовнику безпосередньо. Це відрізняє їх від товару в матеріальному вигляді, який випускається, орієнтуючись, як правило, не на конкретного споживача, а на загальний попит цільового ринку;

  • унікальність для одержувача. Кожна логістична послуга, яка надається, унікальна для одержувача. Інша подібна послуга буде відрізнятися від попередньої за своїми параметрами, термінами, якістю, умовами виробництва і споживання;

  • неможливість накопичення послуг. Послуги не можна зробити про запас, їх не можна складувати, тобто накопичення “запасу” даного виду продукції неможливе;

  • еластичність попиту. Перевагою логістичних послуг порівняно із товаром у матеріальному вигляді є їх велика еластичність на ринку збуту. У нормальних економічних умовах дуже швидко зростає попит на логістичні послуги зі зниженням на них цін і збільшенням доходів підприємств – споживачів. При чому темпи зростання попиту на логістичне обслуговування значно перевищують його динаміку на матеріальні товари;

  • оперативність. На відміну від товарів у матеріальному вигляді або інших видів діяльності, де швидкість і стрімкість виконання робіт не завжди є позитивними щодо кінцевого результату, логістичні послуги, як правило, дають тим більший економічний ефект, чим швидше відбувається їх реалізація. Дуже часто саме оперативність послуг залучає потенційних замовників.

Природа логістичної діяльності передбачає можливість надання споживачу матеріального потоку різноманітних логістичних послуг. В цілому всі роботи й операції в сфері логістичного обслуговування можна класифікувати за такими ознаками:

1. За часом здійснення:

1) послуги передпродажного характеру – це роботи й операції з формування попиту на логістичне обслуговування. До них відносять: консультації, демонстрації (у деяких випадках – пробне використання).

2) логістичні послуги в процесі реалізації – надаються в процесі реалізації товарів. Вони забезпечують ефективне просування матеріальних потоків і доставку продукції до місця призначення, строго дотримуючись замовлень споживачів. Сюди можна віднести: наявність товарних запасів на складі, підбір та комплектацію партій постачань, пакування, маркірування, формування вантажних одиниць, надання інформації про проходження вантажів, роботу із забезпечення надійності постачань.

3) логістичні послуги після продажного характеру. До них відносять: послуги із гарантійного обслуговування, послуги із забезпечення запасними частинами, зобов’язання щодо розгляду претензій покупців, забезпечення зворотних потоків, забезпечення обміну продукції і т.д.

2. За змістом робіт:

1) жорсткий сервіс – включає послуги, пов’язані із забезпеченням працездатності безвідмовності й погоджених параметрів експлуатації товару;

2) м’який сервіс – послуги, зв’язані з більш ефективною експлуатацією товарів в конкретних умовах роботи споживача, а також розширенням сфери його використання.

3. По відношенню до споживача:

1) прямий сервіс – включає послуги, спрямовані на безпосереднього споживача;

2) непрямий сервіс – послуги, які безпосередньо не стосуються такого споживача. Характерною рисою послуг є те, що вони мають системний характер.

Стан і перспективи розвитку логістичного сервісу на сучасному етапі здійснюються в багатьох напрямах. Основні з них:

1.Значний вклад в забезпечення високої надійності логістичної системи обслуговування вносять різні системи автоматичного контролю переміщення вантажів.

2.В розвинутих країнах активно впроваджується система контролю місцезнаходження транспортних засобів.

3.Важливу роль відіграє оснащення транспортних засобів радіотелефонним зв’язком, іншою електронною технікою, а також створення загальнонаціональних комп’ютерних мереж по контролю за переміщенням вантажів.

4.На базі ЕОМ і нових засобів зв’язку створюються системи забезпечення безпеки руху транспортних засобів.

5.Розширюється використання автоматизованих систем координації вантажоперевезень декількома видами транспорту.

6.Широке розповсюдження отримала спеціалізація засобів транспорту, транспортних і складських об’єктів.

Усі роботи в області логістичного обслуговування можна розділити на три основні групи:

  • передпродажні, тобто роботи з формування системи логістичного обслуговування;

  • роботи з надання логістичних послуг, здійснювані в процесі продажу товарів;

  • післяпродажний сервіс.

До початку процесу реалізації товару в області логістичного сервісу включає, в основному, визначення політики підприємства у сфері надання послуг, а також їх планування. До передпродажного сервісу відносяться консультування, відповідна підготовка товару. Після прибуття товару до місць продажу працівники служби сервісу усувають виниклі під час транспортування недоліки. Передпродажний сервіс завжди безкоштовний.

В процесі реалізації товарів можуть виявлятися різноманітні логістичні послуги, наприклад: наявність товарних запасів на складі; виконання замовлення, зокрема, підбір асортименту, упаковка, формування вантажних одиниць і інші операції; забезпечення надійності доставки; надання інформації про проходження вантажів.

Після продажні послуги – це гарантійне обслуговування, зобов'язання по розгляду претензій покупців, обмін і т.д.

2.Формування систем логістичного обслуговування. Підсистема обслуговування споживачів займає особливе місце у логістичній системі. Перша особливість цієї підсистеми полягає в тому, що споживач, на якого спрямовано логістичний сервіс, є частиною системи, а не тільки її метою. Тому під час формування підсистеми логістичного сервісу споживачів необхідно розглядати як специфічний структурний елемент, інтегрований зовнішнім середовищем у логістичну систему.

Інша особливість підсистеми обслуговування полягає в тому, що саме вона є базою у забезпеченні зворотних зв'язків між споживачами і продуцентами логістичних послуг.

Широка номенклатура логістичних послуг і значний діапазон, у якому може змінюватися їх якість, вплив послуг на конкурентоспроможність фірми і величину витрат, а також деякі інші фактори підкреслюють необхідність для фірми мати точно визначену стратегію в сфері логістичного обслуговування споживачів.

Лоігстичний сервіс повинен ґрунтуватися на шести основних принципах:

  • обов'язковість пропозиції. Підприємство, яке реалізує вироби, які потребують обслуговування, але не пропонує споживачу жодних видів сервісу, приречене на поразку в конкурентній боротьбі;

  • необов'язковість використання. Підприємство зобов'язане пропонувати, але не може нав'язувати клієнтам сервіс, оскільки вибір покупця повинен бути абсолютно вільним;

  • еластичність. Пакет наданих послуг повинен бути досить широким - від мінімально необхідних до максимально доцільних;

  • зручність. Сервіс повинен надаватися в тому місці і в такій формі, що влаштовували б покупця;

  • раціональна цінова політика. Сервіс повинен бути не стільки джерелом додаткового прибутку, скільки стимулом для придбання товарів і засобом зміцнення довіри покупців до підприємства;

  • інформаційна віддача. У процесі надання послуг потрібно організувати збір інформації про всі сторони експлуатації товарів, про оцінки клієнтів, про поведінку і форму сервісу конкурентів.

Узагальнено послідовність дій, які забезпечують формування підсистеми логістичного сервісу, полягає у такому:

1) сегментація споживчого ринку, тобто його поділ на конкретні групи споживачів, для кожної з якій можуть знадобитися певні послуги відповідно до особливостей споживання;

2) визначення переліку найбільш значимих для покупців послуг;

3) ранжування послуг, які входять у складений перелік. Зосередження уваги на найбільш значимих для покупців послугах;

4) визначення стандартів послуг у розрізі окремих сегментів ринку;

5) оцінка послуг, які надаються, встановлення взаємозв'язку між рівнем сервісу і вартістю послуг, які надаються, визначення рівня сервісу, необхідного для забезпечення конкурентноздатності компанії;

6) встановлення зворотного зв'язку з покупцями для забезпечення відповідності послуг потребам покупців.

Сегментація споживчого ринку може здійснюватися за географічним фактором, за характером сервісу або за якою-небудь іншою ознакою. Вибір значимих для покупців послуг, їх ранжування, визначення стандартів послуг можна здійснити, проводячи різні опитування. Оцінка послуг, які надаються, визначається різними способами. Наприклад, рівень надійності постачання можна вимірити часткою поставлених вчасно партій. Ресурси підприємства концентруються на наданні покупцям виявлених, найбільш важливих для них послуг.

Служба сервісу охоплює весь логістичний ланцюг, створюючи своєрідну гармонію між її технологічними компонентами і суб'єктами, що використовують логістичну систему (ЛС). В економіці розвитих закордонних країн проблемам сервісу завжди придавалось першорядне значення. Високоорганізований сервіс, що є одним з важливих елементів сучасної логістики в умовах вільної ринкової економіки, - це істотна частина маркетингу.

Послуги, надані службами сервісу, дуже різноманітні і носять системний характер. Однак вони в істотному ступені зв'язані з експедиторською діяльністю при обслуговуванні матеріальних потоків розподілом продукції і доставки вантажів «точно в термін», безпосередньо з роботою транспорту. Служба сервісу бере активну участь у здійсненні горизонтальних економічних зв'язків між виробниками і споживачами продукції, включаючи транспорт і експедиційне обслуговування.

Експедиційна діяльність при обслуговуванні матеріальних потоків відрізняється великою розмаїтістю виконуваних послуг:

  • комісування, підгрупування й упакування вантажів, документальне оформлення перевезень і розрахунки по тарифах за перевезення з транспортними підприємствами;

  • розвантажувальний-вантажно-розвантажувальні і складські операції, що виконують як на регіональних розподільних складах, створюваних підприємствами, що випускають готову продукцію. Сучасні тенденції в області розподілу продукції полягають у тому, щоб розміщати складські об'єкти, на яких виконуються процедури комісування, безпосередньо в пунктів виробництва;

  • передача інформації в просуванні матеріальних потоків від постачальника продукції до споживачів на усіх фазах транспортного процесу. У сучасній експедиторській діяльності застосовують ЕОМ.

Принципами логістики проголошуються пріоритети споживання, тому рівень і зміст сервісу, наданого клієнтурі, висувається в логістиці на передній план, а скорочення часу оперативного виконання замовлення затверджується головною метою логістики. Проблема логістического обслуговування включає 3 групи питань:

  1. Технологія й організаційна структура обслуговування.

  2. Показники якості обслуговування.

  3. Доцільний рівень обслуговування і визначення оптимальної сфери обслуговування.

Експедиторські організації – це повноважні нейтральні посередники між відправниками, одержувачами і транспортом. Експедиція виділяється зі сфери виробництва і торгівлі і функціонує в якості третьої юридичної особи.

Розвиток індивідуальних вимог промисловості і торгівлі змушує підприємців прибігати до визначеного захисту і тоді виникає потреба звертатися до своєрідного маклера, посереднику й організатору. Тому за рубежем усі виробники пропонують свої товари ринку через посередників. Кожний з них прагне сформувати власний канал розподілу. При цьому підприємці вважають, что використання посередників, у тому числі взаємин із транспортними організаціями, представляє визначені вигоди. Різко зменшується число контрактів виробника з ймовірними покупцями товару

Дистриб’ютор скорочує число контрактів. Крім того, у багатьох виробників недостатньо ресурсів для здійснення прямого маркетингу. Звертання підприємця до посередників також порозумівається високою ефективністю посередницьких заходів для підвищення приступності товару на ринку збуту. Усе це обумовлює своєрідний ренесанс класичної експедиції. В експедиторській діяльності необхідно ретельно враховувати ситуацію, коли перед її клієнтами коштує вибір, чи робити купувати, тому що від цього вибору залежать характер і масштаби сервісу. Від цього вибору залежить активність підприємницької діяльності. Останнім часом у зв'язку зі створенням загального ринку активізується міжнародна діяльність служби сервісу, що, також як і логістика, перетинає національні границі.

У сфері обслуговування функціонують як великі фірми – центри сервісу, оснащені сучасним електронним устаткуванням, так і невеликі частки експедиційні організації, що обслуговують невеликі підприємства за принципом кур'єрської служби в короткий час і з високим ступенем надійності.

У рамках логістичної системи при організації сервісу застосовують індивідуальний, децентралізований спосіб, коли кожне чи підприємство фірма здійснюють сервіс, транспортно-експедиційне обслуговування самостійно, і централізований, коли обслуговування здійснюється посередниками, спеціалізованими транспортно-експедиційними організаціями, могутніми центрами сервісу. Найбільш проста й економічна схема обслуговування – один виробник – один споживач. Така схема реалізується в обмежених секторах економіки. Частіше великі фірми і підприємства мають більш складні схеми реалізації збуту і постачань. Для кожного узагальненого виробника на макрорівні зважується задача ідентифікації величини торгових зон, сфер обслуговування. Іноді виділяють макро- і мікрорівні логістического обслуговування.

При макрорівні для окремих компонентів логістичної діяльності. На макрорівні здійснюється ідентифікація сегментів і груп споживачів по географічних чи зонах характеру обслуговування.

При ідентифікації груп споживачів по торгових чи сегментах зонам у першу чергу керуються характером сервісу і географічним фактором. На підставі такого аналізу визначаються зони приступності логістического обслуговування, здійснюється угруповання і визначається його рівень. При розподілі споживачів по торгових зонах керуються також обсягом і характером ділових операцій, платоспроможністю, потребным рівнем обслуговування й інших факторів.

При визначенні оптимальних зон обслуговування – торгових сегментів, - крім класичних методів рішення виробничо-транспортних задач, застосовують евристичні підходи, наприклад, теорію нечітких безлічей.

Важливим критерієм, що дозволяє оцінити систему сервісу, як з позиції постачальника, так і з позиції одержувача послуг, є рівень логістического обслуговування.

Діяльність виробника будь-яких виробів, але особливо технічно складних, як виробничого, так і збутового призначення, приречена на невдачу, якщо не організований належним образом високоякісний сервіс.

У процесі формування і подальшого вдосконалювання підсистеми логістичного сервісу продуценти послуг повинні прагнути до виконання таких основних вимог: постійно підвищувати надійність обслуговування і готовність до виконання замовлень і запитів споживачів логістичних послуг; знижувати сукупні витрати, пов'язані з обслуговуванням і утриманням запасів; знижувати собівартість товару - послуги.

У принципі, можливі наступні шість основних варіантів організації системи сервісу, причому усі вони мають свої переваги і недоліки.

  1. Сервіс ведеться винятково персоналом виробника.

  2. Сервіс здійснюється персоналом філій підприємства-виробника.

  3. Для сервісу створюється консорціум виробників окремих видів устаткування, а також деталей і вузлів.

  4. Сервіс доручається незалежній спеціалізованій фірмі.

  5. Для виконання сервісних робіт залучають посередників (агентські фірми, дилери), що несуть повну відповідальність за якість і задоволення претензій по сервісі.

  6. Роботи, що відносяться до ТЕ, доручаються персоналу підприємства-покупця.

Раніш сервіс був одним з найбільш відсталих сфер виробничо-збутової діяльності вітчизняних підприємств і об'єднань, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Унаслідок стійкості менталітету минулого років, що склався у виробничників в умовах дефіцитного ринку, у силу якого вони не цікавилися долею своїх виробів, що залишили заводську територію, організація необхідного сервісу являє собою складну задачу. Її рішення полегшується наявністю багатого світового досвіду сервісної діяльності, використовувати який з урахуванням специфіки російських умов настійно необхідно.

До основних принципів, що покладені в основу сучасного системи логістичного сервісу, відносяться:

  1. Максимальна відповідність його вимогам споживачів і характеру споживаних виробів.

  2. Нерозривний зв'язок сервісу з маркетингом, його основними принципами і задачами.

  3. Гнучкість сервісу, його спрямованість на облік мінливих вимог ринку, споживачів, що обслуговуються продуктів.

  4. Доставка виробу на місце експлуатації (споживання) таким чином, щоб звести до мінімуму імовірність його ушкодження в шляху.

  5. Приведення виробу (техніки) у робочий стан на місці експлуатації (установка, монтаж) і демонстрація його покупцю в дії.

  6. Забезпечення повної готовності виробу до експлуатації протягом усього терміну перебування його в споживача.

  7. Оперативне постачання запасних частин і створення для цього необхідної мережі складів, тісний контакт із виготовлювачами запасних частин.

  8. Збір і систематизація інформації про те, як експлуатується техніка споживачами (умови, тривалість, кваліфікація персоналу і т.д.) і які вони при цьому висловлюють зауваження, скарги, пропозиції.

  9. Участь в удосконалюванні і модернізації споживаних виробів за результатами аналізу зазначеної вище інформації.

  10. Збір і систематизація інформації про те, як ведуть сервісну роботу конкуренти, які нововведення сервісу пропонують вони клієнтам.

  11. Допомога службі маркетингу підприємства в аналізі й оцінці ринків, покупців і товару.

  12. Формування постійної клієнтури ринку за принципом: «Ви купуєте наш товар і використовуєте його – ми робимо все інше».

З огляду на важливість сервісного обслуговування як знаряддя конкуренції, багато фірм засновують у себе значні відділи, що працюють зі скаргами і зауваженнями клієнтів, займаються питаннями кредитування, матеріально-технічного забезпечення, технічного обслуговування й інформації.

3.Оцінка якості логістичного обслуговування. Якість сервісу – є ключ до комерційного успіху. Світова практика виробила визначені правила організації ефективного сервісу, суть яких складається в наступному.

Сервіс повинний бути обіцяний покупцю. Інакше кажучи, текст з описом змісту сервісу, що робиться підприємством, повинний бути доведений до покупців даного сегмента ринку. Попередньо варто вивчити, який саме рівень сервісу покупці цього сегмента вважають відмінним.

Гарантії сервісу і його якостей повинні бути більш великими, чим очікує покупець. У цьому випадку вони викликають позитивні емоції і прагнення продовжувати контакт із джерелом таких емоцій. Будь-які, навіть скороминущі, контракти з покупцем повинні розвивати і закріплювати позитивну оцінку покупцем служби сервісу підприємства.

Персоналу служби сервісу варто ясно представляти, яке саме якість роботи від нього очікують. Для цього повинні бути розроблені стандарти обслуговування для кожного співробітника служби.

Під стандартами обслуговування розуміються правила роботи співробітників сервісного комплексу (центр-центру-сервіс-центра). Ці правила обов'язкові для виконання, щоб гарантувати висока якість усіх вироблених операцій і задовольняти вимоги споживачів.

Важливим критерієм, що дозволяє оцінити систему сервісу, як з позиції постачальника, так і з позиції одержувача послуг, є рівень логістичного обслуговування. Розрахунок даного показника виконують по наступній формулі:

де: η – рівень логістичного обслуговування;

m – кількісна оцінка об'єму логістичного сервісу, що фактично надається;

М – кількісна оцінка практично можливого об'єму логістичного сервісу.

Для оцінки рівня логістичного обслуговування вибираються найбільш значущі види послуг, тобто послуги, надання яких зв'язане із значними витратами, а ненадання з істотними втратами на ринку. Рівень обслуговування споживачів визначається ефективністю логістики, критерії якої наступні:

  • термін постачання – проміжок між датами видачі і виконання замовлення.

  • точність постачання – оцінка вірності постачальника узгодженим термінам. Вона є мірою надійності і довіри, які клієнт проявляє до виробника продукції;

  • готовність до постачання – узгодженість і підтвердження терміну виконання замовлення постачальником відповідно до побажань клієнта;

  • якість постачань – характеристика частки замовлень, виконаних відповідно до замовлення (специфікацією) клієнта;

  • інформаційна готовність – готовність підприємства видати всю запрошувану споживачем інформацію щодо продукції, що поставляється йому;

  • гнучкість – готовність підприємства виконати зміни, що вносяться клієнтом, в раніше оформлене замовлення.

Рівень обслуговування можна оцінювати також і за допомогою показника η – доцільний рівень обслуговування, тобто зіставляючи час на виконання логістичних послуг, що фактично надаються в процесі постачання, з часом, яке необхідно було б витратити у разі надання всього комплексу можливих послуг в процесі того ж постачання.

Істотним показником сервісу є рівень обслуговування η, який визначається співвідношення:

де: n – фактична кількість послуг, що надаються;

N – кількість послуг, яка теоретично може бути надане;

ti – час на виконання i-той послуги.

Таким чином, - сумарний час, що фактично витрачається на надання послуг. А - час, який теоретично може бути витрачений на виконання всього комплексу можливих послуг.

Сучасний підхід до оцінки економічної ефективності логістичного обслуговування ґрунтується на концепції загальних витрат логістики. Згідно цієї концепції такі витрати включають всі витрати, необхідні для забезпечення потреб логістики, а витрати на логістичний сервіс є витратами, пов'язаними з наданням споживачеві комплексу послуг, супутніх продажу. При цьому логістичний сервіс орієнтований, перш за все, на забезпечення балансу між якістю обслуговування споживачів і супутніми витратами.

За час розвитку логістики в промислово розвинених країнах сформувалася система показників, що загалом оцінюють її ефективність і результативність. До них зазвичай відносяться:

    • економія загальних логістичних витрат;

    • підвищення якості логістичного сервісу;

    • скорочення тривалості логістичного циклу;

    • підвищення продуктивності праці в логістичній системі;

    • повернення інвестицій в логістичну інфраструктуру і т.д.

Логістичний сервіс характеризується трьома найважливішими показниками: корисністю, оперативністю, якістю. Логістичні витрати і логістичний сервіс, як правило перебувають у прямо пропорційній залежності. Якісний сервіс завжди є досить дорогим, і зростання витрат, за звичай, тільки поліпшує його.

Для оцінки якості логістичного обслуговування застосовуються наступні критерії :

      • надійність поставки ;

      • повний час від отримання замовлення до поставки партії товарів ;

      • гнучкість поставки ;

      • наявність запасів на складі постачальника ;

      • можливість надання кредитів, а також ряд інших.

Таким чином можна запропонувати форму звітності про рівень логістичних витрат – сервісу та класифікацію оцінних показників логістичного обслуговування торговельних підприємств. Ця звітність показує співвідношення річних витрат у інтегрованих логістичних активностей : закупівля та фізичний розподіл, а також рівень логістичного сервісу у заданому періоді часу в порівнянні з попереднім і відносно конкурентів.

4.Характеристика логістичних послуг. Послуга - це захід або користь, котрі один може пропонувати іншому і котрі в основному невідчутні. Надання послуги може бути, а може і не бути пов’язане з товаром в матеріальному вигляді.

Оскільки послуга має споживчу вартість, вона носить товарний характер, тобто може бути реалізована споживачам як своєрідний товар, що її порівнює з матеріальним товаром. Сама сутність логістики в наданні споживачам матеріальних потоків різних видів послуг. В умовах ринкової конкуренції це дуже часто є вирішальним моментом отримання ринкових переваг і найбільшої частки ринку.

Удосконалення логістичного сервісу має здійснюватись упродовж усього логістичного ланцюжка. Основними видами послуг можна вважати послуги передпродажного характеру, логістичні послуги в процесі реалізації товару, логістичні послуги післяпродажного характеру.

Різновидів послуг дуже багато, однак усі вони носять системний характер (рис. 1).

Організація ефективного логістичного обслуговування передбачає вирішення питань, пов’язаних з технологією та організаційною структурою обслуговування, визначенням оптимальної сфери і цілеспрямованого рівня обслуговування. Формуючи систему логістичного обслуговування, необхідно всебічно врахувати постійно діючі фактори, відповідно до котрих перед замовником завжди стоїть вибір: виконувати самостійно або купувати. Цей вибір визначає не тільки характер і рівень логістичного обслуговування в кожному окремому разі, а й ефективність логістичної системи в цілому.

Рис. 1. Види транспортних експедиційних послуг

В сучасних вимогах на ринку логістичних послуг можна побачити тенденції зростання вимог споживачів по відношенню до їх комплексності і якості. Основними параметрами якості логістичного обслуговування споживачів вважають:

1) час обробки замовлень (час від отримання замовлення постачальником до доставки товару замовнику);

2) гарантовану доставку за будь-яких умов;

3) наявність товару на складі і його відвантаження за першою вимогою споживача;

4) максимальну відповідність виконаних замовлень вимогам споживача;

5) наявність необхідних потужностей для виконання дострокових замовлень;

6) об’єктивність цін на логістичні послуги;

7) наявність інформаційних систем про рівень, структуру витрат на логістичне обслуговування;

8) зручність розміщення замовлень у логістичній системі;

9) ступінь доступності виконання замовлення в діючій логістичній системі;

10) наявність в логістичній системі можливості надання постійним клієнтам товарних кредитів;

11) високий рівень технології вантажопереробки і якості упаковки товару.

Треба пам’ятати, що споживач, якому надаються логістичні послуги, є часткою системи, а не тільки її ціллю.

При обранні оптимального варіанта обслуговування споживачі використовують, як правило, найпростішу матричну модель, де по вертикалі розміщують дані про логістичні послуги з постачання продукції, а по горизонталі вказують дані про комплексність і якість логістичних послуг.

Перетин рядків і стовпців визначається вартістю послуг і витратами, котрі можна нанести в тому чи іншому разі. Це дає змогу споживачу обрати необхідний варіант логістичного сервісу.

Виробничі послуги, як правило, надають підприємствам у сфері матеріально-технічного постачання. Ці послуги пов’язані з переходом виробничого асортименту продукції у споживчий комплекс з надання послуг. Це дає змогу концентрувати у сфері матеріально-технічного постачання прогресивне обладнання з розширенням при цьому можливостей надання послуг, пов’язаних з обробкою продукції, заготівельними операціями у виробництві. А оскільки технологічні операції у заготівельному виробництві промислових підприємств ідентичні характеру пропонованих у центрах послуг, робіт з надання асортименту продукції споживчого виду, то концентрування заготівельних і підготовчих операцій уможливлює економію значної частини продукції за рахунок ефективного використання обладнання посередника.

До виробничих послуг можна віднести такі, як порізка скла, лінолеуму, рубка металу та розкрій листової сталі; різні види розфасування, приведення в товарний вигляд і обробка некондиційної продукції, оновлення споживчої якості продукції, котра вже була у вжитку. Це також може бути виготовлення виробів з відходів виробництва і некондиційних матеріалів. Важливе значення має підготовка хімічної продукції до виробничого споживання (розфасовка, розлив, складання суміші, підготовка колерів та ін.). Види виробничих послуг різноманітні. Вони можуть бути надані організаціями-посередниками. Однак їх не можна віднести до логістичних послуг.

Інформаційно-посередницькі послуги останніми роками дуже поширені. Зростає потреба в інформації про наявність на ринках нових видів продукції, її характеристику; нові технології, нових виробників і споживачів. Попитом користується інформація про обсяг виробництва та споживання тих чи інших матеріалах та сировини, отримання відомостей про постачальників продукції, її техніко-економічні характеристики, обсяг виробництва продукції, котра не має збуту. До таких послуг можна віднести також розробку бюлетенів з реалізації продукції, отримання рекомендацій і відомостей про можливу заміну одних видів продукції на іншу з близькими технічними характеристиками, а також різні види консалтингових послуг.

Лекція 11. Інформація у логістиці

1. Характеристика інформаційних потоків в логістиці.

2. Інформаційне забезпечення логістики та інформаційні системи.

3. Формування логістичних інформаційних систем.

4. Характеристика ERP - систем.

1.Характеристика інформаційних потоків в логістиці. В основі процесу керування матеріальними потоками лежить обробка інформації, що циркулює в логістичних системах. Інформаційна логістика організовує потік даних, що супроводжують матеріальний потік, і є тією істотною для підприємства ланкою, яка пов’язує постачання, виробництво і збут. Вона охоплює управління всіма процесами переміщення і складування реальних товарів на підприємстві, дозволяючи забезпечувати своєчасну доставку цих товарів у необхідних кількостях, комплектації, якості з точки їх виникнення в точку споживання з мінімальними витратами й оптимальним сервісом.

Інформація виступає рушієм діяльності логістичної системи і тримає її відкритою - здатною пристосовуватися до нових умов. У зв’язку з цим одним із ключових понять логістики є поняття інформаційного потоку.

В загальному вигляді інформаційний потік є переміщенням у деякому середовищі даних, виражених у структурному вигляді.

Щодо логістики інформаційний потік - це сукупність циркулюючих у логістичній системі, між логістичною системою і зовнішнім середовищем повідомлень, необхідних для управління і контролю за логістичними операціями.

Зростання ролі інформаційних потоків у сучасній логістиці обумовлено такими основними причинами:

      1. для споживача інформація про статус замовлення, наявність товару, строки постачання, відвантажувальні документи і т.п. є необхідним елементом споживчого логістичного сервісу;

      2. з позицій управління запасами в логістичному ланцюзі наявність повної та дострокової інформації дозволяє скоротити потребу в запасах і трудових ресурсах за рахунок зменшення невизначеності рівня попиту;

      3. інформація збільшує гнучкість логістичної системи щодо того, як, де і коли можна використовувати ресурси для досягнення конкурентних переваг.

У логістиці виділяють такі види інформаційних потоків:

Залежно від виду систем, які пов’язуються потоком:

- горизонтальний, який належить до одного рівня ієрархії логістичної системи;

- вертикальний - від верхнього рівня логістичної системи до нижнього.

Залежно від місця проходження:

- зовнішній, що циркулює всередині логістичної системою і зовнішнім середовищем;

- внутрішній, що циркулює всередині логістичної системи або її окремого елемента.

Залежно від напрямку по відношенню до логістичної системи:

- вхідний;

- вихідний.

За видом носіїв інформації:

- на паперових носіях;

- на магнітних носіях;

- електронні;

- інші.

Залежно від призначення:

- директивні (управляючі);

- нормативно-довідкові;

- обліково-аналітичні;

- допоміжні.

Взаємозв’язок матеріального та інформаційного потоків є очевидним, однак відповідність одного потоку іншому є умовною. Власне кажучи, вміст матеріального потоку, як правило, відображають дані інформаційного потоку, але за часовими параметрами вони можуть не збігатися. На практиці в логістичних системах матеріальні та інформаційні потоки нерідко випереджають або запізнюються один щодо одного. Векторна взаємо відповідність матеріальних та інформаційних потоків також має специфічну особливість, яка полягає в тому, що вони можуть бути як односпрямовані, так і різноспрямовані:

      • випереджаючий інформаційний потік у зустрічному напрямку містить, як правило, відомості про замовлення;

      • випереджаючий інформаційний потік у прямому напрямку-це попередні повідомлення про майбутнє прибуття вантажу;

      • одночасно з матеріальними потоком йде інформація в прямому напрямку про кількісні та якісні параметри матеріального потоку;

      • услід за матеріальним потоком в зустрічному напрямку може проходити інформація про результати приймання вантажу за кількістю або за якістю, різноманітні претензії, підтвердження.

Шлях, яким рухається інформаційний потік у загальному випадку може не збігатися з маршрутом переміщення матеріального потоку.

Вимірюється інформаційний потік кількістю обробленої або переданої інформації за одиницю часу. Інформаційний потік ґрунтується на переміщенні паперових або електронних документів. Залежно від цього, він може вимірюватися або кількістю оброблених і переданих одиниць паперових документів або сумарною кількістю документорядків у цих документах, або кількістю інформації (біт), яка міститься в тому чи іншому повідомленні.

Інформаційний потік характеризується такими параметрами: джерело виникнення; напрямок руху потоку; періодичність; вид існування; швидкість передачі та прийому; інтенсивність потоку та ін.

Управління інформаційним потоком можна здійснювати таким чином: змінюючи напрямок потоку; обмежуючи швидкість передачі до відповідної швидкості прийому; обмежуючи обсяг потоку до величини пропускної здатності окремого вузла або ділянки шляху.

2.Інформаційне забезпечення логістики та інформаційні системи. Серед різноманіття пошуків шляхів розвитку ринку, засобів виробництва, нових напрямків діяльності комерційно-посередницьких організацій і підприємств викликають значний інтерес наукові дослідження і практичні новації, поєднувані поняттям логістики.

Протягом останнього років бурхливо розвиваються засновані на інформатиці нові логістичні технології. Інформаційні системи займають у цих технологіях центральне положення. Підприємство є відкритою системою, що матеріальним і інформаційним потоками зв'язана з постачальниками, споживачами, експедиторами і транспортними організаціями. При цьому виникають труднощі подолання місць стику між інформаційними системами підприємства й інших організацій. У місцях стику матеріальний чи інформаційний потік переходить через границі правомочності і відповідальності окремих підрозділів чи підприємства через границі самостійних організацій. Забезпечення плавного подолання місць стику є однією з важливих задач логістики.

Інформаційне забезпечення логістичного управління є однією з найбільш важливих і актуальних проблем. Інформація стає логістичним виробничим фактором. Завдяки їй може скоротитися складування (краще керування запасами, погодженість дій постачальника і споживача, заміна складування готової продукції складуванням напівфабрикатів чи сировини). Завдяки інформації вдається також прискорити транспортування (погодженість усіх ланок транспортного ланцюжка). Недолік своєчасної інформації викликає нагромадження матеріалів, оскільки непевність споживача, як і непевність постачальника, звичайно викликає бажання підстрахуватися.

Інформаційна техніка може значно сприяти виконанню вимог ринку. Визначеного росту ефективності можна досягти і за допомогою локальних і обчислювальних систем, а також у результаті застосування інтегрованих інформаційних і управлінських систем, що «переступають» границі між підрозділами підприємств.

При раціоналізації логістичних процесів у минулому основна увага, як правило, приділялося фізичному підйомно-транспортному процесу. Сьогодні увага усе більш звертається на інформаційний потік, за допомогою якого планують матеріальний потік, керують ним і контролюють його. Поліпшення інформатики й організації нерідко може принести більший ефект, чим технічні інновації.

Кожен рух матеріалів зв'язаний з передачею інформації. Деякі повідомлення випереджають вантаж, авізують його прибуття. Інформаційне випередження дозволяє одержувачу вчасно підготувати його приймання. Інші дані супроводжують вантаж, вони характеризують вид і кількість товарів, відправника, одержувача і власника, звертають увагу на небезпечні властивості товару. Третій вид інформації випливає за матеріальним потоком і часто йде в зворотному напрямку (підтвердження прийому, фактурування, пред'явлення рекламацій, додаткові замовлення, запити і т.п.). Інформаційний потік буває більш складним, чим матеріальний, він охоплює і такі підрозділи підприємства, через які матеріал прямо не проходить.

Інформація стає логістичним виробничим фактором. Завдяки їй може скоротитися складування (краще керування запасами, погодженість дій постачальника і споживача, заміна складування готової продукції складуванням напівфабрикатів і сировини). Завдяки інформації вдається також прискорити транспортування (погодженість усіх ланок транспортного ланцюжка). Недолік своєчасної інформації викликає нагромадження матеріалу, оскільки непевність споживача, як і непевність постачальника, звичайно викликає бажання підстрахуватися.

Ринок пред'являє підприємствам значні вимоги. Треба усе швидше модернізувати продукцію, краще володіти цінами, враховувати витрати, аналізувати ефективність окремих замовлень і продуктів. Від крупносерийної продукції «для складування» (по розсуду виробника, тобто конкретних замовлень у момент запуску виробництва) у ряді галузей усі частіше переходять до штучного виробництва по конкретних замовленнях зі швидкими постачаннями. Щоб підприємство могло оперативно реагувати на вимоги ринку, йому необхідно підвищити:

  • прозорість діяльності (треба мати у своєму розпорядженні актуальні дані про стан і тенденції розвитку ринку);

  • гнучкість (зміни вимог ринку треба швидко впроваджувати у виробництво);

  • ефективність (вимоги ринку повинні виконуватися з гранично низькими витратами, щоб підприємство витримувало конкуренцію).

Інформаційна техніка може значно сприяти виконанню цих вимог. Визначеного росту ефективності можна досягти і за допомогою локальних обчислювальних систем, але прозорість і гнучкість значно підвищуються лише в результаті застосування інтегрованих інформаційних і управлінських систем, що «переступають» границі між підрозділами підприємства.

Інтеграція інформаційних процесів означає. Що будь-яка інформація підготовляється і записується в базу даних тільки один раз, причому вона може використовуватися для різних цілей. Інформаційні процеси взаємопов'язані і взаємодіють за посередництвом єдиної бази даних. Зміст і структуру всієї бази даних тому треба проектувати разом з обліком вимог всіх інформаційних систем підприємства.

Інформаційні системи забезпечують підготовку, уведення, збереження, обробку, контроль і передачу даних. Вони відрізняються ієрархічною структурою. Ступінь їхньої автоматизації звичайно відносно висока. Інформаційні системи бувають реалізована як мережа взаємозалежних обчислювальних машин різної величини й абонентських пунктів (терміналів). Їхньої підсистеми виконують функції на різних рівнях керування, як правило, використовуючи загальний банк даних. Інформацію усе більш високого рівня одержують стиском даних з детальної бази більш низьких рівнів. Детальні дані передаються на більш високий рівень только у випадку значних відхилень від необхідного чи очікуваного стану.

Логістичні інформаційні системи являють собою відповідні інформаційні мережі, що починаються з денних вимог замовників ( що представляють чисто стохастичну величину), що поширюються через розподіл і виробництво до постачальників. Ці системи звичайно розділяються на три групи.

Інформаційні системи для прийняття довгострокових рішень про структури і стратегії (так названі планові системи). Вони служать головним чином для створення й оптимізації ланок логістичного ланцюжка. Для планових систем характерна пакетна обробка задач.

Інформаційні системи для прийняття рішень на середньострокову і короткострокову перспективу (так називані диспозитивні чи диспетчерські системи). Вони спрямовані на забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Мова йде, наприклад, про розпорядження (диспозиції) внутрішньоза-водським транспортом, запасами готової продукції, забезпеченні матеріалами і підрядними постачаннями, запуску замовлень у виробництво. Деякі задачі можуть бути оброблені в пакетному режимі, інші вимагають інтерактивної обробки (on-line) через необхідність використовувати як можна більш актуальні дані. Дипозитивна система підготовляє усі вихідні дані для прийняття рішень і фіксує актуальний стан системи в базі даних.

Інформаційні системи для виконання повсякденних справ (так називані виконавчі системи). Вони використовуються головним чином на адміністративному й оперативному рівнях керування, але іноді містять також деякі елементи короткострокової диспозиції. Особливо важливі для цих систем швидкість обробки і фіксування фізичного стану без запізнювання (тобто актуальність усіх даних), тому вони в більшості випадків працюють у режимі on-line. Мова йде, наприклад, про керування складами й обліку запасів, підготовці відправлення, оперативному керуванні виробництвом, керуванні автоматизованим устаткуванням. Керування процесами й устаткуванням вимагає інтеграції інформаційних систем комерційного характеру і систем керування автоматикою.

Створення інформаційних систем вимагає системного мислення. Структура логістичної системи підприємства, матеріальний потік, що забезпечують логістичні інформаційні системи взаємозалежні і взаємозалежні. Щоб логістичні інформаційні системи могли забезпечити необхідну ефективність логістичних процесів, їх треба інтегрувати вертикально і горизонтально.

Вертикальна інтеграція – зв'язок планових, диспозитивних і виконавчих систем. Під горизонтальною інтеграцією розуміється зв'язок окремих комплексів задач у диспозитивних і виконавчих системах. Головну роль у всій архітектурі логістичних систем грають диспозитивні системи, що визначають вимоги до відповідного виконавчим системам.

Обчислювальна техніка також застосовується в окремих ланках логістичного ланцюжка для керування складними технічними процесами і для контролю за ними. В області економічного контролю, навпаки, роль регулятора (прерогативу прийняття рішень) залишає за собою людина, а обчислювальна техніка надає йому потрібну інформацію. Для керування оперативними логістичними процесами і для контролю за ними важливим є діалог з ЕОМ у режимі on-line, що дозволяє мінімізувати час реакції регулятора. Для економічного контролю часто досить періодичної пакетної обробки даних.

Завдяки мініатюризації і здешевленню обчислювальної техніки стає можливої її децентралізації, тобто наближення до робочих місць. Децентралізація ЕОМ дозволяє істотно скоротити обсяг передачі даних. Ряд даних про логістичний процес можна обробляти автономно прямо в даному підрозділі, наприклад, на складі. Принциповою ідеєю створення децентралізованих баз даних є можливість приймати рішення на місці при інформаційній зв'язаності всіх децентралізованих підрозділів.

Взаємний зв'язок засобів обчислювальної техніки на території підприємства чи між декількома близько розташованими частинами підприємства (наприклад, в одному місті) реалізується, як правило, стаціонарною лінією, призначеної тільки для цієї мети. У пересувних засобів і в бортових обчислювальних машинах деяка частина траси лінії зв'язку буває бездротовою. ЕОМ і абонентські пункти з'єднуються в так називані локальні мережі (LAN – Lokal Area Networks).

Віддалені підприємства з'єднуються за допомогою глобальної комунікаційної мережі (WAN - Wide Area Network), що звичайно використовує мережу загального призначення, експлуатовану поштою.

Обмежуючим фактором для застосування ЕОМ в останні роки стає складність створення програмного забезпечення. Тому звичайно прагнуть, з одного боку, раціоналізувати і підвищити продуктивність праці програмістів, з іншого боку, створювати пакети прикладних програм широкого застосування, придатних для різних (особливо персональних) ЕОМ і відносно легко пристосованих до конкретних умов користувача.

По оцінках фахівців, на логістичні інформаційні системи приходиться 10-20% усіх логістичних витрат. Ціни апаратного устаткування у світі швидко знижуються; росте відношення продуктивності ЕОМ до їхньої ціни. Кілька років назад відношення вартості апаратного устаткування до програмного забезпечення складало близько 1:3; вага програмного забезпечення в цьому співвідношенні невпинно росте як через збільшення масштабу і складності інформаційних систем, так і через здешевлення апаратного устаткування.

Логістичні інформаційні системи підрозділяються на три групи: планові; диспозитивні (чи диспетчерські); виконавчі (чи оперативні).

Логістичні інформаційні системи, що входять у різні групи, відрізняються як своїми функціональними, так і підсистемами, що забезпечують. Функціональні підсистеми відрізняються складом розв'язуваних задач. Підсистеми, що забезпечують, можуть відрізнятися усіма своїми елементами, тобто технічним, інформаційним і математичним забезпеченням. Зупинимося докладніше на специфіці окремих інформаційних систем.

Планові інформаційні системи. Ці системи створюються на адміністративному рівні керування і служать для прийняття довгострокових рішень стратегічного характеру. Серед розв'язуваних задач можуть бути наступні: створення й оптимізація ланок логістичного ланцюга; керування умовно-постійними, тобто малозмінюючими даними; планування виробництва; загальне керування запасами; керування резервами й інші задачі.

Диспозитивні інформаційні системи. Ці системи створюються на рівні керування складом чи цехом і служать для забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Тут можуть зважуватися наступні задачі: детальне керування запасами (місцями складування); розпорядження внутріскладським (чи внутрішньозаводським) транспортом; добір вантажів по замовленнях і їх комплектування, облік вантажів, що відправляються, і інші задачі.

Виконавчі інформаційні системи. Створюються на рівні адміністративного чи оперативного керування. Обробка інформації в цих системах виробляється в темпі, обумовленому швидкістю її надходження в ЕОМ. Це так називаний режим роботи в реальному масштабі часу, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про рух вантажів у сучасний момент часу і вчасно видавати відповідні адміністративні і керуючі впливи на об'єкт керування. Цими системами можуть зважуватися різноманітні задачі, пов'язані з контролем матеріальних потоків, оперативним керуванням обслуговування виробництва, керуванням переміщеннями і т.п.

Вище розглянуті особливості інформаційних систем різних видів у розрізі їхніх функціональних підсистем. Але, як уже відзначалося. Розходження маються й у підсистемах, що забезпечують. Зупинимося докладніше на характерних рисах програмного забезпечення планових, диспозитивних і виконавчих інформаційних систем.

Створення багаторівневих автоматизованих систем керування матеріальними потоками зв'язано зі значними витратами, в основному в області розробки програмного забезпечення, що, з одного боку, повинне забезпечити багатофункціональність системи, а з іншого боку – високий ступінь її інтеграції. У зв'язку з цим при створенні автоматизованих систем керування в сфері логістики повинна досліджуватися можливість використання порівняно недорогого стандартного програмного забезпечення, з його адаптацією до місцевих умов.

В даний час створюються досить довершені пакети програм. Однак застосовні вони не у всіх видах інформаційних систем. Це залежить від рівня стандартизації розв'язуваних при керуванні матеріальними потоками задач.

Найбільш високий рівень стандартизації при рішенні задач у планових інформаційних системах, що дозволяє з найменшими труднощами адаптувати тут стандартне програмне забезпечення. У диспозитивних інформаційних системах можливість пристосувати стандартний пакет програм нижче. Це викликано з ряду причин, наприклад: виробничий процес на підприємствах складається історично і важко піддається істотним змінам в ім'я стандартизації; структура оброблюваних даних істотно розрізняється в різних користувачів.

У виконавчих інформаційних системах на оперативному рівні застосовують, як правило, індивідуальне програмне забезпечення.

3.Формування логістичних інформаційних систем. Відповідно до принципів системного підходу будь-яка система спочатку повинна досліджуватися у взаємовідносини з зовнішнім середовищем, а вже потім усередині своєї структури. Цей принцип, принцип послідовного просування по етапах створення системи, повинний дотримуватися і при проектуванні логістичних інформаційних систем.

З позицій системного підходу в процесах логістики виділяють три рівні (рис.1).

Рис. 1. Рівні в процесах логістики з позицій системного підходу.

Перший рівень – робоче місце, на якому здійснюється логістична операція з матеріальним потоком, тобто пересувається, розвантажується, упаковується і т.п. вантажна одиниця, чи деталь будь-який інший елемент матеріального потоку.

Другий рівень – ділянка, цех, склад, де відбуваються процеси транспортування вантажів, розміщаються робочі місця.

Третій рівень – система транспортування і переміщення в цілому, що охоплює ланцюг подій, за початок якої можна прийняти момент відвантаження сировини постачальником. Закінчується цей ланцюг при надходженні готових виробів у кінцеве споживання.

У планових інформаційних системах зважуються задачі, що зв'язують логістичну систему із сукупним матеріальним потоком. При цьому здійснюється наскрізне планування в ланцюзі «збут – виробництво – постачання», що дозволяє створити ефективну систему організації виробництва, побудовану на вимогах ринку, з видачею необхідних вимог у систему матеріально-технічного забезпечення підприємства. Цим планові системи як би «уплутують» логістичну систему в зовнішнє середовище, у сукупний матеріальний потік.

Диспозитивні і виконавчі системи деталізують намічені плани і забезпечують їхнє виконання на окремих виробничих ділянках, у складах, а також на конкретних робочих місцях.

Відповідно до концепції логістики інформаційні системи, що відносяться до різних груп, інтегруються в єдину інформаційну систему. Розрізняють вертикальну і горизонтальну інтеграцію.

Вертикальною інтеграцією вважається зв'язок між плановою, диспозитивною і виконавчою системами за допомогою вертикальних інформаційних потоків.

Горизонтальною інтеграцією вважається зв'язок між окремими комплексами задач у диспозитивних і виконавчих системах за допомогою горизонтальних інформаційних потоків.

У цілому переваги інтегрованих інформаційних систем полягає в наступному:

  • зростає швидкість обміну інформацією;

  • зменшується кількість помилок в обліку;

  • зменшується обсяг непродуктивної, «паперової» роботи;

  • сполучаються розрізнені інформаційні блоки.

При побудові логістичних інформаційних систем на базі ЕОМ необхідно дотримувати визначені принципи.

  1. Принцип використання апаратних і програмних модулів. Під апаратним модулем розуміється уніфікований функціональний вузол радіоелектронної апаратури, виконаний у виді самостійного виробу. Модулем програмного забезпечення можна вважати уніфікований, деякою мірою самостійний, програмний елемент, що виконує визначену функцію в загальному програмному забезпеченні. Дотримання принципу використання програмних і апаратних модулів дозволить:

  • забезпечити сумісність обчислювальної техніки і програмного забезпечення на різних рівнях керування;

  • підвищити ефективність функціонування логістичних інформаційних систем;

  • знизити їхню вартість;

  • прискорити їхню побудову.