3.2. Довідкова інформація

За органолептичними показниками питна вода повинна мати каламутність не вищу за 1,5 мг/л; кольоровість не вище 20 градусів платино-кобальтової шкали; запах і присмак не вище 2 балів.

Питна вода не повинна мати на поверхні плівку і містити в собі водних організмів, які можливо вирізнити неозброєним оком.

Допустимий вміст хімічних речовин, мг/л, що впливають на органолептичні показники: сухий залишок – 1000; хлориди – 350; сульфати – 500; марганець – 0,1; мідь – 1,0; цинк – 5,0; поліфосфати – 3,5; залізо – 0,3; алюміній – 0,5.

Загальна твердість питної води повинна бути не більше 7 мг екв/л, водневий показник рН повинен бути в межах 6,0-9,0. Для водопроводів, які подають воду без спеціальної обробки, за згодою санітарно-епідеміологічної служби допускається загальна твердість до 10 мг-екв/л, сухий залишок до 1500 мг/л, вміст заліза до 1,0 мг/л, марганцю до 0,5 мг/л.

Безпечний хімічний склад води забезпечується при концентрації токсичних хімічних речовин не більше, мг/л: берилій – 0,0002; молібден – 0,25; миш'як – 0,05; нітрати – 45; поліакриламід – 2,0; свинець – 0,03; селен – 0,01; стронцій – 7,0; фтор – 1,5 (для І і II кліматичних районів), 1,2 (III), 0,7 (IV); уран – 1,7. Вміст радію повинен бути не більше 1,2*10^-10 Ки/л; стронцію до 4,0*10^-10 Ки/л.

Режим господарсько-питного водоспоживання протягом доби, місяця, року в населеному пункті не буває рівномірним і залежить від багатьох факторів (режим життя і трудової діяльності людини, пори року, місцеві умови тощо). Звичайно приймають, що протягом року коливання водоспоживання буває за літнім і зимовим графіками. В розрахунках ці коливання оцінюють коефіцієнтом добової нерівномірності: найбільшим К_доб. max= 1,3; найменшим К_доб. min= 0,7.

Протягом доби погодинні витрати мають значне коливання, яке враховується коефіцієнтом погодинної нерівномірності:

• найбільшим К_г max=α_max β_max; (3.1)

• найменшим К_г min=α_min β_min; (3.2)

де: α_max=1,2-1,4; α_min=0,4-0,6 – коефіцієнти, які враховують ступінь благоустрою будинків, режим роботи підприємств та інші місцеві умови (СНиП 2.04.02-84),

β – коефіцієнт, який враховує чисельність мешканців у населеному пункті (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Значення коефіцієнта β

Коефіцієнт	Чисельність мешканців, тис. чол.
	До 0,1	0,2	0,5	1,0	4	10	20	50	100	300	1000 і більше
βmax	4,5	3,5	2,5	2	1,5	1,3	1,2	1,15	1,1	1,05	1
βmin	0,01	0,02	0,05	0,1	0,2	0,4	0,5	0,6	0,7	0,85	1

Розрахункові (середні за рік) добові витрати води на господарсько-питні потреби населення, м³/добу:

, (3.3)

де g_ж – питомі витрати води, л/доб-чол.,

– розрахункова чисельність мешканців, чол.

Розрахункові (середні за рік) добові витрати води на полив, м³/добу:

, (3.4)

де g_ж.пол. – питомі витрати води, л/м²на один полив,

F₁ – площа поливу, га.

Розрахункові (середні за рік) добові витрати води на промислові потреби, м³/добу:

, (3.5)

де g_ж.пол. – питомі витрати води, м³, на одиницю продукції,

N₂ – кількість продукції, що випускається.

В розрахунках систем водопостачання, як правило, визначають спочатку погодинні витрати води для кожної категорії водоспоживачів, а потім підсумовують ці значення, тобто визначають погодинне водоспоживання всього населеного пункту.

Погодинні витрати води споживачами, м³/год, дорівнюють:

, (3.6)

де a – розподіл добових витрат Q_доб.max для конкретної години, % .

Найбільші секундні витрати, л/с:

, (3.7)

де q_hr.max. – найбільші годинні витрати води, м³/год, для всього населеного пункту або окремого водоспоживача.

За погодинними витратами води будують графік водоспоживання у населеному пункті.

У водопровідній мережі повинен бути тиск, який забезпечить підйом і виливання води у найвищій водорозбірній точці. Тобто вільний потрібний напір, м, у мережі:

, (3.8)

де h_r – геометрична висота підйому води від поверхні землі до найвище розташованої точки, м;

Σh_w – втрати напору від точки підключення водопровідної мережі до водорозбірної арматури, м;

h_p – робочий напір на виливання з водорозбірної арматури, м, який визначається за СНиП 2.04.01-85.

Відповідно до СНиП 2.04.02-84 у зовнішній водопровідній мережі повинен забезпечуватись необхідний вільний напір:

, (3.9)

де n – кількість поверхів будинку.

Вільний напір в мережі водопроводу високого тиску повинен бути достатнім для того, щоб подати воду у найвищу точку будинку, що горить, пожежними рукавами довжиною 120 м і забезпечити виліт зі ствола (брандспойта) компактного струменя на висоту 10 м. Орієнтовно цей вільний напір можна визначити:

(3.10)

де: Н_б – висота будинку, м.

В системі пожежегасіння низького тиску вода з гідрантів водопровідної мережі забирається насосами пожежних машин і подається рукавами до місця пожежі з тим же напором, що і у випадку використання систем високого тиску. У водопровідній мережі при пожежі підтримується відносно невеликий вільний напір, рівний 10 м.