Фразеологія і мовні кліше

У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна формула. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення.

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка. Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз - для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв’язана з частотністю повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в названі і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але в них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв’язок компонентів вільний, як у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та інші.

До мовних кліше належать конструкції, побудовані за відповідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їхньої важливості для комунікації починають вживатися у функції готових формул. Наприклад: сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини;всенародне обговорення; ринкові реформи; факти-неспростовна річ; одержувати інформацію.

Розрізняють три види таких стійких словосполучень: кліше, штампи та складені най­менування.

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.

Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам.

Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля.

В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, поставити питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.

У медичній галузі побутують кліше на зразок госпіталізація хворого, попередній медичний огляд, дослідження крові, задавнена хвороба, відчуття болю, затьмарення свідомості, забите місце, сприятливий прогноз хвороби, згідно з приписом лікаря, живильний розчин, приймання їжі, зсідання крові, лікар­няний листок, тимчасова непрацездатність.

Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи найчастіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.

Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.

Вони можуть являти собою також нагромадження зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (за мість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по ремонту, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забезпечення виконання плану, питання проведення боротьби із злочинністю.

Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх слід уникати.

Складені найменування сукупно позначають одне поняття чи називають одне явище і мають сталий склад: ядерна реакція, атомна вага, електромагнітне поле; продуктивні сили, фонд заробітної плати, додана вартість, безоплатний кредит, дебіторська заборгованість', аналітична геометрія, інтегральне чис­лення, диференціальні рівняння, теорія ймовірностей, кластерный аналіз; центральна нервова система, синдром набутого імунодефіциту, вітряна віспа, запалення легень; називний відмінок, умовний спосіб, дієприкметниковий зворот; районна державна адміністрація, державний секретар, капітан першого рангу, надзвичайний і повноважний посол; Чорне море, Донецький кряж, Волинська область.

Трапляються складені найменування, мотивація значень яких тією чи іншою мірою втрачена: адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), антонів вогонь (гангрена), грудна жаба (стенокардія), куряча сліпота (хвороба очей), собача кропива звичайна, волоський горіх. Тим вони наближаються до власне фразеологізмів.

Прислів'я і приказки

У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагальнено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього світу, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини.

 Прислів'я — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід.

У прислів'ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: Згаяного часу і конем не доженеш. Згода будує, а незгода руйнує. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду. Сила та розум — краса людини.

Значення одних прислів'їв залежить від прямого номінативного значення їхніх компонентів: Друзі пізнаються в біді. Нема науки без муки. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Значення інших прислів'їв сприймається як переносне, Узагальнено-метафоричне: Під лежачий камінь вода не тече (тут, звичайно, мається на увазі не камінь як такий, а чиясь бездіяльність). Не все те золото, що блищить (не зовнішній вигляд визначає цінність речей). Куй залізо, поки гаряче (вико­ристовуй слушний момент).

 Приказка — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища.

Приказки являють собою, як правило, принагідні зауваження. На відміну від прислів'їв вони не мають повчального характеру: Серце — не камінь. Набалакав — і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто.

Приказки за значенням нерідко наближаються до власне фразеологізмів: Сорока на хвості принесла (стало відомо про щось). Не нашого поля ягода (інший за поглядами). Важко відрізнити приказки і від прислів'їв: Журбою поля не перейдеш. Не святі горшки ліплять. Козак не без щастя, дівка не без долі. Тому їх не розрізняють ні в навчальних посібниках, ні в збірниках народної творчості, а подають і розглядають разом.

Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю синтаксичної будови. Кожне прислів'я чи приказка — це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми виразними художньо-стилістичними особливостями.

Досить часто прислів'я та приказки мають форму непоширених речень — простих або складних: Розлука — теж наука. Більше діла — менше слів. Вода пливе — роки йдуть. Слово — не полова, язик — не помело. Яка пшениця, така й паляниця. Думка найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший.

Типовими для прислів'їв та приказок є пропуски членів речення, які домислюються або з ситуації, або — у другій частині складного речення — з контексту: У глибокій воді — велика риба. Всякому овочеві свій час. З чого хліб, з того й пироги. Птицю пізнати по пір'ю, а чоловіка по мові.

Для прислів'їв та приказок найбільш характерні односкладні узагальнено-особові речення: Людей питай, а свій ро­зум май. Вмієш казати, вмій і мовчати. Краденим добром не забагатієш. Як батька покинеш, то й сам загинеш. Одним пальцем і голки не вдержиш. Тихо їдеш — біду доженеш ,швидко їдеш — на біду наскочиш. У ліс дрова не возять, а в колодязь воду не ллють.

Поширеною конструкцією прислів'їв та приказок є складні речення з двома предикативними частинами, а часом — з трьома й більше:

складні безсполучникові: Слово до слова — зложиться мова. Мудрий змінить свою думку, дурний — ніколи. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха. Людська праця — не дурниця, розкидати не годиться. Добро стратиш — наживеш, честь утратиш — пропадеш. Ми люди не горді: нема хліба — давайте пироги;

складнопідрядні: Добре того вчити, хто хоче все знати. Шануй свою голову, бо друга не виросте. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Кожна робота легка, коли її охоче робиш. Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш. Хто мусить, той і каменя вкусить. Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається;

складносурядні — переважно з протиставним сполучником: Добро плодить добро, а зло плодить зло. За морем тепліше, та вдома миліше. Всюди добре, а вдома найкра­ще. Сказати легко, та зробити важко. Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.

Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Свого поганого не хвали, а чужого доброго не гудь. Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко стеле, та твердо спати. Правда та кривда — як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто.

У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово — що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі.

Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симетричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явиша: Дерево міцне корінням, людина — друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік — для роботи. Не штука ганьбити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Словом — як шовком вишиває, а ділом — як шилом шпигає. Емоційність прислів'їв та приказок підсилюється такими художніми засобами, як ритмічність та римування: Мудрого і без дорогої шати по однім слові пізнати. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Чути порожній віз по гуркоту коліс. Тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей.

У прислів'ях та приказках нерідко вживаються власні імена людей, що надає їм більшої образності й конкретності: Доки є земелька, доти й розум в Омелька. Кожний Іван має свій план. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде. Одарочка та Дем'ян побилися за бур'ян. Який Сидір, така й Гапка, який кожух, така й латка. Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай!

Часом у прислів'ях та приказках трапляються слова епізодичного творення, які в мовленні поза фразеологічними виразами звичайно не вживаються: З лежі нема одежі, а з спання не буде коня. Грушка — минушка, а хліб — кожен обід. Не буває хатки без звадки. Сюди тень, туди тень — та й минув день. Дати без оддати — погане діло. Син — полатайхата, дочка — обдерихата. І небоя вовки їдять. Бувають також архаїчні слова, форми слів та моделі поєднання слів у речення: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Старять годи і тяжкі пригоди. Мороз не велик, та стоять не велить. Що там холод, коли козак молод. Хата чужая як свекруха лихая. Кожна рука к собі крива. Не знавши біди, не буде добра.