Треті півні

З домашньої птиці найбільш "фразеологічним" виявився півень. Були помічені його поважний вигляд, задерикуватість - ходити півнем, виступати півнем, наскакувати півнем; відбиті побутові спостереження - півень убрід переходить - "про мілку річку", але найчастіше фразеологізми пов'язані з його голосом: ловити півня - "зриватися під час співу", співати півнем; Без півня оселя глуха. Власне, через спів східні слов'яни й називають його півнем (рос. петух, білор. певень). Довгі роки він був єдиним нічним годинником: вставати з півнями, ще й півні не співали; рос. встать с петухами, проговорить до петухов; польське- буквально: "Як півень заспіває, то знай, що дніє". Поляки називають півня "сільським годинником": на Дніпропетровщині він ще - будим, будимко (від будити).

Нові назви півень, петух (з XVIII.ст.), певень прийшли на зміну давнім кур, кочет, кокот. Вживання слова кури на "позначення часу, коли співають півні", відоме ще в давньоруській мові: "Изъ Кыева дориска-ше (добігав) [Всеслав-князь] до куръ Тму-тороканя" ("Слово о полку Ігоревім"); до кур тут - "до співу півнів" (до ранку). Тоді ж побутували й фразеологічні сполучення к курам, в кури поюща . Деінде в українських говірках давньоруські кури дожили до наших "півнів", пор.: встав разом з курми; Ще перші кури не піяли (записи І. Я. Франка).

У бойківських говірках певна пора доби визначається співом когутів (діал. когут - "півень") -о першім когуті, о другім когуті. Його "родич" у російських говорах - кочет: до кочетов - "до півнів", дольше кочетов - "за північ", с кочетами - "з півнями, рано", а також с кочетов, в кочета, на кочетах.

Поширені в українській мові фразеологізми з першими, другими й третіми півнями. Перші співають опівночі ("Докія прокидається до перших півнів - М. Стельмах); другі - перед зорею ("Розходитись стали мужики уже перед світом - проспівали другі півні" - А. Головко). Та найвідоміші треті півні - "час світанку": треті півні проспівали, до третіх півнів, із третіми півнями, у треті півні. "Після третіх півнів він [Данило] вийшов на просторе шкільне подвір'я і навмання побрів у тишу серпневої ночі..." (М. Стельмах). Вони опоетизовані в народних піснях, переказах, легендах, у незабутніх Кобзаревих рядках: "Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів". У поемі "Гайдамаки" один з розділів Т. Шевченко так і назвав - "Треті півні"; тут поєдналися фольклорний образ і умовний сигнал повстанців: "...іде Ярема, Та не до Оксани, Не в Вільшану на досвітки - до ляхів поганих у Черкаси. А там третій Півень заспіває..."

З півнем пов'язана й група фразеологізмів, яка грунтується на міфологічних леген-дах. Є, наприклад, у Шевченковій "Причинній" цікаве місце про півнів і русалок.

У багатьох народів півень - провісник ранку, символ вогню і сонця, всього світлого, що перемагає нічну темряву. Вважалося, що співом він прикликає животворне світло сонця, проганяє все непевне, що любило діяти вночі. В повісті "На віру" М. Коцюбинський, зображуючи Гната, приголомшеного зрадою коханої дівчини, мав на увазі саме це повір'я: "Якби хто глянув на нього в ту пору, то, певно, подумав би, що то упир прийшов з того світа і от-от щезне, лише заспівають треті півні". У повісті М. Гоголя "Вій" розповідається про Хому Брута, навколо якого біснувалося вночі всяке чортовиння. Та ось "почувся півнячий крик. Злякані духи кинулись, як попало, у вікно і двері, щоб скоріше вилетіти..." У давніх українських загадках півень зашифрований так: Два рази родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться; ...а як заспіває - добрі радуються, недобрі бояться.

Зниклі віковічні забобони залишили деінде в мові свої фразеологічні сліди.