Біла ворона

Парадоксально звучать словосполучення біла ворона, білий ворон - "про того, хто виділяється серед інших чимось незвичайним": "Білою вороною поміж старостами почувався батько Чагр. Він й убрався не так, як інші" (Р. Федорів); "-Перестань каркати, знайшовся білий ворон..." (І. Цюпа). З тим же значенням виступає й вислів білий крук. Інколи "гайворонячі" фразеологізми вказують і на щось виняткове, незвичайне, як-от у І. Франка: "Саме тим ціка-ва... причина говірки про мужиче життя, що ясний здоровий погляд на сучасне життя і сучасну науку в нас рідший білого крука".

Білу ворону (білого ворона, крука) знають не тільки східні слов'яни (рос. белая ворона, білор. белая варона), а й західні: польське "білий ворон"; чеське "біла ворона" та південні: болг. бяла врана - "біла ворона".

Біла ворона - не абстрактний плід народної мовотворчості. Виявляється, що вони є і в житті. Організм кожної тварини виділяє особливі пігментні речовини, які відкладаються в шкірі, лусці, шерсті, пір'ї і надають їм певного забарвлення (чорний колір залежить від меланіну). Якщо в зародковій клітині щось порушується, то тварина (як і її потомство) лишається все життя білою.

Але не тільки ворона - "біла ворона". Серед альбіносів (від лат. albus - "білий") бувають галки, граки, шпаки, горобці, сороки. В. Песков називає ще жирафу, горилу, тигра, лисицю, оленя, видру, орла, їжака, соболя і навіть кита й сома.

У "Слові о полку Ігоревім" згадується "босий вовк". Академік О. І. Соболевський висловив припущення, підтримане й В. І. Чернишовим, що це міг бути якраз білий вовк

Народна уява наділяла альбіносів різними містичними рисами. Давні єгиптяни й китайці білих мишей вважали посланцями щастя. Зустріч з білим оленем викликала в європейців благоговійний страх. Білий слон і білий тигр в Індії були священними. Того ж таки білого вовка наші забобонні предки вважали царем над усіма вовками, лісовиком, що набуває вигляду вовка, лісного царя. Білі ворони (ворони, круки) - явище надзвичайно рідкісне. Західні слов'яни підкреслюють це особливо часто, пор. польське- буквально: "Даремно шукає людина білого крука"; "Рідкісний як білий крук"; "Рідкісна й біла ворона". Співзвучне фразеологізмам в інших народів і чеське порівняння "Скільки ворон білих, стільки мачух добрих".

Вислів біла ворона зустрічається вже в староримського поета Ювенала (І-II ст. н. е.) в сьомій сатирі: Царства дає він [випадок] рабам, полоненим - тріумфи, Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон.

Фразема біла ворона міцно засвоїлась українською мовою і вживається не тільки в "канонічній" формі, наприклад: "- Якось тісно мені в ньому [фартушку], незручно... І поворозки наче давлять, і кожен, як на білу ворону, дивиться..." (О. Гончар), а й видозмінено: "В школі між юнкерами я був, так би мовити, вороною в білому пір'ї" (П. Капельгородський).

Стара карга

Хоч як дивно, але й у звороті стара карга та сама ворона. Каргу-ворону добре знають на Дону, в Ростовській і Воронезькій об-ластях; з таким же значенням її сприймають і в астраханських, каспійських, казанських, саратовських, нижегородських, кост-ромських та інших говорах - якраз у тих, що прилягають до територій, зайнятих тюркомовними народами. На це вказав, зокре-ма, В. М. Мокієнко, підтвердивши думку М. Фасмера про запозичення слова карга з тюркських мов (турецька, казахська, кримсько-татарська, кипчацька та ін.) 13. В оренбурзьких говорах знають і слово каржата - "воронята". У словнику В. Даля є й такий запис: Как ни вертись ворона, а спереди карга, и сзади карга. Отже, часто ворона й карга виступають як слова-синоніми.

Лайливе слово карга - "про сварливу стару й потворну жінку" - запозичене в українську мову з російської, де карга (діал. "ворона") теж означає "злу бабу".

Очевидно, з російської мови потрапив до української (як і до білоруської) також фразеологізм стара карга (буквально: "стара ворона"), який вживали ще письменники кінця XIX ст., наприклад Панас Мирний: "- А ти підглядаєш за нами, стара карго?.."

Становленню східнослов'янського звороту стара карга (рос. і білор. старая карга) та його закріпленню в українській мові спри-яло кілька причин. З вороною (а також з її родичем вороном) пов'язане уявлення про довголіття (пор. і польське - буквально: "старий як крук").

Ворона, ворон, крук здавна були вісниками нещастя: Ворона (ворон) даремно не каркне; "Сів ворон і кряче, недолю віщує" (І. Франко); "Польська шляхта і татари налітали із заходу і сходу, мов ті круки" (І. Цюпа). Розмовне каркати, крякати означає "віщувати, накликати нещастя, невдачу" (пор. і значення слова карга - "відьма").

Крім того, компонент карга міг осмислюватися у слов'янських мовах як звуконаслідувальний. Точнісінько так, як і в слові гар-гара, що теж означає "сварлива жінка", і, як гадають, утворене на основі подвоєного вигуку гар (пор. звуконаслідувальні утворення гар-гар, гаркати - "ричати, гримати, кричати", гаркун - "буркотун"; рос. гаркать - "кричати"; білор. гаркаць - "бурчати", болг. гаракам - "галасую"). Принаймні Л. А. Булаховський, відзначаючи близькість усталених найменувань птахів і передачі їх криків звичайними спостерігачами природи, болгарську назву ворони (хоч і запозичену) - карга, як і російську - карга, зіставляв з воронячим "гар! гар!" ("каркнуть") и. Додамо, що в українській мові є і фразеологізм стара гаргара ("Коли б не стара гаргара, а то всіх, як іржа залізо те, точить..." - Панас Мирний) з тим же значенням і стилістичним забарвленням, що й стара карга.

Нарешті, не виключений і вплив моделі "старий - назва птаха (тварини)": старий ворон, старий горобець, стара ворона, старий вовк, старий лис, старий собака.