30. Сучасні геополіт. Концепції:

Сучасна європейська геополітика.Спадкоємці геополітичної традиції німецької шкрли одержа­ли назву «нових правих». Серед них - Ален де Бенуа, Мішель Понятовські, Карло Террачано, Клаудіо Мутті. Вони підтримували класичні геополітичні концепції протистояння Суші та Моря, неоімперську ідею «Великого простору». їх концепція покликана була «озброїти народи Європи усвідомленням їх долі і прагненням до більш великого майбутнього». Цю свою місію вони розглядали як культурну революцію.

Найрадикальнішим представником «лівої» лінії Консерватив­ної Революції у повоєнний час був Жан Франсуа Тіріар, політична концепція ґрунтувалася на ідеї «ав­таркії великих просторів». Згідно з нею лише ве­ликі геоиолітичні утворення здатні в сучасних умовах пов­ноцінно розвиватися, бути незалежними в економічному та ідео­логічному відношеннях. Використовуючи цю тезу щодо сучас­ної ситуації, він дійшов висновку, що держави Європи остаточно втратять своє світове значення, якщо не об'єднаються в єдину Імперію, яка має протистояти США.

Сучасне євразійство

Відродження євразійства у пострадянській Росії пов'язане з ^; діяльністю Олександра Дугіна, редактора журналу «З'лементи. Евразийское обозрение» і Олександра Проханова. 'Росію вони розглядають як вісь геополітичного великого про­стору, її історична місія однозначно ототожнюється зі створен­ням імперії, Якщо Росія негайно не розпочне повертати до сфери свого впливу втрачені території, то, на думку євразійців, їй і усім на­родам «Світового острова» загрожуватиме катастрофа. Конти­нентальну місію хартленду переберуть на себе нові держави або блоки держав, і у такому разі простори Росії стануть основною стратегічною метою для тих сил, які проголосять себе новою «цитаделлю Євразії». Це може бути Китай, Серединна Європа або ісламський блок. Непереборна логіка простору і геополітич-на пасивність Росії спричинять нову континентальну інтеграцію.

Відомим теоретиком сучасного євразійства є також лідер КПРФ Г. А. Зюганов. Якщо його книга 43а горизонтом» була спробою поєднати ко­мунізм з євразійськими традиціями, то інша його праця - «Гео­графія перемоги* - стала спробою співвіднести класову боротьбу з протистоянням Сходу і Заходу. В ній він доводить немож­ливість входження Росії у західну цивілізацію.

27. Типи контролю. Структура міжнародної системи та хронолог. Принцип Модельського.

Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи.

Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її авторами. В історії МВ існують 3 типи контролю:

1. Імперський – єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної епохи.

2. Біполярний тип контролю. Дві держави регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (холодна війна).

3. Баланс сил – три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи).

32. Глобальні проблеми людства.

Глобалістика – це методологія наддержавного планетарного всесвітнього підходу до вирішення земних проблем.

Характеризуючи глобалістику як науку, можна приблизно визначити предмети її досліджень:1.Перш за все, це – вивчення життєвої сили Землі.2.Ефективне вивчення та передбачення у таких галузях, як економіка, енергетика, космологія, політологія та інше.3. Вивчення навантаження на біосферу.4. Вивчення і активне використання навколишнього космічного простору.5. Вивчення проблем світового океану. 6. Вивчення наслідків ненавмисних змін в альбедо землі. 7. Проблеми, що стосуються використання невичерпних ресурсів землі.-певну кількість глобальних проблем.Глобальні проблеми – це особливий рядок соціальних явищ і процесів у сучасному світі, які за масштабами і значимістю відрізняються загальнопланетарним характером, пов’язані з життєвими інтересами народів світу і можуть бути вирішені шляхом взаємодії усіх країн світу.

В останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства, зачіпають інтереси всіх народів і вийшли на загальнопланетарний рівень. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування земної цивілізації. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій. Поняття “глобальні проблеми” походить від французького слова global, що означає всезагальний, той, що охоплює всю земну кулю.

До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.Кожна з названих проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого, – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем, що розглядаються з точки зору речового змісту, є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що використовується у процесі виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5 %, з надр планети щорічно добувають майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя). В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси – близько 3 млрд. т, з них лише 5 – 8 % компонентів мінеральної сировини використовуються для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

Застосування недосконалих технологій, зокрема, спалювання нафти, вугілля та природного газу, призвело до того, що у 1990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років він зріс на 25 %, причому на 12 % – за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75 % усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів СО2. У пилогазових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин.

У 1990 р. кількість СО2, який потрапляє в повітря, зросла у 3,4 раза порівняно з 1950 р. Наслідком цього є збільшення концентрації в повітрі вуглекислого газу і зменшення кисню. Так, щорічно спалюється близько 16 млрд. т вільного кисню, а натомість в атмосферу надходить до 25 млрд. т вуглекислого газу. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні сто років підвищилася на 0,6 %. Внаслідок цього підвищився рівень світового океану на 10 %, а швидкість наступу океану на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років.

У цілому глобалістика як самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації перебуває в процесі становлення.

Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самих суспільних відносин класифікують як глобальні, якщо:

а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав;

б) нерозв’язання їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил;

в) вони потребують невідкладних та рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового товариства.

Глобальність – це не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються інтересів усіх класів і верств населення, усіх країн і народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та відбиваються певною мірою на стані справ у всіх районах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо; збереження природного навколишнього середовища; освоєння ресурсів світового океану; оволодіння космічним простором. Витоки цих проблем закладені в тенденціях і закономірностях розвитку світових продуктивних сил, які сприяють як розширенню можливостей задоволення потреб людини в засобах існування, так і зростанню старих потреб і виникненню нових. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає у тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування та можливостями природи задовольняти ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася у світовому масштабі.

До другої сфери відносять розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Ця сфера охоплює, передусім, проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються та багаторазово підкреслюються всі інші проблеми людського співжиття.

До третьої сфери дії належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами різних економічних устроїв; подолання економічної відсталості багатьох країн світу; локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо.

Кожна глобальна проблема є об’єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв’язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації.