3.Цілі і принципи оон

Мета Організації Об’єднаних Націй закріплена у преамбулі Статуту й ст. 1. Преамбула Статуту ООН починається зі слів: “Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити майбутні покоління від бід війни, що двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе...” У цих словах виражене головне завдання ООН — виключити війну з арсеналу засобів національної й міжнародної політики.

У ст. 1 Статуту міститься перелік цілей ООН:

1) підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру, та здійснювати мирними засобами, згідно з принципами справедливості й міжнародного права, налагоджування або вирішення міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;

2) розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру;

3) здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру, в заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення за ознаками раси, статі, мови й релігії;

4) бути центром для узгодження дій націй у досягненні спільних цілей.

У ст. 1 Статуту ООН у переліку цілей Організації Об’єднаних Націй подається зміст цільових завдань, вказуються деякі принципи, за допомогою яких мають досягатися ці цілі. Безпосередньо принципам ООН присвячена ст. 2 Статуту. У ній говориться, що для досягнення цілей, зазначених у ст. 1, Організація Об’єднаних Націй та її члени діють відповідно до таких принципів:

1) суверенної рівності всіх її членів;

2) сумлінного виконання всіма членами ООН прийнятих на себе за Статутом зобов’язань;

3) вирішення міжнародних суперечок мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість;

4) утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями ООН;

5) надання всіма членами ООН усілякої допомоги їй у всіх діях, що вживаються нею відповідно до Статуту, й утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої ООН уживає дії превентивного або примусового характеру;

6) забезпечення такого стану, за якого держави, що не є членами ООН, діятимуть відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримки міжнародного миру й безпеки;

7) невтручання у справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

Незважаючи на те, що перераховані принципи є керівними засадами діяльності ООН, фактично вони тлумачаться розширювально й за ними визнається сила основних принципів міжнародного права. На це, зокрема, вказується в преамбулі Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй 1970 p.: “...величезні політичні, економічні і соціальні зміни й науковий прогрес, які відбулися у світі з часу прийняття Статуту Організації Об’єднаних Націй, надають все більшого значення цим принципам і необхідності їх ефективнішого застосування в діяльності держав, де б вона не здійснювалася”. Та й сама назва Декларації 1970 p., присвяченої тлумаченню принципів Організації Об’єднаних Націй, красномовно свідчить про їх значення для міжнародного права в цілому.