- •2. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу
- •5. Ера глобалізації (починаючи з 1970 р. Хх ст. До наших днів)
- •3. Причини та мотиви здійснення міжнародного бізнесу
- •4. Типи, види та форми здійснення міжнародного бізнесу
- •5.Суть,рівні та джерела глобалізації
- •Чинники глобалізації
- •Розвиток процесу глобалізації у мб
- •8.Позитивні та негативні наслідки глобалізації
- •10. Методи оцінки середовища міжнародного бізнесу.
- •11.Складові макросередовища міжнародного бізнесу.
- •19. Екологічний сектор макрооточення: суть та характеристика.
- •20. Рівні та методи регулювання міжнародного бізнесу.
- •21. Міжнародні компанії: суть та ознаки.
- •22. Суть та особливості тнк.
- •23. Організаційна структура міжнародної компанії.
- •24. Типи та форми підприємницької транснаціоналізації.
- •31. Види міжнародного бізнесу.
- •32. Суть та структура світового ринку.
- •33. Міжнародний етикет.
- •34. Діловий етикет країн світу.
- •35. Етична поведінка у міжнародному бізнесі.
- •36. Порушення етичних норм міжнародного бізнесу.
- •37. Соціальна відповідальність міжнародного бізнесу.
- •38. Суть та принципи міжнародної конкурентоспроможності
- •39 .Джерела та чинники досягнення глобальної конкурентоспроможності
- •40. Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус
- •41. Поняття «міжнародна міждержавна організація» та її характеристика.
- •42. Поняття «міжнародна неурядова організація» та її характеристика
- •43.Типізація міжнародних організацій.
- •51. Міжнародні ярмарки та виставки.
- •52. Консалтинг у міжнародному бізнесі.
- •53. Агробізнес в сша.
- •54. Аграрний сектор Канади.
- •55. Аграрний сектор країн єс.
- •56. Аграрний сектор країн, що розвиваються.
55. Аграрний сектор країн єс.
Частина с/г в ВВП ЄС складає майже 3%, на сектор припадає 6% зайнятого робото здатного населення ЄС. С/г являє собою економічний сектор, де процес європейської інтеграції є найбільш розвиненим. Оскільки с/г продукція країн ЄС недостатньо конкурентноздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для нац. виробників.
В результаті здійснення узгодженої аграрної політики всі країни ЄС отримали можливість продавати свою продукцію за цінами, значно вищими за середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупок с/г продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки важливим напрямком цієї політики стало втримання перевиробництва с/г продукції та підтримка дрібних фермерів.
Завдання єдиної с/г політики: більша висока продуктивність с/г, гарантії відповідного життєвого рівня фермерів, ринкова стабілізація, забезпечення постачання і прийнятні ціни для споживачів.
56. Аграрний сектор країн, що розвиваються.
В аграрному секторі країн, що розвиваються, зайнята більшість працездатного населення. В усіх африканських країнах (крім Алжиру, Беніну, Конго, Лівії, Маврикію), наприклад, більше половини населення працює у сільському господарстві.
Сільське господарство є водночас найбільш відсталою галуззю в економіці цих країн. Темпи його зростання складали у 1961- 1992 pp. менш ніж 3%. Такі темпи не можуть розцінюватися як достатні ні в плані задоволення попиту місцевої промисловості на сировину, ні, тим більше, продовольчих потреб населення.
Відсталість сільського господарства виявляється і в надзвичайно низькій продуктивності праці в цій галузі, у її слабкій механізації, хімізації. За деякими даними, на країни, що розвиваються, припадало лише 1/10 світового тракторного парку й 1/20 зернозбиральних комбайнів. Загальна кількість тракторів у цих країнах у шість разів, а зернозбиральних комбайнів - у 15 разів менша, ніж у розвинутих державах. На одиницю площі в країнах Азії, Африки, Латинської Америки вносилось у п'ять разів менше добрив, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою.
У більшості країн, які розвиваються, сільське господарство розвивається поки що екстенсивним шляхом на базі відсталої агротехніки. Проте вже із середини 60-х років деякі з них під впливом НТР поступово переходять до інтенсифікації сільського господарства. Цей процес, який отримав назву "зелена революція", характеризується поширенням високоврожайних гібридних сортів пшениці, рису, кукурудзи, застосовуванням добрив, використанням нової техніки й технології обробітку грунту, поширенням штучного зрошення. Розпочали проводити "зелену революцію" деякі країни Латинської Америки, Південної і Південно-Східної Азії, зокрема Мексика та Філіппіни.