24. Типи та форми підприємницької транснаціоналізації.

Транснаціоналізація — процес міжнародного об’єднання економічних потенціалів комерційних структур як за допомогою придбання власності, так і неакціонерним шляхом, з метою підвищення ефективності та прибутковості, поліпшення конкурентних умов підприємницької діяльності.

Види підприємницької транснац-ції:

Злиття — об’єднання двох чи більшої кількості компаній з метою підвищення ефективності господарської діяльності, -заощадження на управлінських та маркетингових витратах, поліпшення ринково-конкурентної ситуації, усунення конкуренції між собою.

Поглинання — добровільна чи примусова купівля-продаж активів чи акцій однієї промислової чи фінансової компанії іншою. Можлива купівля не всього пакету акцій, а лише його частини (контрольного пакету), яка надає можливість здійснювати ефективне управління та контроль за компанією, акції якої купуються.

Форми підприємницької транснац-ції:

1. Картель- об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої сили, строки та інші умови платежів тощо.

2. Синдикат- форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод.

3. Пули- монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції.

4. Трест- форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо - юридичну самостійність.

5. Концерн- складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери.

6. Асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

7. Корпорації - договірні об'єднання господарюючих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

8. Консорціуми - специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) - різноманітні форми союзів самих ТНК.

9. Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.

10. ТСА- особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків.

11. Промислово-фінансова група (ПФГ) - це велике угруповання підприємств, банків, інших юридичних осіб, які займаються виробничою, торговельною, фінансово-кредитною діяльністю.

25. Міжнародний бізнес здійснюється в певних формах. Серед них назвемо такі: експорт-імпорт товарів і послуг; кооперація в галузі науково-технічної, виробничої, збутової і сервісної діяльності; інвестиційна діяльність; спільне підприємництво; транснаціональні корпорації.

Найбільш поширеною формою міжнародного бізнесу є здійснення експортно-імпортних операцій, лізингу, різних посередницьких, консультаційних та маркетингових послуг.

1. Експорт. Самий простий шлях проникнення на м/н ринки — експорт продукції. Хоча організація продовжує виробляти всю продукцію у своїй країні, вона може для координації експорту створювати незалежну торговельну компанію або посередницьку службу, яка буде полегшувати укладання угод з іноземними покупцями. З розширенням експорту організація може створити експортний відділ з управляючим по експорту, що відноситься до середнього рівня в ієрархії управління.

2. Ліцензування. Підприємство може продати ліцензію на виробництво своєї продукції іноземній компанії або державі шляхом укладання угоди про ліцензійні платежі. Відповідно до цієї схеми, американська компанія надає іноземній компанії або державі право використовувати патенти або технологію, виробничі секрети, а також надає технологічну і адміністративну допомогу. Іноземна компанія або держава, у свою чергу, заміщає затрати компанії у формі ліцензійних платежів або плати за послуги.

3. Спільні підприємства. Організація СП полягає у тому, що дві або більша кількість приватних компаній або держав вкладає кошти у виробничі потужності. Учасники є рівними партнерами у бізнесі і отримують прибуток в залежності від частки пакету акцій кожного у СП.

26. Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.

Міжнародна торгівля — це історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, якщо не брати до уваги простий, натуральний обмін. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів і послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.

Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.

27. Міжнародне ліцензування - це структурний елемент міжнародного науково-технічного співробітництва, що виступає у вигляді міжнародної ліцензійної торгівлі ліцензіями на винаходи, патентами, технологіями, ноу-хау.

Ліцензія - це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на промислове і\або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання ліцензійних угод.

Основні види ліцензійних угод:

1.Проста ліцензія - ліцензіар дозволяє на певних умовах використовувати винахід ліценціату, залишаючи при цьому за собою право, як самостійно користуватися так і видавати аналогічні ліцензії іншим зацікавленим особам.

2.Виключна ліцензія - ліцензіар має право сам користуватись винахадом і дозволяє використовувати винахід виключно ліцензіату.

3.Повна ліцензія - ліцензіар передає повністю права ліцензіату.

Об"єкти міжнародного ліцензування: розробки конструктивного, технологічного характеру, склад матеріалу, речовини чи сплаву, способи лікування, способи пошуку та добування корисних копалин, товарні та промислові знаки.

Для міжнародного ліцензування характерне таке пончття як патентна чистота - це юридична властивість об"єкта, яка означає, що він може використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території охоронних документів виклбчного права(патентів, що належать третім особам).

На практиці терміни дії ліцензійних угод складають від 3- до 10років, і більше для ліцензій, освоєння яких вимагає значних капітальних витрат.

28. Міжнародний франчайзинг - це система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма(френчайзер) зобов"язується постачати малу фірму(френчайзі) власними товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; мала фірма зобов"язується підтримувати ділові контакти тільки з цією фірмою, вести бізнес"за правилами" великої фірми, перераховувати визначену договором частку від продажу на рахунок великої фірми.

Френчайзинг найчастіше застосовується у сфері роздрібної торгівлі, ресторанах швидкого обслуговування типу "Макдональдс"

Іншими словами міжнародний франчайзинг - це використання вже існуючої і добре відпрацьованої ідеї бізнесу(торгової марки), яка має сформований імідж.

Міжнародний франчайзинг – це система пільгового підприємництва, при якій велика материнська компанія в одній країні на договірних засадах надає право дрібній компанії в іншій країні вести бізнес з використанням товарного знаку, торгової морки або знаку обслуговування материнської компанії.

Суб’єкти:

1. материнська компанія – франчайзер

2. дрібна компанія – фірма-оператор, франчайз

3. договір – франшиза

30. Прямі іноземні інвестиції - як форма міжнародного бізнесу.

Інтернаціоналізація світової економіки, посилення процесів усуспільнення капіталу, вдосконалення форм і методів його концентрації та експорту, диверсифікації виробництва у динамічному конкурентному середовищі, впливають на форми та способи реалізації міжнародної підприємницької діяльності. Міжнародний бізнес реалізується в інвестиційних та не інвестиційні формах, які розвиваються в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності і спрямовані на входження в зарубіжний ринок у процесі інтернаціоналізації господарської діяльності. Серед них найбільшого значення й поширення набули такі:

- експорт продукції;

- вкладання засобів в існуючі або нові виробничі об'єкти за кордоном;

- придбання іноземних цінних паперів;

- придбання концесій, торговельних марок, патентів, ліцензій та інших нематеріальних прав.

Три останні представлені форми є інвестиційними і реалізуються, здебільшого через пряме інвестування. Реалізація прямих іноземних інвестицій можлива різними методами, серед яких можна назвати основні:

- утворення нової компанії за кордоном, яка повністю належить іноземному інвесторові;

- придбання існуючих фірм за рубежем;

- створення спільних підприємств із різною часткою іноземного партнерства, у тому числі шляхом продажу акцій іноземним інвесторам.

Іноді до методів прямого іноземного інвестування відносять також франчайзинг, однак в інших випадках його розглядають як різновид експорту.

Серед способів здійснення прямого іноземного інвестування основними вважаються такі:

- між фірмове злиття й поглинання (mergers and acquisitions - М&А);

- стратегічне партнерство (альянси) (strategie alliances);

- створення закордонних філій і дочірніх компаній.