КВНЗ «Донецький педагогічний коледж»

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

ДО ТЕМИ

«Народна музика - культурна спадщина народу»

( спеціальність 5.010102. Початкове навчання0

Викладач Громова Н.О.

Розглянуто й затверджено на засіданні

ПЦК хорового диригування та

музично - теоретичних дисциплін

Протокол №1 від 29.08.2009р.

Голова ПЦК Хвостова О.М.

2009-2010 н.рік

План

1. Фольклор - усна народна творчість.

2. Музична культура України. Історичний розвиток.

3. Церковний спів.

4. Жанри народних пісень.

5. Художні засоби народної пісні.

6. Українська пісенна лірика.

7. Думи та її виконавці.

8. Троїсті музики.

Фольклор - усна народна творчість.

Усна народна творчість, народне мистецтво слова зветься народним фольклором, за кордоном його називають ще - народні знання чи народна мудрість. Фольклором зветься словесне мистецтво,яке включає в себе прислів’я, частівки, казки, легенди, міфи, загадки, героїчний епос, билини та пр.

Твори усної народної творчості з'явились у далекій давнині, але й сьогодні мі використовуємо їх, підчас не підозрюючи й не усвідомлюючи цього (співаємо частівки, мовлячи анекдоти, читаемо казки, прислів’я)

Народні казки, пісні, частівки використовують у своїй речі дорослі люди й діти, молодіж та люди похилого віку. Та мало хто ясно уявляє яким чином зароджувалась, живе та існує усна народна творчість, та ще більш чи менш кількість людей уявляє собі цінність фольклора та знаком з його історією.

Свій початок фольклор бере в далекій давнині. Він зароджувався й отже з’явився коли більшість людства ще не мала письменності, а коли й мала, то це було долею одиниць - освічених генієм свого часу. В пісні, загадці, прислів’ї, казці,інших формах фольклора люди споконвічно виражали свої почуття, потім зберігали їх в усних творах, далі передавали свої знання іншим, й як результат зберігали свої думки, досвід, почуття в умах своїх майбутніх потомків.

Життя завжди було важким для більшості людей, так вона й остається, так буде завжди.

Багатьом припадало тяжко, рутинно робити, заробляючи собі на малий хліб. Та люди здавена помітили, що треба відволікати себе від каждодневної праці чимось веселим.

Такими були пісні.

Наприклад, М.Горький подорожуючи по Русі записав слова славетної пісні «Дубинушка»:

« И эх-ма, бра-атцы, дюже жарко,

И эх-ма, ни-кому-то нас не жалко!

О-ой, ду-бинушка,

У-ухнем!

А ще більш давні часи, коли люди не знали кого винуватити в своїх горестях, були неосвіченими й не вміли пояснити явища природи, вони - первісні люди вірили в різних чудовиськ, злих духів, різних нечистот. Вони побоювались їх в голос обвинувачувати в своєму тяжкому становищі та намагалися змилостивити їх різними дарами, подарунками, а в кого не було чього - словами та думками. так і з'явились численні обрядові пісні та заклинання. З ними наші далекі предки радісно зустрічали весну, проводжали літо, зі страхом ждали зиму й постійно милостно просили природу, полагаючи, що це допоможе їм получити гарний урожай та вижити в суворий зимній час.

Накопичений досвід на полі та добротна техніка привели до того, що старовинні народні обрядові пісні втратили своє первинне значення. Вони зберіглись серед народу як ліричні, ігрові, розважальні. Але до сих пір про первинний страх відображається наприкінці зими та при приході весни різними веселими гуляннями.

В старовинні часи, коли людина став більш сильнішим перед природою, він одразу став захоплений ворогами та битвами за територію, предполагаючи, що даст йому щастя. В ті часи, часи великих та хоробрих воїнів, складалися в знак (реклами) поваги численні пісні про подвиги воїнів, їх життя, великі перемоги у бітвах. Ці хвалебні пісні потім навали героїчними піснями. По мірі розвитку та накопичуванні цих творів вони з’єднались співаками на основі певного сюжету, возхваляючи ратні подвиги героїв. Так звилисьпоеми «Одісея», «Іліада» у Гомера, французька «Піснь про Роладна», немецька «Піснь о Нибелунгах». різні російські билини тв. інші твори різних народів та стран.

Часто в них восхвалялись не тільки воєнні подвиги, одно час з цим велась й освітня діяльність, так як передача накопиченого досвіду - як вірно розробляти землю, будувати житло, як людина навчилась добувати гасло, як ловити тварин… та багато іншої корисної інформації було закладено в цих піснях та сказаннях.

Народні казки теж пустили свої коріння в глибокій старовині. Тут ярко відобразились мрії людини про перемогу над силами природи, спостереження людей за життєдіяльністю тварин, їх уявлення про навколишній світ - про світ наповнений невідомою небезпекою та неймовірними чудесами.

Проводили спробування пояснити явища природи: це казки про Мороза, Вітру, Сонцю, Господарці лісу, про безсмертя духів - помічниках та ворогів людини.

Завжди, з давних віків люди бача літаючих комах,з заздрістю спостерігали за птахами, парящими в висоті мріяли літати по повітрю та ці побажання відобразились в легенді про Фаетона, Дедалі та його померлому сині Ікарі, в казці про «килим- літак», російській казці «Літучий корабель» та ін…

Ніхто вже, нажаль, не упізнає імен тих далеких творців, пославши х чудові казки, занятні загадки, народні пісні,повчальні прислів’я, які живуть на протязі багатьох віків. Єдине, що ми маємо з впевністю говорити, що автор фольклора вічно живий та розвиваючий поет, ім'я котрого НАРОД.

Завдяки народу ми зобов’язані в зберіганні та удосконаленні усіх народних скарб поезії.

Створений народом фольклор розкриває філософію народу, його негаснучу з часом віру в справедливість та щастя, в перемогу добра над злом. Вічні ідеї фольклора для творчості усіх без виключення народів в той же час кожен народ виражає загальні ідеї в своїх національних формах, які закладені віками та відображають особливості побуту та його історії.русі записав слова

Наприклад, герой російських народних казок Іванушка- дурачок, Емеля, персонажі народного театру російський Петрушка чи Італьянський Пульчинелло завжди одержували перемогу над самою непереможної смертю.

Велике багатство уявляємих образів, виразність мови, лаконізм - це відмітні якості народної творчості.Так як самий величний письменник нівзмозі зрівнятись з багатообразній та багатосторонню народною фантазією. Шибко величне художнє та естетичне значення фольклора.

Фольклор, його художня досконалість,значність змістових форм, як медом влече до себе багато численних композиторів, художників та письменників. Багатьом вдалось вписати себе до історії своєчасно та грамотно використавши фольклор в своїх творах, безкоштовно заимствуя й участь народу художній майстерності, не вимірному досвіду, кількості та якості фантазії.

Багатьом відомі імена мастерів пера ,які до росли на підготовленій почві фольклора.

Німецький поет Йоган Вольфганг Гете на основі легенд створив свого безсмертного «Фауста», а датський казкар Ганс Хрістіан Андерсен переказав дітям та дорослим багато народних казок.

В часи, коли було важко з письменністю, фольклор жив й переказувався тільки в усній формі.

Маюча освіту Європа стала збирати й старанно записувати фольклор приблизно 350 років позад, а вивчати його стали ще пізніше - аж наприкінці 18 віку.

Однак за останні 200 з невеликим років встигли опублікувати без сумніву чудові книжки. Такими книгами є збірник німецьких казок братів Грим й чудовий збірник російських народних казок О.М.Афанасьєва, відомий збірник російських народних прислів’єв Володимира Даля, безліч видань пісень різних народів.

Музична культура України . Історичний розвиток.

Музика (грец.— мистецтво муз) — вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах.

За способами виконання музика поділяється :

Вокальна інструментальна вокально-інструментальна

У музиці розрізняють

Музична культура кожного народу має специфічні риси, які найяскравіше виявляються у народній музиці. Важлива роль у музичній культурі належить пісні.

Ідейно-художня цілісність музики і пісні спричиняє глибокий вплив на людину, що особливо характерно для народних пісень.

Музика і слово органічно поєднуються в опері, музика і танець — і балеті.

Зміст української музики пов'язаний з історією України, становленням нації, визвольним рухом за незалежність, творенням власної культури.

Дослідження засвідчують, що вже у Київській Русі музика проводжувала найважливіші події життя народу;

- свята (родинні, землеробські),

- обряди,

- військові походи.

Були на Русі і свої професійні виконавці, котрі речитативом передавали билини та перекази.

Автор « Слова о полку Ігоревім» згадує Бояна - древньоруського співця - дружинника другої половини 11-початку 12 ст.

Боян оспівував подвиги руських воїнів, походи князів - «старого Ярослава» (Мудрого), «хороброго Мстислава» (брата Ярослава Мудрого», «красного Романа Святославича» (князя чернігівського).

Ім'я Бояна виявлено в одному з написів у Софійському соборі в Києві.

( В.М.Васнецов. Боян, 1910р.)

У давньоруських літописах за 1137 р. згадується, що у князя Мстислава був співець "гораздий" Мануйло, котрий прибув до Києва з Греції і став згодом єпископом смоленським. Дмитро Митуса, давньоруський "співець у владики перемишльського", згадується у Волинському літописі за 1241 р.

Сюжети з музичного життя Русі зображені на фресках Софійського собору (1037).

На фресках зображені музики, що грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах, а також скоморохи, що танцюють. Ці фрески свідчать про жанрове багатоманіття музичної культури Київської Русі.

Скоморохи-музиканти пропагували народно-видовищну культуру, мандруючи по Русі й країнах Європи — Польщі, Німеччині, Франції, Італії.

При розкопках на території України археологами виявлені давні музичні інструменти, зокрема флейта з відростка рогу північного оленя (с. Молодове, Чернівецької області, 1953 р.), резонаторні та безрезонаторні ударні інструменти (с. Мізинь, Чернігівської області) тощо.

Взагалом первісне музикування носило синкретичний характер - пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і , найчастіше супроводжувало обряди і церемонії, ритуали, трудовий процес тощо.

В уяві людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитв магічно-охоронного значення.

В музиці вбачали захист від нечистої сили, поганого сну.

Наприкінці X ст. виник церковний спів. Він поширився, разом з християнством із Візантії і в умовах Русі зазнав впливу самобутніх місцевих традицій. Основою церковного співу став крюковий або знаменний розспів — унісонний чоловічий спів обмеженого діапазону і строгого піднесеного складу. В тогочасній Русі не знали нотних ліній. Музичні мелодії записувалися спеціальними знаками, "крюками" ("знаменами") — звідси назва розспіву. Нотописання з'являється в XI ст. у Західній Європі. В Україні з кінця XVI ст. відомі ірмологіони (ірмолої) — давні пам'ятки нотно-лінійного письма у запису п'ятилінійною так званою київською квадратною нотою. Вони тісно пов'язані з фольклорними джерелами і місцевими пісенними традиціями, наспівами.

Побутували наспіви:

- київський,

- києво-печерський,

- острозький,

- межипрський,

- волинський,

- львівський та ін..

Користувався популярністю болгарський наспів. Перший "Ірмологіон" видрукував 1700 р. у друкарні при Львівській церкві Святого Юра "типограф" Иосиф Городецький.

самобутній національний стиль найбільше повно представлений піснями центрального Придніпров’я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних. Звязки з білоруським, російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.

У Прикарпатті й Карпатах розвилися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти.

Давньоруська професійна музика залишалася виключно церковною. Майстрів церковного співу готували у школах при монастирях.

Народна музика розвивалася переважно через усну традицію. Музичний фольклор органічно поєднувався з народною пісенною творчістю. Побутували народні інструментальні мелодії й танці. У слов'ян ще у дохристиянський період виникли календарно-обрядові пісні . Цей вид усної поетичної творчості відомий у всіх народів світу. Цикли календарно-обрядових пісень пов'язані з певним пе­ріодом року або з відповідною трудовою діяльністю. Кожний цикл відзначається провідними мотивами.

До класичної величальної поезії українського народу належать колядки, щедрівки, окремі весільні й обжинкові пісні.

Перші згадки про обряд колядування на Русі містяться в "Поученні" Володимира Мономаха (XII ст.). Досить часто обряд супроводжується водінням "кози" й вертепом. Ці магічні дійства інсценіювали образ багатства, щастя й миру у домі на весь наступний рік.

Цікавий запис давньої традиції наводить М. Грушевський:

Го-го-го, коза, го-го-го, сіра,

Ой розходися, розвеселися

При свому двору, при господару!

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває, там вилягає.

Де коза туп-туп, там жита сім куп,

Де коза рогом, там жито стогом,

Де коза хвостом, там жито кустом!

Багатоманітність сюжетів відрізняє весняний цикл обрядових пісень. У давніх веснянках зберігаються мотиви магічно-обрядового кликання птахів, хліборобські (орання, сіяння). Пізніше вони втрачають магічний зміст і стають народними ліричними піснями. У веснянках оспівується працелюбність народу, краса природи, молодість, врода, кохання:

Виорем нивочку Годі, дівки, скакати,

Довгеньку, Ходім гречки в'язати:

Посієм гречечку Ти, галочко сизокрила,

Чорненьку. Ти, дівочко чорнобрива,

Гречечка вродиться Ти, дівочко, веди танець!

Женчики знайдуться Ти, галочко, скоч на тинець!

.

Музичну обробку веснянок здійснювали М. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Л. Ревуцький, М. Вериківський, П. Козицький та інші українські композитори.

Надзвичайно цікавий за змістом та естетикою український весільний обряд, складовою частиною якого є весільні пісні.

У піснях, присвячених конкретним етапам весільного обряду (коровай, плетіння вінка, покривання молодої та ін.), найбільше проявилися матріархальні й патріархальні звичаї, дохристиянські вірування. Весільні пісні різняться за художньо-емоційним спрямуванням: відображають сум батьків при розлуці з дочкою, тугу молодої за дівочим життям, родиною, тривогу за майбутнє; заворожують щастя-долю із звертанням до Бога, святих, космічних сил; величають молодих, батьків, гостей; створюють настрій святковості й підне­сеності (жартівливі, гумористичні) тощо.

Перша писемна згадка про весільні пісні у східних слов'ян датується 1096 р. Переважна більшість весільних пісень поширювалися як лірично-побутові.

Жанр лірично-побутових пісень належить до найвищих мистецьких надбань українського народу. У них відбилася народна вдача, мораль, чистота почуттів. Пісні про родинне життя з великою пошаною оспівують образ жінки-матері.

Ніжна любов матері до дитини виражається у колискових піснях, їм властиві глибокий ліризм, проста мелодія, розмірений ритм (у такт гойдання), традиційні персонажі (сон, дрімота, кіт та ін.):