Лекційний матеріал до теми «Камерна інструментальна музика. Танцювальна музика» ( спеціальність 5.010102. Початкове навчання.)

Викладач Громова Н.О.

Розглянуто й затверджено на засіданні

ПЦК хорового диригування та

музично - теоретичних дисциплін

Протокол №1 від 29.08.2009р.

Голова ПЦК Хвостова О.М.

2009 - 2010 Навч. Рік

План

1.

Камерна музика

В первинному значенні музика, призначена для виконання у відносно невеликих (переважно домашніх) приміщеннях - на відміну від музики, призначеної для виконання в церкві, театрі або великому концертному залі. Постійне виконання камерної музики в публічних концертах змінило значення терміну.

З кінця 18 в. вираз «камерна музика» додається до творів, написаних для виконання ансамблем, в якому кожна партія призначається одному виконавцю (а не групам, як в хорі і оркестрі) і всі партії більш менш равноправны (на відміну від творів для виконуючого соло голосу або інструменту з акомпанементом). Справжня камерна музика, відповідно до сучасного погляду, носить зосереджений, поглиблений характер, і камерні жанри краще сприймаються в невеликих приміщеннях, у вільній обстановці, ніж в звичайних концертах і в невідповідній для подібної музики акустичному середовищі великих залів.

В історії камерної музики є видимими три періоди:

1. Період з 1450 по 1650, для якого характерний розвиток техніки гри на виолах і інструментах інших сімейств, поступове виділення чисто інструментальної музики при переважанні вокального стилю, що зберігається. Серед що дійшли до нас творів цього періоду, написаних спеціально для інструментальних складів без голосів, - фантазії Орландо Гиббонса (1610) і канцони і сонати Джованні Габрієлі (1615).

2. Період з 1650 по 1750 відзначений розповсюдженням жанру тріо-сонати (звичайно вони складалися для двох скрипок і віолончелі з клавіром, який забезпечував гармонійну основу) і інших ансамблів, як інструментальних, так і з участю голосів, які обов'язково супроводилися т.з. цифрованным басом (акордами) клавішного інструменту. Серед майстрів тріо-сонати цього періоду - Арканджело Кореллі, Генрі Перселл і Гендель.

3. Період з 1750 до сучасності, в якому домінує струнний квартет, що складається з двох скрипок, альта і віолончелі.

Основна структура сучасної камерної музики - майже завжди трьох- або чотирьохчастинний сонатний цикл;

вільні, часто програмні форми, пристрастю до яких відзначена оркестрова музика в 19 в., мало вплинули на камерні жанри, оскільки обмежені темброві можливості камерних ансамблів не надавали великих можливостей для створення оригінального колориту і сильних драматичних ефектів.

Сучасний камерно-інструментальний репертуар дотепер має в своїй основі твору класиків: струнні тріо і квартети Гайдна і Моцарта, струнні квінтети Моцарта і Боккеріні, а також квартети Бетховена і Шуберта.

В післякласичний період більшість композиторів, що належали до різних напрямів (романтизм, імпресіонізм і експресіонізм), писала камерну музику, але все таки в загальнопоширеному репертуарі закріпилися лише окремі її зразки: наприклад, фортепіанний квінтет Шумана, тріо, квартети, квінтети і секстети Брамса, струнні квартети Дебюсси і Равеля.