Класифікація жанрів

Існують різні способи класифікації музичних жанрів.

Музикознавець Т.В.Попова пропонує класифікувати жанри за умови їх побутування і виконання.

За цією класифікацією розрізняють жанри:

1. Народної музики (музичний фольклор)

2 Розважальної музики ( в т.ч. музика сучасної естрада)

3 Камерної музики ( що виконується камерними ансамблями)

4 симфонічної музики ( виконується великими оркестрами)

5 Хорової музики ( виконується хоровими колективами)

6 Театральної музики ( в т.ч. опери, музики до спектаклів, кінофільмів )

В.А.Цукерман пропонує класифікувати жанри за змістовними ознаками:

1. Ліричні жанри

2 Епічні жанри

3 Концертні жанри

4 Картинні жанри (програмова музика)

А.Н. Сохор пропонує класифікувати жанри за «жанровим змістом»

1 культові та обрядові

2 масово- побутові

3 концертні

4 театральні

Функції жанрів

Музичний жанр може мати наступні функції:

Первинні та вторинні жанри

Окремі дослідники розрізняють первинні жанри - що безпосередньо пов’язані з умовами їх побутування, та вторинні - що сформувалися в умовах концертної виконавчої діяльності.

По походженню та життєвому призначенню жанри поділяються на побутові жанри и жанри, не маючих визначених життєво-побутових функцій.

К побутовим (первинним) жанрам, які залежать від функцій, виконуємих музикою в різних побутових, трудових, обрядових ситуаціях, належно віднести пісню, танок, марш.

Вторинні жанри ( опера, симфонія, балет ін..) відрізняються від первинних автономністю творчості. При цьому вторинні жанри музики пов’язані генетично з первинними як з змістово - асоціативними моделями.

так, в процесі еволюції жанру танця з’явилась інструментальна сюїта, яка перебуває з побутових танців епохи Відродження. Сюїта в свою чергу обумовила появу симфонії, де менует - третя частина класичного циклу.

Другий приклад, підтверджуючий зв'язок первинних та вторинних жанрів музики, є становлення жанру опери, істоками якого з’явились драматичні уявлення, які супроводжувались співом та танками.

По засобам та умовах побуту музичні жанри поділяються на камерні та концертні.

Так, специфіка камерних жанрів ( квартетів, тріо, сонат, романсів, п’єс) зумовлена практикою музикування в домашній середі, в той час як специфіка концертних жанрів х їх віртуозністю, «ораторським» пафосом - з розвитком технічних можливостей інструментів та концертного виконавства в цілому.

По складу виконавства та засобу виконання музичні жанри поділяються на вокальні та інструментальні.

Камерний вокальний ансамбль.

Прослідити історично ті види музикування, з яких зростала і розвивалася культура камерного вокального ансамблю, поки неможливо. Якщо вести нитку дослідження по вокальних камерних творах, то, по-перше, важко буває відновити хронологію і з'ясувати імпульси, що викликали композитора до їх твору.

По-друге, порівняльна непоширеність цього виду музики в нашій концертній культурі викликала постійні прориви в продукції.

Йдучи від вокально-камерних творів одного композитора до інших, важко відновити взаємний вплив і зв'язок.

Можливо тільки опис стилістичних властивостей кожної групи таких творів. Багато даних говорить за те, що треба шукати стимули до даного виду творчості головним чином в домашньому і шкільному музиченні (канти і псальми).

У відмінності ж класового складу салонів і приятельських кружків, в музичній підготовці кругів, що культивували камерний спів, — чи в сім'ях або в яких-небудь більш стійких зборах (як, наприклад, музичні вечори у Даргомижського) криються причини, що впливають на характер і склад ансамблів.

Що збереглися в спогадах Ю. До. Арнольда, В. Г. Соколова і інших осіб повідомлення і розповіді про музичні вечори у Даргомижського містять цікаві дані про характер і види домашнього музичення вже в іншому по строкатому складу своїх співчленів — порівняно з кругом, з якого вийшов Глінка.— петербурзькому салоні 50-60 р.

З навиків, вироблених домашнім музиченням, утворилися запаси інтонацій, які, будучи художньо втілені, сприяли творчості не тільки в примітивна і наслідувальної області міської пісні і куплета — соло і з хором, потім в салонових романсах і найпростіших дуетах, до в мистецтві вокально-камерного ансамблю як самостоятельної і художньої сфери.

Даргомижській, як і в своїх романсах, сполучає в своїх ансамблях мелодійну виразність і співучість з умінням «подати» слова, осмислити їх музикою. Текст для нього — не мертва канва для вишивки поліфонічних узорів, а живий зміст. Даргомижській в кожному своєму ансамблі влучно охоплює єство вірша в цілому і, йдучи від якогось: основного тонусу, характеризує вже окремі опуклі настрої, душевні стани, образотворчі моменти і т. д.; Серед багатьох його вокальних ансамблів на перше місце нале поставити цикл «Петербурзькі серенади».

Сторона інтонації серенад особливо: переконує в тому, що справа тут в скромних засобах навиках невеликої групи або хору любителів співу.

Інакше кажучи, ці речі стоять на грані готової до розвитку самостійної світської хорової культури.

Природно, що російські композитори сталі спершу писати тільки: оперні хори. Таким чином, «Петербурзькі серенади» цінні перш за все, як історичний документ перехідної епохи, як досвід музики для хорового ансамблю швидше камерного, ніж концертного .

.Є чимале число подібного роду хорових ансамблів у вигляді застільних пісень, войовничих і патріотичних пісень, обробок народних пісень і т. п., які, виспівуючи в домашньому крузі і виходячи, деколи, за його межі, готували розвиток хорової культури і професійної творчості цієї області.

Серед композиторів нової російської школи небагато уділяли в своїй творчості місце вокальному ансамблю (характерні приклади: гумористична «Серенада чотирьох кавалерів одній пані» для чоловічих голосів а сарреііа Бородіна, два тріо Рімського-Корсакова для жіночих голосів у супроводі оркестру.

Вокальні квартети а саррелла Кюї (сім вокальних квартетів, квартет «На батьківщині» на слова Некрасова з ор. 62, дев'ять вокальних квартетів для чоловічих голосів, ор. 88) і інші його ансамблі (дуети з фортепіано, декілька п'єс для соло і хору) нічим особливо не виділяються із звичайної для цього композитора атмосфери витонченості і музичної салонової.

Чайковській залишив дуже трохи вокальних камерно-ансамблевих творів (шість відомих його дуетів, 1881, красивий квартет «Ніч», музика якого запозичена з Фантазії Моцарта, «Природа і любов» — тріо для 2-х сопрано і контральто з хором і з супроводом фортепіано).

Звідси особливий колорит і особлива виразність лірики.

Оскільки народні інтонації переходили в міські пісні і в побутовий романс, остільки природно, що і вокальні ансамблі і хори були спершу наповнені народно-пісенними елементами і в більшій частині були переробкою сільських наспівів.

Пісня-хор і романс-хор так зливалися, що між ними неможливо провести грань.

У свою чергу, вокальний ансамбль а сарреllа і хор а сарреllа теж довго, до самого останнім часом, стикалися дуже тісно.

В каталогах про вокальні квартети часто зустрічаються вказівки на те, що вони, тобто квартети, можуть бути виконаний і хором.

Камерна музика - невеличкий твір за розміром і составом виконавців.

Твір може бути виконаний одним або кількома виконавцями ( до 10).

виникла в 16-17 ст., коли серед аматорів музики склалось бажання збиратися у одного з них для музикування. В невеликих приміщеннях, часто домах - збирались як виконавці, так і слухачі.

Музика, яка там звучала, називалась камерною, тобто «кімнатною»

В наш час камерна музика вийшла в концертні зали, але стара назва збереглась.

Вона поділяється на вокальну та інструментальну.

Це найбільш поширений масовий жанр.

Вона буває народна та професійна ( композиторська).

в залежності від характеру та змісту вона буває лірична, героїчна, жартівлива. Цей жанр народився у давнину і був цікавий у всі часи.

Від італійського ballare -танцювати.

Виникла як танцювальна пісня.

Пізніше балада затвердилась як лірико - оповідальний жанр

англійської народної поезії та аналогічний йому жанр поезії

романтизму. Сюжети балад розповідають про історичні події, розбійницькі напади, фантастичні історії.

Балади виконували під акомпанемент будь - якого інструменту трубадури.

В Іспанії в середні віки кожен твір, який був написаний на

романській ( іспанській ) мові, а не латині, ( офіційна мова

церкви) називали романом.

Вірші, які були покладені на музику, на відміну від латинських

пісне-співів, називали романсами.

Як музичний твір, романс поширювався і наповнювався любовним, жартівливим і сатиричним змістом.

Потім з'явились різновиди романсу: елегія, балада, драматичний діалог.

Всі вони глибоко і витончено передають внутрішній світ людини і коло явищ дійсності.

В Росії романс розповсюджувався на початку 19 ст., в ньому злились поезія і музика.

В романсі є « драматичне» зерно, виконавець повинен не тільки зрозуміти думки та почуття які закладені в романсах, але ще і знайти особливі інтонації та кольори для того, щоб музичний зміст став зрозумілим слухачам, хвилював би їх.

Багато романсів того часу були пов’язані з міською побутовою піснею.

За своєю побудовою сони схожі на народну пісню ( куплетна, строфічна форма).

Виконувались ці «пісенні» романси під акомпанемент фортепіано, гітари, арфи.

В романсі відображались думки, настрій та переживання простих людей.

Найкращі із них расповсюджувались усно і перетворювались в народні пісні («Красний сарафан» Варламова).

Пісня на воді, в човні.

Музичний супровід передає похитування човна,

рух води.

Хвалебна.

Здебільшого любовна пісня, що виконується під

акомпанемент гітари.

Тому і досі в серенадах супровід фортепіано наслідує звучання гітари.

Ліричний твір сумного, задумливого характеру.

Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація особлива залежно від специфіки виду мистецтва: такий жанровий ряд,

як «побутовий жанр — портрет — пейзаж — натюрморт», властивий живопису і неможливий в музиці, літературі і кіномистецтві;

так само «пісня — романс — кантата — ораторія» є ряд специфічно музичних жанрів.