Соціальна психологія та міжособистісні стосунки
Афіліація: зв’язок зі здоров’ям та відчуттям щастя. Люди мають сильну потребу бути причетними до групи, інших людей. Афіліація (англ. affiliate – приєднувати) – це соціальний мотив, що спонукає до взаємодії, заґрунтованої на взаємопривабливих, дружніх стосунках та прив’язаностях.
Людям властива потреба у створенні тривалих і близьких взаємин з іншими людьми. Це притаманно як для колективістських, так і для індивідуалістських культур. Навіть люди, які сповідували життєвий стиль «яппі» (молоді міські люди, які визнають пріоритетними цінності кар’єри та матеріального статку) з плином часу почуваються нещасливими через відсутність сім’ї. і Австралійський психолог Киплінґ Вільямс (2001) з колегами вивчав ситуації (в школі, на роботі, вдома), коли остракізм (неприйняття або іґнорування оточуючими) позбавляє людей можливості реалізувати свою потребу в причетності. Люди (особливо жінки) реаґують на остракізм поганим настроєм, нервозністю, спробами відновити відносини або остаточним їх розривом. Вільямс зауважив, що навіть «кібер-остракізм» (коли адресат не отримує відповіді на свій електронний лист) переживається неоднозначно.
Дослідники провели експеримент, в якому взяли участь близько півтора тисячі осіб з півсотні країн; Учасники експерименту трійками грали в Інтернеті гру (кидання диску, що «літає»). У тих учасників з трійки, яких ігнорували під час гри виразно погіршувався настрій. Встановлено також, що остракізм був джерелом стресу навіть тоді, коли група з 5 осіб домовлялася про те, що з кожним з них по черзі інші четверо не розмовлятимуть впродовж одного дня. Ця імітація остракізму заважала роботі, перешкоджала нормальним соціальним контактам і викликала тимчасове хвилювання, нервозність учасників.
Психологи довели важливість для людини афіліативних стосунків або стосунків причетності. Ці стосунки можуть охоплювати як знайомих так і незнайомих осіб та виявлятися у позитивних висловлюваннях, дружньому виразі обличчя, тривалості контакту очима, жестикуляції тощо. Психологи також напрацювали інструментарій дослідження афіліації: проективну методику ТАТ (Г.Меррей) та опитувальник (А.Мехрабіан)1.
Отже, афіліація, наявність тісних, перевірених часом взаємостосунків підвищує життєздатність, почуття щастя. Довірливі, теплі взаємини корелюють з емоційним благополуччям.
Атракція. Соціальні психологи вивчали чинники, які сприяють налагодженню, підтримці та поглибленню симпатії, дружніх та любовних відносин. Атракція (лат. аttrahere – приваблювати) – це соціальна установка, яка забезпечує процес виникнення, підтримки та поглиблення близьких відносин між людьми.
Одним з найбільш важливих чинників, що сприяє формуванню дружніх відносин є територіальна близькість людей. Соціологам відомо, що більшість людей знаходять свою «другу половину» серед сусідів, колег або однокласників Вірогідність того, що дві людини здружаться, якщо живуть по сусідств, або в одній кімнаті гуртожитку є вельми великою.
Чинник взаємодії на „спільній території”. Насправді вирішальне значення має не стільки територіальна близькість, скільки «функціональна дистанція». Вона визначається кількістю трансакцій між людьми. Люди часто знаходять друзів серед тих, хто користується тим самим транспортним маршрутом, тією самою парковою стежкою, бібліотекою, комп’ютерною залою тощо. Чому ж у такому разі територіальна близькість частіше породжує дружбу і симпатію, любов, ніж ненависть?
Антиципація взаємодії. Територіальна близькість дозволяє людям знаходити один в одному те, що їх споріднює, виявивши спільні інтереси, погляди, заняття. Але набагато важливішою є антиципація – сподівання того, що потенційні суб’єкти взаємодії виявляться хорошими людьми, з якими складуться хороші взаємини. Саме очікування позитивних подій, передбачення зустрічі підсилює симпатію. Цей феномен антиципації взаємодії має адаптивну функцію. Очікування приємних емоцій, а саме того, що хтось виявиться приємною і доброзичливою людиною, підвищує вірогідність того, що між людьми дійсно складуться хороші взаємини. Люди приречені підтримувати відносини з іншими: сусідами по гуртожитку, близькими та далекими родичами, педагогами, товаришами по навчанню, колегами тощо. Симпатія до цих людей — вірний шлях до встановлення кращих відносин з ними, а значить, до щасливішого та повновартісного життя.
Ефект «простого перебування в полі зору». Це тенденція відчувати більшу симпатію та краще оцінювати незнайомі суб’єкти та об’єкти після їх перебування у полі зору людини. Перевіркою дії ефекту «простого перебування в полі зору» займалися багато психологів. Музичні та смакові прив’язаності формуються під впливом ненав’язливого їх повторення для людей (Д.Каннеман). Улюблений сьогодні усіма символ Парижа – вежа Ейфеля, спочатку сприймався жителями як металевий монстр.
С.Кітаяма та інші дослідили, що люди різних національностей, мов і віку віддають перевагу буквам, що входять в їх власних імен та часто зустрічаються у рідній мові. Наприклад, улюблена літера французьких студентів W – є одночасно найбільш поширеною літерою французької мови. Японські студенти віддають перевагу не тільки літерам, що містять їх імена, а й числам, що відповідають датам їх народження.
Результати експериментів Р.Зайонца (1998) і його учнів свідчать про те, що потрапляння в поле зору (стимуляція) викликає позитивні відчуття навіть тоді, коли люди не підозрюють про сам факт стимуляції. На думку Зайонца, цей ефект має адаптивне значення. Це «жорстко змонтований» захисний феномен, що зумовлює наші потяги і симпатії. Він допомагав нашим предкам класифікувати предмети, людей і відносити їх або до категорії знайомих і безпечних, або до категорії незнайомих, тобто небезпечних.
Ефект «простого попадання в полі зору» впливає і на те, як ми оцінюємо інших: нам подобаються знайомі люди. Цей феномен експлуатують і політики, і рекламісти. Після багаторазового повторення телевізійної реклами у людей нерідко з'являється автоматично позитивне ставлення до рекламованого товару. З двох маловідомих кандидатів звичайно перемагає той, хто частіше «світився» на телеекрані, загалом у ЗМІ.
Стереотип фізичної привабливості. У кількох темах „Переконання людей”, „Просоціальна поведінка: альтруїзм” та підтемі „Соціальна психологія та правосуддя” зверталася увага на дію стереотипу фізичної привабливості. Цей феномен також є визначальним для дружніх стосунків та зародження любові. Фізична привабливість молодої жінки корелює з її успіхом у чоловіків. Приваблива зовнішність молодих чоловіків менш тісно корелює з їх успіхом у жінок, які більшу увагу звертають на його характер та соціальний статус. Експерименти підтверджують також факт існування феномену відповідності. Люди зазвичай вибирають особу, чия фізична привабливість приблизно відповідає їх власній.
Якщо фізична привабливість така важлива, чи означає це, що перманентна зміна зовнішності людей повинна змінити і ставлення оточуючих? Протягом одного року пластичні хірурги виконують мільйони подібних маніпуляцій. Щоб вивчити наслідки подібних трансформацій, психолог М. Калік дав студентам фотографії жінок, зроблені до і після пластичних операцій, і попросив їх висловити свої враження. Досліджені не тільки визнали прооперованих жінок привабливішими зовні, а й добрішими, більш щирими тощо.
Дослідники, що вивчають «механізм привабливості», вважають, що не дивлячись на переваги «фізичної краси», існує її обернений бік. Фізично привабливі люди частіше страждають від сексуальних домагань та неприязного ставлення представників власної статі. Їх можуть турбувати сумніви з приводу того, за що їх цінують передусім не за справи, людські якості, а лише за красу, яка швидкоплинна. В осіб, які покладаються на свою зовнішність, може бути недостатньо мотивації для того, щоб розвивати свої розумові здібності.
Культурні детермінанти фізичної привабливості. Відповідно до соціальних позицій чоловіків та жінок, що історично склалася, привабливішими визнаються жінки, у яких великі очі, «лялькові» риси обличчя, що свідчать про поступливий характер. Привабливішими здаються ті чоловіки, чия зовнішність свідчить про мужність і владність. Психологи також дослідили, що «привабливі» риси обличчя і фігура не повинні надто відрізнятися від середніх параметрів. Досліджувані в багатьох експериментах майже завжди (96%) визнавали привабливішим «усереднене» (за допомогою комп’ютерної графіки) фото особи у порівнянні з початковим фото індивідуальної особи.
Коли дослідники повторили цю процедуру, заклавши в комп'ютер зображення 326 японських школярок, вони отримали такий самий результат: більшість людей (як у Японії, так і у Великій Британії) привабливішим визнавали зображення, одержане на підставі найпривабливіших облич, ніж зображення, одержане на підставі всієї вибірки, але ще красивішою визнавалася особа, в якій привабливі риси були дещо перебільшені.
Цей експеримент перевірив психолог В.Джонсон (2000). Він запропонував досліджуваним чоловікам оцінити на предмет привабливості дві фотокартки жінок європейської зовнішності. (Рис. 4).
Рис. 4. Стимульні фотокартки в експерименті В.Джонсона
Ці фотокартки були усередненим результатом комп’ютерної обробки фотокарток 16 європейських жінок. У зображення праворуч було додано певні риси, які посилюють жіночність сприйняття особи. З’ясувалося, що з двох усереднених образів на фотокартках, які подобаються досліджуваним, правий все таки сприймався більш привабливим.
На думку еволюційних психологів, ґендерні відмінності сприйняття зовнішності неусвідомлено опираються на позиції стратегії репродуктивності. Жіноча краса повідомляє біологічно важливу інформацію: вона має свідчити про здоров'я, молодість і плодючість. На це вказують кроскультурні дослідження Д.Басса, який вивчав чоловіків-представників 37 культур. Між різними культурами немає ніяких розбіжностей з приводу того, кого можна назвати фізично привабливим1.
Хоча сприйняття привабливості людей має біологічне підґрунтя, воно не є остаточним. Існує «ефект контрасту», який підтверджується лабораторними експериментами. Після поглядання глянцевих журналів з фотографіями красунь чоловіки визнавали несимпатичними тих жінок, які раніше видавались їм привабливими. Проте, чим більше чоловік і жінка люблять один одного, тим менш привабливими їм здаються інші представники протилежної статі.
Чинники взаємної привабливості: протилежність чи доповнюваність. Дослідники уважно вивчали проблему взаємної привабливості, вони порівнювали не тільки установки, переконання друзів і подружжя, а й їх вік, релігійність, ставлення до куріння, фінансові можливості, освітні рівні, зовнішність. Результати вивчення цих та інших чинників дозволили зробити висновок, що люди часто сходяться на протилежностях, але у процесі розвитку відносин набиратиме ваги схожість. Якщо територіальна близькість і фізична привабливість впливають на наші перші враження про людину, то для тривалих відносин важливою є взаємна схожість.
Крім того, людина, яка відчуває, що оточуючі люди симпатизують їй, схильна відповідати взаємністю. Щоб перевірити це Еліот Аронсон2 з колегами проводили експерименти. В одному з них, вони «дозволили» 80 студенткам підслуховувати, як відгукувалася про них одна особа. Студентки з першої експериментальної групи чули лише позитивні відгуки, похвалу референтної особи. Студентки другої групи – лише критику та неґативні відгуки. Студентки третьої групи чули спочатку критичні відгуки, а потім позитивні, похвалу (рис. 5).
Рис. 5. Кількість досліджуваних студенток у трьох групах, що позитивно сприйняли особу „оцінювача” в експерименті Е.Аронсона, Д.Ліндера (1965)
Низка серій цього експерименту показала, що до особи «оціннювача» краще поставилися досліджувані з третьої групи, які ніби «зростали» в очах цієї референтної особи. Вона спочатку їх критично оцінила, а потім поступово спростувала критику позитивними судженнями стосовно кожної студентки. Відтак психологи зробили висновок: якщо постійно підхвалювати людину, похвала може знецінитися.
Феномени асоціативної симпатії або антипатії. Експериментально феномен «асоціативної симпатії» перевірив Павел Левіцкі (1985). У першому експерименті групі досліджуваних студентів Варшавського університету показали фотокартки двох жінок попросили відповісти, яка здається їм доброзичливішою. Думки учасників експерименту розділилися приблизно порівну. У другому експерименті іншим студентам були показані фотографії жінок вже після того, як вони поспілкувалися з привітною жінкою-експериментатором, яка була схожа на одну з двох жінок з фотокарток. У шість разів частіше ця особа на фотокартці обиралася студентами як більш симпатична та доброзичлива 1.