Групова поляризація

Поняття групової поляризації. Це тенденція прийняття більш радикальних рішень після дискусії у групі, на відміну від тих, які кожний з учасників групи схильний прийняти наодинці ².

Які наслідки – позитивні чи неґативні – найчастіше має групову взаємодія? Результати досліджень допомагають зрозуміти результати групової взаємодії. Вивчення поведінки людей в нечисленних групах допомогло сформулювати принцип, який дозволяє пояснити походження як позитивних, так і неґативних наслідків групової взаємодії: дискусія в групі часто радикалізує початкові установки її членів. Історія вивчення тенденції, названої груповою поляризацією є багатоаспектною. Найперше, звернемося до її експериментальних досліджень.

Експериментальне вивчення групового прийняття рішень: «зрушення у бік ризику».

Початок дослідженням, література про які зараз налічує більше 300 публікацій, поклало відкриття, зроблене Джеймсон Стоунером у 1961 році. Працюючи над магістерською дисертацією, присвяченою менеджменту в промисловості, він задався метою з'ясувати, чи відповідає дійсності поширена думка, ніби групи обачніші, ніж окремі індивідууми. Вчений розробив сценарій ухвалення рішення, згідно якому учасники експерименту повинні були спрогнозувати міру ризику, на який може піти конкретна особа. Досліджуваним зачитувалася така інструкція : «Гелен – є дуже талановитою, на думку багатьох, письменниця. Дотепер вона жила безбідно, заробляючи гроші дешевими вестернами. Нещодавно їй прийшла в голову ідея сісти за серйозний роман. Якщо він буде написаний і прийнятий, то може стати подією літературного життя і зробить помітний вплив на кар'єру Гелен. Але з іншого боку, якщо вона не зможе реалізувати свою ідею або якщо роман зазнає фіаско, виявиться, що вона витратила даремно багато часу і сил. Уявіть собі, що Гелен звернулася до вас за порадою. Будь ласка, відзначте найменшу – з вашої точки зору – прийнятну для неї вірогідність успіху, при якій їй варто спробувати написати задуманий роман. Вкажіть, які шанси Гелен написати успішний роман : 1 з 10, 2 з 10, 3 з 10,...,9 з 10, 10 з 10”.

Вирішивши, якими будуть їх особисті поради, досліджувані згодом повинні зібратися в групи чисельністю приблизно 5 осіб і виробити спільне рішення цієї дилеми. Чи зміняться групові рішення в порівнянні з середньостатистичними рішеннями, прийнятими до дискусії? Якими будуть групові рішення — більш ризикованими або обережнішими, ніж індивідуальні рішення? До загального здивування, всі групові рішення виявилися більш ризикованими. Групова позиція відповідала меншій вірогідності успіху роману, тобто більшому ризику, ніж середні показники початкових думок членів групи. Ефект зрушення до ризику був несподіваним і не мав пояснення.

Через декілька років, протягом яких продовжувалися дослідження, зрозуміли, що зрушення до ризику не універсальне явище. Можна розробити сценарій рішення такої дилеми, дискусія якій приведе до ухвалення обачнішого рішення. Дійовою особою одного з таких експериментальних сценаріїв був «Роджер». Досліджуваним зачитувалася інструкція: „Роджер – молодий одружений чоловік, батько двох дітей, він має гарантовану, але низькооплачувану роботу. Роджеру вистачає грошей на все необхідне, але нічого понад це він не може собі дозволити. Раптом він дізнається, що ціна акцій не дуже відомої компанії може незабаром підскочити в 3 рази, якщо її нова продукція сподобається споживачам. Проте ціна акцій може істотно знизитися, якщо цього не відбудеться. У Роджера немає ніяких заощаджень. Щоб купити акції, він повинен продати свій страховий поліс. Вкажіть, що робити Роджеру, купувати акції чи ні?”

Результати експерименту показали, що більшістю своїх індивідуальних рішень учасники радили Роджерсу бути обачним. Групове рішення було таким: Роджерсу слід проявити розсудливість, не купувати акції. Виявляється, групові дискусії володіють яскраво вираженою здатністю підсилювати індивідуальні позиції учасників. Саме тому дослідники зрозуміли, що цей груповий феномен властивий груповій дискусії, і є тенденцією підсилювати початкові думки членів групи, а не стійким зрушенням до ризику.

Ця думка примусила психологів припустити існування феномену, названого Сержем Московічи і Марізою Заваллоні груповою поляризацією : у більшості випадків обговорення підсилює усереднену думку членів групи.

Рис. 3. Після дискусії думки, що поділяються членами групи, посилюються

Численні міжнародні дослідження підтверджують факт існування групової поляризації. В експерименті С.Московічі та М.Заваллоні (1969), в результаті обговорень посилилося початкове позитивне ставлення французьких студентів до свого президента і початкове неґативне ставлення до американців. Відомий психолог з Японії М. Ісозакі за результатами експерименту (1984) відзначає, що після обговорення в групі дорожньо-транспортних подій японські студенти університету значно рішучіше виносили думку «винен». Згідно сценарію експерименту Г. Вайта (1993), канадські студенти, що вивчали бізнес, повинні були вирішити, чи потрібно вкладати додаткові гроші в різні проекти, що терплять фіаско, в надії запобігти втратам (наприклад, чи потрібно брати вельми ризикований кредит, щоб захистити інвестиції, зроблені раніше). Результат дискусії виявився цілком типовим: 72% висловилися за реінвестицію, на що вони навряд чи погодилися б, якби йшлося про абсолютно нове вкладення грошей на власний страх і ризик. Коли подібне рішення ухвалювалося після обговорення в групі, за нього висловилися 94% учасників дискусії.

Соціальні психологи Д.Майерс та Дж. Бішоп (1970) вирішили підібрати для обговорення в групі такі теми, думки з яких розійдуться, а потім відокремити від інших тих досліджуваних, які мають спільну позицію. Чи підсилить дискусія з однодумцями їх позицію? Чи збільшиться після неї розрив між прихильниками двох точок зору? Зацікавившись цим, вони запросили для участі в своїх експериментах учнів середніх шкіл (без расових забобон та з расовими забобонами), і попросили їх відповісти на запитання – до обговорення і після нього. Запитання : „ Що ви підтримуєте – право власності афроамериканців на продаж та здачу в оренду житла чи заборону на расову дискримінацію на продаж і здачу в оренду житла?”. Виявилось, що обговорення проблеми однодумцями насправді збільшило розрив, що спочатку існував між двома групами. Обговорення проблем, що зачіпають расові установки, підсилює расистські настрої учнів з яскраво вираженою схильністю до расової дискримінації і послаблює у тих, хто був не схильний до неї¹.

Групова поляризація в реальному житті. Одним з житейських аналогів групової поляризації в навчальних закладах є те, що фахівці з проблем освіти назвали «феноменом акцентуації»: з часом початковий розрив між групами студентів коледжів стає все більш і більш помітним. Якщо на початку навчання студенти коледжу X більш інтелектуальні, ніж студенти коледжу Y, то за час навчання різниця між ними, швидше за все, зросте. Те ж саме можна сказати про членів різних студентських клубів та про студентів, що не увійшли в них: до моменту закінчення коледжу їх погляди розійдуться ще більше. Дослідники вважають, що це частково пов'язано з посиленням установок, спільних для членів групи.

Групова поляризація в спільнотах. Поляризація відбувається і «за місцем проживання». Якщо виникають конфлікти між різними міськими районами, між селами однодумці об'єднуються з великим завзяттям і їх загальна позиція стає радикальнішою. Проведені дослідження психологічних аспектів терористичних організацій у світі американцями К. Мак Колі та М. Сегал (1987), а також іспанцем Дж.М.Раббі (1989) засвідчили наступне. По-перше, тероризм не виникає раптово. Ймовірніше, що його носіями стають люди, об'єднанню яких сприяли певні кривди та образи. Ізолюючись від світу, від впливу толерантно настроєних людей, вони взаємодіють один з одним, їх погляди стають все більш екстремістськими. Результатом стають такі прояви жорстокості, на які ніколи не спроможні індивіди, не об'єднані в групи¹.

Групова поляризація в Інтернет-групах. Електронна пошта та електронні чати є новим середовищем групової взаємодії. До початку нового століття 85% канадських підлітків вже щонеділі проводили в Інтернеті в середньому по 9,3 години. Пацифісти і неонацисти, знавці готичного стилю і вандали, змовники і невиліковно хворі створюють незліченні віртуальні співтовариства, в яких знаходять підтримку однодумців, що розділяють їх інтереси, турботи і побоювання. Потребують свого подальшого дослідження такі питання: Чи буде в цих віртуальних групах виникати ефект групової поляризації? Чи зможуть пацифісти ще більше переконатись в необхідність вирішувати проблеми мирним шляхом, а члени терористичних організацій – проникнутися ще більшою переконаністю в необхідності терору?

Теорії групової поляризації. Перша теорія, що науково пояснює групову поляризацію заґрунтована на ідеї інформаційного впливу (вплив як результат ухвалення доказів). Друга теорія – на ідеї нормативного впливу (вплив, заснований на бажанні індивіда бути прийнятим і схваленим іншими).

Інформаційний вплив. Для зміни власної установки учаснику дискусії недостатньо просто почути будь-чиї аргументи. Не пасивне слухання, а активна участь в дискусії приводить до помітнішої зміни установки. Учасники дискусії, спостерігачі чують одні і ті ж ідеї, проте коли учасники висловлюють їх особисто, вербальне «публічне визнання» підсилює їх дію. Чим частіше члени групи повторюють думки один одного, тим активніше вони «репетирують» їх і додають їм сили переконаності. Навіть очікування майбутньої дискусії з людиною, що дотримується протилежного погляду, здатне примусити систематизувати своє арґументування і зайняти завдяки цьому радикальнішу позицію

Нормативний вплив. Інше пояснення поляризації ґрунтується на порівнянні самого себе з іншими людьми. Це зауважується в теорії Л.Фестінгера „соціального порівняння”: людині властивим є бажання оцінювати власні думки, здібності, уміння, порівнюючи їх з думками, здібностями і уміннями інших людей. Краще за інших переконують члени «референтної групи» — групи, з якою люди себе ідентифікують.

Іноді порівнюючи себе з іншими, люди допускаються невірних припущень. Наприклад, власне мовчання пояснюється сором’язливістю, збентеженістю, натомість мовчання всіх решти означає, що вони не добре засвоїли матеріал. Цей типовий приклад свідчить про людську схильність міркувати на користь власного Я. Люди схильні сприймати себе як таких, що наділені (вище середнього рівня) соціально бажаними рисами. У цьому виявляється феномен плюралістичного невігластва : хибне уявлення про думки, почуття та реакції інших людей¹.

Теорія соціального порівняння викликала до життя експерименти, в ході яких досліджуваних знайомили не з арґументами інших людей, а тільки з їх позиціями. Приблизно у такому становищі опиняється людина, коли дізнається про результати опитування (громадської думки або виборців), проведеного на виході з виборчих ділянок в день голосування. Чи будуть учасники «підганяти» свої відповіді, щоб відповідати соціально бажаній позиції, якщо їм буде відома позиція інших людей? Виявляється, що так. Коли люди заздалегідь не оголошували про свою позицію, знайомство з точкою зору інших стимулювало незначну поляризацію. Ця поляризація – наслідок порівняння себе з іншими, вона звичайно менш виражена, ніж поляризація, що виявляється в результаті активного обговорення. Проте викликає здивування такий факт: люди не просто виявляють конформізм у стосунку до статистики масового опитування, вони вірять, що статистика не вплинула на їх вибір.

Результати вивчення групової поляризації ілюструють складність соціально-психологічних досліджень. У групових дискусіях переконливі арґументи превалюють в тих випадках, коли обговорюється сюжет, що має фактичний елемент («Чи винна вона в скоєні злочину?»). Соціальне порівняння робить вплив на думку в тих випадках, коли обговорюване питання торкається етичних цінностей («До якого терміну ув'язнення слід засудити її?»). У багатьох випадках, коли обговорювані теми мають як фактичний, так і етичний аспект, одночасно «працюють» обидва чинники. Виявивши, що оточуючі розділяють його бачення (соціальне порівняння), людина підсилює пошук аргументів (інформаційний вплив) на користь того, до чого в глибині душі схиляються всі.

Отже, групова дискусія може мати як позитивні, так і неґативні наслідки. Групова дискусія нерідко завершується «зміщенням до ризику». Експериментально пояснюючи цей результат, дослідники виявили, що насправді в груповій дискусії посилюється будь-яка початково домінуюча точка зору, незалежно від того, «ризикована» вона чи «завбачлива», Тенденція до інтенсифікації думок властива і тим дискусіям, які провадяться в повсякденному житті. Феномен групової поляризації пояснюють дві теорії групового впливу: інформаційної і нормативної. Інформація, одержана під час дискусії, як правило, оперта на початкову альтернативну думку (установку) та є її посиленням. Більш того, якщо після порівняння позицій люди з'ясовують, що їх початкова точка зору має прихильників, вони можуть почати висловлюватися радикальніше.