Тема 11. Психологія малої групи

Мала група в соціальній психології: поняття, межі, класифікації. Кількісні параметри малої групи. Залежність ефективності групи від її величини. Класифікація малих груп: первинні та вторинні групи (Ч.Кулі), формальні та неформальні групи. (Е.Мейо), групи членства та референтні групи (Г.Геймен).

Психологічна структура та динамічні процеси групи. Концепція групової організації Дж.Морено. Формальна та неформальна структура групи. Органіграма та соціограма. Задоволеність учасництвом у групі. Види „соціометричної групової організації”: інтровертна, екстравертна, змішана. Стратометрична концепція малої групи А.В. Петровського. Згуртованість групи. Індекс групової згуртованості. Статус у групі. Відповідність ролей груповим очікуваннням. Конфлікт та його наслідки. Психологічний клімат групи. Психологічна сумісність та самопочуття

Лідерство в групах. Теорії лідерства: „теорія рис” або „харизматична” теорія. Ситуативна теорія лідерства. Системна теорія лідерства (керівництва). Підходи до керівництва. Імовірнісна модель ефективності керівництва за Ф.Фідлером. Стилі керівництва („директивний”, „кооперативний”, „потуральний”).

Мала група в соціальній психології: поняття, межі, класифікації

Поняття малої групи. Впродовж десятиріч мала група була предметом аналізу вчених в руслі різних методологічних поглядів. Звернемося до кількох авторських позицій, стосовно розуміння групи. Мала група розглядається як :

• ланка між індивідом та соціумом (Т.Шибутні);

• соціальна цілісність, в якій усі тісно зв'язні один з одним. Зміна однієї частини групи змінює стан інших частин (Г.Діркс);

• одиниця соціальної події (Х.Томе); частина великих організацій (М. та К.Шериф);

• люди, об'єднані загальною метою діяльності, почуттям „ми” (Б.Поршнєв);

• форма соціального об'єднання, де члени взаємодіють особисто (М.Гаврілов).

Існує чимала кількість визначень поняття групи, звернемось до кількох з них. Мала група – це певна кількість осіб, пов’язаних системою стосунків, які регулюються соціальними інститутами, або ж володіють спільністю цінностей, інтересів та відокремлені від інших спільнот певними принципами діяльності (Я. Щепанський). Фахівець з групової динаміки М.Шоу стверджує, що всім групам властива одна загальна якість: їх члени взаємодіють один з одним. Тому він визначає групу як невелику спільноту людей, що взаємодіють один з одним і впливають один на одного. Соціальний психолог з австралійського національного університету Дж. Тернер вважає, що мала група – це двоє або більше осіб, які взаємодіють один з одним, впливають один на одного більш-менш тривалий час і сприймають себе як „ми”, а усі інші сприймаються ними як «вони». Відомий соціальний психолог Г.Андрєєва пропонує визначення найбільш вдале для розуміння динамічних процесів у малій групі. Мала група – це небагаточисельна за складом група, члени якої об'єднані загальною спільною діяльністю та перебувають у безпосередньому особистому спілкуванні, що є підґрунтям для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів¹.

Кількісні параметри малої групи. В психологічній літературі тривалий час відбувалася дискусія стосовно нижньої та верхньої меж малої групи. Наприклад, К.Платонов вважає, що нижньою межею групи є число 2 (діада). Я.Щепанський дотримується позиції, що про групу можна говорити, коли є мінімум 3 учасника (тріада). У більшості досліджень число членів малої групи коливається від 2 до 7, при чому верхня межа може зростати. Якщо учасники певної групи можуть здійснювати елементарні трансакції (обмінюватись поглядом, жестами, фразами), то верхня межа може бути 35-40 осіб.

Дослідження психологів свідчать, що люди люблять належати до груп з 5-6 осіб, де можуть вільно обмінюватися думками. Група такої чисельності містить розмаїті таланти, необхідні для досягнення мети. Д. Тейлор та У.Фост розглядали ефективність діяльності групи як функцію її величини². К.Платонов вважає, що група для вивчення іноземної мови повинна мати 3-5 учасників, дослідницька група – 5-7 учасників, учбова група чи екскурсія –20-25.

Класифікація малих груп. Існує чимало критеріїв класифікацій (за часом існування, за мірою контактності між учасниками, за добровільністю чи примусовістю входження в групу тощо). Найбільш поширеними є три класифікації : 1) первинні та вторинні групи, 2)формальні та неформальні, 3) групи членства та референтні.

Первинні та вторинні групи. Цей поділ вперше запропонував Ч.Кулі¹. Первинними є ті групи, в які людина входить та безпосередньо контактує з моменту народження (родина, друзі, сусіди тощо). Вторинними є ті групи, в яких немає безпосереднього контакту, а причетність до групи підтримуються опосередковано, за допомогою засобів масової комунікації.

Формальні та неформальні групи. Вперше цей поділ запропонував Е.Мейо під час експериментів у Хоторні у 1924-1936 роках. Компанія Вестерн Електрик запросила його дослідити причини зниження ефективності праці у виробничій групі. Він з’ясував вплив неформальної структури (людських взаємостосунків) на формальну структуру виробничої групі, що привело до падіння ефективності праці.

Формальні групи виникають на базі організаційно-штатної структури. Неформальна група – це спільнота людей, яка утворюється на основі спільних симпатій, інтересів. Вона може виникати незалежно від формальної, а також всередині формальної. Її виникнення слід розглядати як поетапний процес : по-перше, з’ясування учасниками інтересів, цінностей оточуючих, співставлення цих цінностей з власними та з'ясування емоційної привабливості; по-друге, встановлення контакту через обмін інформацією; по-третє, встановлення спільних поглядів, вироблення стандартів поведінки, норм та ін.

Групи членства та референтні групи (Г.Геймен). Референтна група − це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Група причетності − це така група, до якої людина реально належить.