49. Операційні стратегії організації

На забезпечення загального розвитку підприємства спрямовані його операційні стратегії.       Операційна стратегія підприємства — система заходів, що забезпечує досягнення мети в основному та інших видах діяльності підприємства, крім інвестиційної і фінансової.            Розробляють операційні стратегії, використовуючи загальні принципи управління. Навіть конкретна ОС, спрямована на вирішення конкретних завдань, підпорядкована загальній меті — досягненню певних КП підприємства.

     Стратегії операційного рівня сприяють реалізації стратегій вищих рівнів. Найтісніше вони пов’язані з функціональними стратегіями, а через них — з діловими і корпоративними. Маючи власну інформаційну базу, ОС доповнюють і деталізують бізнес-плани підприємств, фірм. Розробляють їх на відносно короткий проміжок часу (найчастіше — на термін не більше 2 років), вони потребують менше року на впровадження. На буденному рівні — це єдиний критерій, що відрізняє стратегію від тактики. Об’єктами ОС є проекти, технології, обладнання, товар, витрати, якість, ресурсоємність та ін.

     Стратегія розвитку виробничих потужностей реалізується як проект інвестування у реконструкцію або в масштабну модернізацію. Операційна стратегія підвищення якості спрямована на забезпечення сукупності властивостей і характеристик товару, завдяки яким він набуває здатності задовольняти потреби споживачів. Останнім часом традиційні уявлення про якість доповнюються вимогами до споживчих, насамперед економічних, екологічних характеристик. Стратегія ресурсозбереження має на меті подолання економічної суперечності між зростанням потреб у ресурсах і їх дефіцитом. Стратегії виробничих процесів формуються з урахуванням ресурсів, можливостей і ризиків зовнішнього середовища.       Кожна з ОС спрямовується на вирішення конкретного виробничого завдання, а всі разом вони повинні підпорядковуватися загальній корпоративній меті — досягненню КП підприємства у ринковому середовищі.

50. Концепція підприємства як «відкритої» матеріально-речовинної та соціально-економічної системи

Щодо стратегічного управління дедалі більше прихильників набуває концепція підприємства як «відкритої», матеріально-речовинної та соціально-економічної системи.

Згідно з цією концепцією діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі потік ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудових ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.

Підприємство є «відкритою» матеріально-речовинною системою, оскільки його діяльність можна описати з погляду моделі «вхід — вихід»: на «вході» підприємства є всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, інформація тощо), а на «виході» — товари, послуги, висококваліфікований персонал і т. ін. «Вхідні» та «вихідні» потоки сполучають організацію з відповідними ринками.

Обрана концепція підприємства зосереджує увагу на необхідності, з одного боку, враховувати вплив зовнішнього середовища на діяльність організації, а з іншого, вимагає формувати ефектив­ну виробничо-управлінську систему.

«Відкрите» ринково-орієнтоване підприємство «відповідає» за свою перспективу самостійно, а в ринковій економіці може бути перспективою як успіх, так і розорення.

Самостійне «відкрите» підприємство в перехідній та ринковій економіці постає перед розв’язанням таких завдань:

• дослідження ринку та виявлення потреб споживачів для забезпечення існування підприємства в довгостроковій перспективі;

• самостійне визначення цілей розвитку та підтримки власної життєздатності;

• формування високоефективного виробничого потенціалу, здатного забезпечити конкурентоспроможність організації;

• визначення необхідних обсягів виробництва, структури пос­тачання та постачальників;

• налагодження ефективних зв’язків із партнерами та організаціями-регуляторами; громадськістю для формування позитивного іміджу — головного «капіталу» підприємства;

• створення та постійне поповнення власних банків даних і знань, які забезпечують обґрунтування рішень, що приймаються;

• балансування виконання вимог суспільства щодо «прозорості» діяльності та захист комерційної таємниці від конкурентів та захист комерційної таємниці від конкурентів;

• забезпечення конкурентоспроможності підприємства завдяки вибору адекватних стратегій та нагромадження (підтримки) конкурентних переваг тощо.

• інвестування (визначення джерел і напрямків використання інвестицій) та управління фінансами підприємства з метою отримання високих економічних результатів діяльності (прибутковість, продуктивність, ефективність);

• визначення необхідного для існування та розвитку підприємства кадрового складу з конкретними кількісними (чисельність) та якісними (кваліфікація) показниками, нагромадження «людського капіталу» — одного з основних джерел розвитку організації;

• використання досягнень науково-технічного прогресу завдяки налагодженню спеціальної інноваційної підсистеми, формування науково-технічного потенціалу організації.

Зазначені завдання не охоплюють усього переліку, з яким кожне підприємство нині стикається у своїй діяльності, однак основ­ні перелічено. Головне тут — зміна концепції підприємства та управління ним: з «основної ланки соціалістичного виробництва», розміщеної «внизу» ієрархії управління, підприємство посту­пово стає самостійним ключовим, центральним елементом економічної діяльності держави.