1. Поняття конкурентної переваги. Підтримування конкурентних переваг фірми.

Найбільш складним у теорії та практиці менеджменту є визначення сутності та механізмів конкурентоспроможності. Це можливо на основі визначення характеру конкурентної переваги або ключових факторів успіху.

Конкурентні переваги – є концентрованим проявом переваги над конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, які можна виміряти економічними показниками (додатковий прибуток, більш висока рентабельність, обсяг продаж).

Конкурентні переваги — це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутковості або швидкості обороту капіталу), а також одним підприємствам галузі над іншими.

Конкурентні переваги мають більш-менш стабільні класифікаційні ознаки і, як правило, базуються на належному науково-технічному рівні виробництва та продукту; високорозвиненому маркетингу та менеджменту; високому організаційно-технічному рівні виробничих процесів; належному фінансово-економічному забезпеченні діяльності підприємства; високому рівні кваліфікації персоналу тощо.

Найбільш складними були дослідження професора Гарвардської школи бізнесу Портера, який розробив теорію конкурентної переваги.

Аналізуючи різні підходи, він дійшов висновку ,що конкурентна перевага як на зовнішньому так і на внутрішньому ринках залежить від наявності та ефективного використання ресурсів ,що перебувають у розпорядженні фірми.

Рівень конкурентної переваги потрібно оцінювати щодо відповідної фірми-лідера за умов дотримання певних вимог.

Він може бути оцінений як відношення рівня рентабельності виробництва цієї фірми до показника фірми-лідера обчисленого на перспективу.

Конкурентна перевага може бути:

1.зовнішня-базується на відмінних якостях товару,які утворюють цінність для покупця

2.внутрішня-на перевазі фірми щодо витрат виробництва,які менші ніж у конкурентів.

У стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається у двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) , тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції щодо інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного та поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

2. Необхідність формування стратегічного мислення менеджерів

Унікальною особливістю стратегічного мислення є те, що воно, з одного боку, є передумовою якісної діяльності, а з іншого боку формується у процесі самої діяльності. При цьому, вимагаючи розглядати будь-яку проблему, перш за все, з узагальнених (місійних) світоглядних методологічних позицій, воно закладає в основу міркувань певну логіку, акцентуючи на призначенні діяльності, тим самим виховуючи належну ціннісну орієнтацію людини. Будучи за своєю суттю практичною філософією управління.

За К.Омаї існує три види мислення:

1.механістичне системне мислення

2.інтуїтивне мислення

3.стратегічне мислення

Стратегічне мислення можна схарактеризувати такими загальними ознаками: цілеспрямованість та перспективність; наукова орієнтація, інноваційність та творчість; реалістичність, здоровий глузд та конструктивність, системність та масштабність, гнучкість та самостійність.

Стратегічне мислення передбачає:

• усвідомлення управлінської ієрархії та послідовності встанов¬лення пріоритетів, коли йдеться про відповідь на запитання: чого ми хочемо досягти та в який спосіб?;

• орієнтацію на розпізнавання та адекватне реагування на зміни в середовищі, ідентифікацію нових можливостей та потенційних загроз;

• координацію стратегічних і поточних, функціональних та виробничих, аналітично-планових і виконавських напрямків діяльності в організації;

• усвідомлення можливостей та масштабів впливу організації (або їх сукупності) на формування середовища, а не лише реагування на зміни;

Стратегічне мислення управлінського персоналу будь-якого підприємства відбито в понятті стратегічний рівень підприємства.

Стратегічний рівень підприємства (організації) — це рівень його готовності до ефективних дій у середовищі його функціонування завдяки розробці та реалізації обґрунтованих стратегічних рішень, що враховують можливості та обмеження розвитку цього підприємства.

Стратегічно орієнтоване підприємство — це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою.