5.5. Організація роботи з наукою літературою

Кожен дослідник повинен знати основи бібліографії. Бібліографія ставить перед собою завдання інформувати читача про наявні друковані видання. Для цього складаються покажчики, каталоги, огляди тощо.

Процес ознайомлення з літературними джерелами необхідно починати з ознайомлення з відповідною літературою. Потім переглядаються обліково-реєстраційні видання. Власна бібліографія з наявної проблеми складається на основі бібліотечних каталогів. Каталоги - це набір карток, в яких є дані про книжки, журнали, статті тощо. Читацькі каталоги, які носять довідково-рекомендаційний характер, бувають трьох видів: алфавітні, систематичні та алфавітно-предметні. В алфавітному каталозі картки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів або заголовних назв, якщо автори не вказані. В систематичному каталозі картки розташовані по галузях знань, це дозволяє визначити автора і назву книжки, якщо відомим є її зміст. Найбільш широко використовується Універсальна десяткова класифікація (УДК). Ключем до систематичного каталогу є алфавітно–предметний каталог. При складанні власної бібліографії з певної проблеми необхідно уважно переглядати списки літератури, які знаходяться в кінці книг, статей тощо, або літературу, яка вказана в списках у вже знайдених літературних джерелах. Головне завдання –попередньо виявити все потрібне і відкинути зайве. Таким чином закладаються елементи вибіркового читання: спочатку поверхневий перегляд, ознайомлення з назвами його розділів, лише потім вивчення вибраного тексту.

Важливе значення має організація робочого місця. При обробці літературних джерел не повинно бути нічого зайвого. При роботі з літературними джерелами необхідно вміти правильно читати, розуміти та запам’ятовувати прочитане. Читання може бути по буквах, по складах, по словах, по поняттях. Текст необхідно не лише вміти читати, а і розуміти. Тому необхідно сприймати не окремі слова, а цілі групи речень та абзаців.

При навчанні швидкому читанню перший шлях підвищення швидкості – виявлення прихованих резервів мозку, активізація процесів мислення при читанні. Один із шляхів вирішення цієї задачі – використання алгоритмів. Сучасна структурна лінгвістика стверджує, що всі суспільно-політичні та науково-технічні тексти мають до 75% надлишковості. При швидкому читанні необхідно оволодіти прийомами читання, при яких сприйняття тексту проходить великими інформативними блоками. При роботі з таблицями необхідно концентрувати погляд в центрі таблиці, бачити її всю повністю і вміти вибрати необхідну інформацію. Читання інформації повинно завершуватися запам’ятовуванням. В результаті процесу в пам’яті проходить закріплення нового шляхом пов’язування з уже набутими знаннями. Характерною рисою запам’ятовування є його вибірковість. Розрізняють два види запам’ятовування: довільне і недовільне. Для довільного запам’ятовування є важливим те, щоб прочитаний матеріал був зрозумілим, щоб викликав цікавість, спонукав до діяльності та генерував емоційний підйом. Найбільш важливою є постановка мети запам’ятовування. Матеріал, який запам’ятовується, необхідно логічно осмислити: скласти план вивченого матеріалу. В процесі запам’ятовування доцільно вмикати всі аналізатори та використовувати прийоми мнемотехніки, суть яких полягає в створені штучно-надуманих зв’язків. Корисним є також повторення матеріалу. При читанні доцільно користуватися певною системою розміток (скорочені букви: Ц – цитата, Т – термін, Л – література тощо).

При роботі з літературою використовується виписка. Обов’язковою умовою виписок є точне вказування джерела і місця, звідки це виписано. Виписки доцільно робити на окремих картках. Не можна в оглядову картку заносити два повідомлення. Доцільно вказувати дату оформлення картки. При виписуванні цитат необхідно зберігати абсолютну точність.

Однією з форм зберігання є вирізки з газет і журналів. Для їх систематизації необхідно мати картотеку вирізок з вказівкою джерела на кожній вирізці. При опрацюванні нового матеріалу корисно використовувати конспект, який повинен бути коротким, точним і висловлювати основні думки автора своїми словами. Максимально точно конспектуються: формули, визначення, схеми, важкі для запам’ятовування, місце, від якого залежить розуміння головного, все нове, незнайоме, чим доволі часто необхідно користуватися, і також те, що важко отримати з інших джерел, а також цитати, статистика.

Реферування матеріалу – це короткий виклад первинних документів з основними фактичними повідомленнями та висновками.

Науковий огляд - це текст, який містить систематизовану інформацію зведеного характеру з якогось питання або декількох питань. Огляди розрізняються за предметом аналізу, метою складання, призначенням, видах використання першоджерел, широті тематики, наявністю співставлень та прогнозів, періодичності підготовки, функціонального призначення в документальній системі, характером оформлення тощо. Наукові огляди публікуються у вигляді статей в журналах, періодичних виданнях, матеріалах конференцій, монографіях, науково-технічних звітах. Огляд повинен мати наступні розділи: реферат, аналітичну частину, висновки, рекомендації та додатки.

У вступній частині обґрунтовується вибір теми з обґрунтуванням актуальності та важливості питання, по якому робиться огляд. Аналітична частина включає в себе аналіз та його результати, узагальнення, оцінку систематизованих даних, стан невирішених та розглянутих питань, використані методи та засоби досліджень, стан досліджень і розробок, досягнутий науково – технічний рівень, тенденції розвитку.

Огляди старіють значно повільніше, ніж первинні наукові документи. Після появи в сучасній науково–технічній літературі 30-40 статей з якихось питань виникає потреба в оглядовій статті, яка акумулює відомості про це питання на даний момент часу.