4. Інституційні аспекти управління персоналом.

Соціальний інститут - це стійка форма організації спільної діяльності людей (2).

Для соціальних інститутів є характерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктів соціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролю за цією взаємодією.

Російський соціолог С.Фролов виділяє п'ять груп загальних ознак соціальних інститутів:

1) установки і взірці поведінки (для інституту освіти - любов до знань, відвідування); 2) культурні символи (для держави - герб, прапор, гімн; для бізнесу - фабрична марка, патентний знак; для релігії - хрест, ікони, святині); 3) утилітарні культурні риси (для бізнесу - магазин, фабрика, устаткування; для освіти - класи, бібліотека; 4) усні і письмові кодекси поведінки (для держав - конституція, закони; для бізнесу - контракти, ліцензії); 5) ідеологія (для бізнесу - монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії - православна віра, протестантизм).

Соціальні інститути поділяються на формальні та неформальні. Соціальна взаємодія і соціальні інститути можуть бути в більшій чи меншій мірі формалізовані. Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку - це взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально узгоджених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень і т.д.

Соціальні інститути класифікуються на:

1) економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ і послуг;

2) політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням влади;

3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації

молодого покоління;

4) соціальні, що регулюють взаємодію спільнот;

5) релігійні.

На відміну від формальних правил, які мають загальний характер, неформальні обмежуються певною сферою економічної діяльності, тобто мають локальний характер. Неформальні правила не вимагають тривалого узгодження, тому досить оперативно змінюються, тобто вводяться і відміняються. Їх зміна найчастіше зумовлена зміною формальних правил, оскільки їх виникнення викликано їхньою недосконалістю. Вони виникають як наслідок застосування здорового глузду, якщо такий не властивий формальним правилам. Здоровий глузд – це керівництво суб'єктивною доцільністю, тобто необхідністю забезпечити умови для існування і здійснення, отже, продуктивною економічною діяльністю. Неформальні правила, таким чином, призначені для компенсації недоліків формальних правил. Оскільки неформальні правила мають локальний характер і не поширюються на суспільство у цілому, то їхній зміст не відповідає принципу справедливості. Їх використовування може приводити до соціальної дискримінації, і як наслідок, до конфліктів. Ці правила поширюються тільки на певну соціальну групу, яка самовільно привласнює переваги в розподілі благ, що приводить до збагачення. Сфера і простір поширення неформальних правил буде обмежуватися при зростанні оптимальності формальних правил, і навпаки, чим досконалішими будуть формальні правила, тим все більше буде звужуватися сфера застосування неформальних.

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).

Власність становить економічну основу життя суспільства і проявляється у вигляді відносин між людьми з приводу матеріальних та інших благ. Ці відносини полягають у приналежності даних благ одним особам і відчуження від усіх інших осіб. Приналежність або привласнення матеріальних та інших благ складає сутність відносин власності.

Право власності надає власнику можливість використовувати своє майно і свій інтелектуальний потенціал зл своїм розсудом, для будь-якої діяльності, що не заборонена законом, вчинювати будь-які дії щодо власного майна і результатів своєї інтелектуальної праці. Будь-яке втручання в суб'єктивні права власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також в його немайнові і майнові права на результати творчої діяльності переслідуються чинним законодавством аж до застосування заходів кримінально-правового впливу.

Власність в Україні відповідно до Закону "Про власність" виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За розподілом між сторонами прав та обов'язків договори поділяться на односторонні (в одної сторони лише права, в іншої лише обов'язки) та двосторонні (правами й обов'язками наділені обидві сторони).