Тема 4. Еволюція класичної політичної економії в першій половині хіх століття. Завершення класичної традиції. Лекція 7. Політична економія в Англії початку хіх ст.

Мета:

Навчальна: розкрити передумови трансформації класичної буржуазної політекономії на межі ХVІІ-ХІХст., дослідити основні напрямки розвитку політичної економії в Англії початку ХІХст.

Виховна: виховати у студентів розуміння важливості наукового доробку представників політичної економії Англії початку ХІХ ст. у світову скарбницю економічної науки.

Міжпредметні зв’язки:

План лекції

1. Передумови трансформації класичної буржуазної політекономії на межі ХVІІІ- ХІХ ст.

2. Економічні концепції Т.Р.Мальтуса:

• теорія народонаселення;

• теорія земельної ренти;

• економічні цикли;

3. Економічні погляди Н.Сеніора. Теорії “утримання”, “відносної та граничної корисності”, “попиту та пропозиції”, “суб’єктивної вартості”.

4. Економічні погляди Дж.Мілля і Д.Р. Мак-Кулоха.

5. Завершення класичної політичної економії у працях Дж. С. Мілля. Праця Дж. Мілля “Принципи політичної економії”, її основні положення:

• методологія дослідження;

• теорія продуктивної праці;

• капітал і його роль в процесах суспільного відтворення;

• теорії попиту і пропозиції, корисності;

• міжнародна торгівля;

• роль держави в суспільному прогресі.

Література:

1. Англійська політична економія початку ХІХ ст. характеризувалась відносно сталістю економічних поглядів, використанням абстрактних методів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий переворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного осмислення. Передовсім йдеться про особливості розвитку капіталізму цього періоду (початок XIX ст.), а саме: утвердження машинного способу виробництва, перші кризи надвиробництва, поява надлишкової армії найманої праці (безробіття) та ін. Все це зумовлює певні зміни у напрямках наукових досліджень, прагнення наступних економістів уточнити певні положення класичної теорії, пристосувавши їх до реалій життя. Поки що не спростовуючи основних принципів класичної доктрини, економісти цієї доби між тим закладали основи нової політичної економії.

Слід відзначити, що у цей час видатні економісти того часу групувалися навколо Рікардо, котрий організував, так званий, економічний клуб і саме в нього в будинку збиралися обговорювати економічні проблеми найкваліфікованіші вчені-економісти того часу, що були членами клубу. Серед них - Томас Мальтус, Нассау Сенсор, Джеймс Мілль, Джон Мак-Куллох. Усі вони визнавали існування рікардіанської ситеми, але одні коментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положення, а інші піддавали критиці окремі її сторони.

Так, з Рікардо полемізували видатні вчені, серед них – англійці Томас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати класичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізми саморегулювання економічної системи капіталізму.

Найортодоксальнішими послідовниками Рікардо були Джеймс Міль та Джон Маккулах, які не лише сприйняли його ідей, а й застосовували їх для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства. Більше того, без Джеймса Мілля був би неможливим вихід у світ основної книжки Рікардо “Основи політичної економії”. Джон С.Міль писав згодом, що книжку Рікардо “ніколи не було б видано або не написано без прохань та міцної підтримки мого батька”. Видавцем та редактором збірки праць Рікардо (1852) був Мак-Кулах. Саме завдяки тому, що вони так успішно пропагували його ситему, економічна думка довго не сприймала інших методів аналізу.

2. Томас Роберт Мальтус (1766–1834) – англійський економіст. Основні праці – “Дослід про закон народонаселення” (1798), “Принципи політичної економії” (1820). На відміну від Сміта і Рікардо, Мальтус перш за все досліджує причини не багатства, а злиденності народу. Головну причину зубожіння він вбачав у дії закону народонаселення: випереджаючий темп приросту населення (геометрична прогресія) над темпом приросту життєвих благ (арифметична прогресія) прирікає надлишок населення на голод і вимирання.

Неможливість збільшення виробництва продовольства Мальтус пояснював обмеженістю земельних ресурсів і законом спадної родючості землі. Закон народонаселення в свою чергу зумовлював “залізний закон заробітної плати” – підвищення заробітної плати у довгостроковому періоді викликає надлишкове пропонування праці з боку зростаючого населення, що призводить до зниження заробітної плати, яке неминуче тяжіє до мінімуму засобів існування.

У “Принципах політичної економії” Мальтус дискутував з Рікардо з проблем теорії трудової вартості, концепції витрат виробництва, земельної ренти, прибутку. Він вважав, що прибуток є результатом продажу товару вище його вартості (витрат виробництва). Відтак виникає проблема реалізації, оскільки доходи робітників і підприємців виявляться недостатніми для поглинання виробленого сукупного суспільного продукту. Недостатність сукупного попиту може стати причиною криз, – ідея, яка через століття буде високо оцінена Дж.М. Кейнсом. Антикризовий фактор Мальтус вбачав у розвитку споживання “третіх осіб” (земельної аристократії, військових, священнослужителів та ін.). Тим самим Мальтус заперечив висновок Сміта про ощадливість як фактор нагромадження капіталу та зростання багатства: принцип ощадливості підірвав би стимули до виробництва. Мальтус був одним з перших науковців, який звернувся до ряду проблем макроекономічної рівноваги.