Функції спілкування:

1. Інформаційна – процеси формування, передавання і прийняття інформації.

2. Регулятивна – безпосередньо пов’язана з регулюванням поведінки.

3. Пізнавальна – задоволення пізнавальних потреб.

4. Гедоністична – пов’язана із бажанням змінити свій емоційний стан, отримання задоволення від спілкування.

5. Розвиток взаємовідносин.

6. Самоактуалізація – розкриття себе в процесі спілкування.

7. Групоутворення.

Аспекти спілкування:

1. КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ СПІЛКУВАННЯ – обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями. Існує дві групи засобів передачі інформації:

- вербальні (словесні) засоби комунікації - мовлення, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування не лише передача інформації, а й її створення. Мовлення: усне, письмове; монолог, діалог, полілог.

- невербальні засоби комунікації – («Говоримо голосом, а спілкуємось всім тілом» Публіцій) до них відносять зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовника, сміх, сльози, обмін поглядами, шкірно – м’язовий контакт, обмін предметами, фотографіями, малюнками.

Вираз обличчя повинен відповідати трьом моментам: цілі спілкування, бажаному результату спілкування і демонструю чому відношенню до партнера. Поза, які займає людина, як і вираз обличчя слугує засобом демонстрації відповідного відношення до партнера. Наприклад: розмова з співбесідником навпроти один одного, на невеликій відстані полегшує спілкування і означає доброзичливе відношення. А розмова коли людина дивиться у бік, стоїть в напівоберті або спиною і на великій відстані до вас значно ускладнює розмову. Також потрібно враховувати, що позу і міміку людина може свідомо контролювати, а може і не усвідомлено демонструвати. Вибір початкових слів і тону розмови також впливає на відповідне враження на партнера. Наприклад: офіційний тон означає, що партнер по спілкуванню не налаштований на встановлення товариський відносин, таку ж ціль несе і підкреслене звертання на «Ви» і навпаки: звертання на «Ти» і неофіційний тон спілкування говорить про прагнення встановити неофіційні взаємовідносини.

Ще деякі приклади невербальних індикаторів психічного стану особистості:

Скритність: прикривання рота руками, торкатися кінчика носа, потирання ока,.

Закритість: бар’єр із рук, бар’єр із ніг.

Зацікавленість: нахил голови у бік, орієнтація корпусу в бік співбесідника, нахил тіла в бік партнера.

Жести куріння: дим направлений в верх – позитивний настрій, вниз – негативний настрій, дим, який випускається через кут рота – говорить про підвищену прихованість особистості.

Невербальні засоби спілкування потрібні для того, щоб:

1. регулювати процес спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами;

2. збагачувати значення, переданих слів, направляти тлумачення словесного тексту;

3. виражати емоції і відображати тлумачення ситуації.

Невербальні засоби спілкування, як правило, не можуть самостійно точно передавати значення (за винятком деяких жестів). Вони зазвичай виявляються так чи інакше скоординованими між собою і словесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотно ускладнює міжособистісне спілкування.На відміну від мовлення невербальні засоби спілкування усвідомлюються як говорячим, так і слухаючими не повною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні прояви піддавати повному контролю.

Невербальні засоби спілкування поділяються на: візуальні, акустичні, тактильно-кинестетичні і ольфакторні.

1. Візуальні засоби спілкування:

• кінесика - рух рук, ніг, голови, тулуба; напрямок погляду і візуальний контакт;

• вираз очей;

• вираз обличчя;

• поза (зокрема, локалізація, зміна поз щодо словесного тексту);

• шкірні реакції (почервоніння, поява поту);

• дистанція (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір);

• допоміжні засоби спілкування, в тому числі особливості будови тіла (статеві, вікові) і засоби їх перетворення (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета тощо).

2. Акустичні (звукові) засоби спілкування:

• паралінгвістичні, тобто пов'язані з мовою (інтонація, гучність, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи та їх локалізація в тексті);

• екстралінгвістичні, тобтоне пов'язані з мовою (сміх, плач, кашель, зітхання, скрегіт зубів, «шмигання» носом і т.п.).

3. Тактильно-кинестетичні засоби спілкування:

• фізичний вплив (ведення сліпого за руку, контактний танець та ін);

• такесики (потиск руки, плескання по плечу).

4. Ольфакторні засоби спілкування:

• приємні і неприємні запахи навколишнього середовища;

• природний і штучний запахи людини.

На невербальні засоби накладає сильний відбиток кожна конкретна культура, тому немає загальних норм для всього людства. Невербальний мову іншої країни доводиться вивчати так само, як і словесну.

Дистанції спілкування між партнерами

1. Публічна зона (більше 4 м.)

2. Соціальна зона (1,2 – 4 м.)

3. Персональна зона (0,5 – 1,2 м.) – це така область навколо людини, яку вона вважає своєю і вторгнення в яку інших людей, особливо чужих сприймається, як замах на недоторканність.

4. Інтимна зона (0 - 0,5 м.)

- вербальні (словесні) засоби комунікації - мовлення, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування не лише передача інформації, а й її створення. Мовлення: усне, письмове; монолог, діалог, полілог.

Передача інформації за рахунок вербальних засобів здійснюється на 7%; звукових засобів (тон голосу, інтонація звуку) – на 38%, а за рахунок невербальних засобів на 55%.

Словесне спілкування в бесіді займає менше 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів. Між вербальними і невербальними засобами спілкування існує своєрідне розділення функцій: по словесному каналу передається чиста інформація, а по невербальному – відношення до партнера по спілкуванню.

Особлива роль в передачі інформації відводиться міміці – рухам м’язів обличчя. Дослідження показали, що при нерухомому або прихованому обличчі лектора втрачається 10 – 15 % інформації.

Всі люди незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, дуже точно інтерпретують мімічний вираз обличчя, як прояв відповідних емоцій.

2. ІНТЕРАКТИВНИЙ АСПЕКТ СПІЛКУВАННЯ – характеризує організацію взаємодії між його суб’єктами. Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб’єктами спілкування.

- соціальний – в процесі спілкування суб’єкти ставляться один до одного залежно від соціальних норм.

- діловий – виникає із спільної діяльності.

- духовний – це співпереживання та взаєморозуміння суб’єктів спілкування, проникнення у внутрішній світ один одного.