«Сприймання»

Знання про навколишній світ людина одержує не тільки, як інформацію про окремі властивості предметів, а й сприймаючи всі ці властивості в їх сукупності та взаємозв’язку. Сприймання ґрунтується на відчуттях, але не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об’єктивних характеристик, а не так як про них сигналізують органи чуття.

Сприймання – відображення у свідомості людини цілісних предметів і явищ об’єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об’єкта. Як і відчуття, сприймання виникає тільки за безпосередньої дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймання – це перехід до складнішого відображення світу, яке розширює можливості людини щодо пристосування й активного його перетворення.

На особливості сприймання впливають не лише характеристики актуально діючих стимулів, а й характеристики особи спостерігача. До них відносяться:

1. Потреби і цінності, які визначають значущість стимулів, тому наприклад, у голодної людини потреба в їжі матиме вирішальний вплив на організацію сприйняття (навіть запасне колесо автомобіля буде нагадувати піцу)

2. Досвід і сподівання. Те, що відповідає нашим знанням, сприймається значно легше, детальніше, ніж те, з чим ми раніше не мали справи. Так інформація, що відповідає нашим планам чи прогнозам, сприймається легше ніж інша.

Різнобічне вивчення сприймання виявило його залеж­ність від досвіду людини, її знань, потреб, інтересів, уста­новок, спрямованості. Як і відчуття, сприймання є суб'єк­тивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм його істинності є практична діяльність, адже сприймає не ізо­льоване око чи вухо, а конкретна людина. Тому в образі сприймання відображаються її ставлення до об'єкта, ба­жання, почуття, інтереси. Це відображення отримало назву апперцепції.

Апперцепція (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — залеж­ність сприймання від змісту психічного життя і особливостей осо­бистості

Ті самі предмети сприймаються людьми по – різному, залежно від їхнього стану, завдань та минулого досвіду. Наприклад сприймаючи іноземну мову людина не зможе розібрати жодного слова, але при сприйнятті рідної мови навіть при неправильній вимові, зрозуміє без зусиль. Або коли людині пред’являють незнайомий предмет, вона одразу ж буде його порівнювати зі знайомими предметами і від того який минулий досвід у людини, так и буде сприйнятий предмет.

Властивості сприйняття:

• Предметність – це здатність людини сприймати світ не у вигляді набору не пов’язаних між собою відчуттів, а у формі окремих предметів, які володіють якостями, які викликають дані відчуття.

• Цілісність – сприйняття виражається в тому, що образ предметів, які сприймаються не надається у готовому вигляді, а ніби подумки добудовується до певної цілісної форми на основі великого набору елементів. Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і поперед­нього досвіду (смак).

• Структурність – це здатність сприймаючі предмети відносити до відповідного класу і знаходити у предмета ті якості , які притаманні всім предметам цього класу, а також розрізняти образи, близькі за змістом.

• Осмисленість – це співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людської діяльності.

• Константність – визначається, як здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольором, розміром та ряду інших параметрів, незалежно від зміни фізичних умов сприйняття.