Увага поділяється:

• Мимовільна увага – виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів індивіда. Вона викликана дією сильного, контрастного або нового подразника. Також стимули зачіпають потреби індивіда: запеклий уболівальник ніколи не пройде повз афішу, що інформує про футбольний матч, тоді, як багато інших людей її просто не помітять. Жінка завжди змалює сукню співбесідниці, чого часто не зможе зробити чоловік. Автолюбитель не омине увагою автомобіль нової моделі, тоді як іншого вона залишить байдужим. Існує багато властивостей подразників, дія яких спри­чиняє появу мимовільної уваги. До них належать: новиз­на, раптовість дії, сила, зміна інтенсивності дії, переміщен­ня об'єкта в полі зору, контраст об'єкта з фоном та ін.

• Довільна увага – є результатом усвідомлюваної спрямованості індивіда на певний об’єкт. Індивід використовує вольові зусилля для зосередження уваги.

• Післядовільна увага – коли людина захоплюється якоюсь, спершу непривабливою справою, а потім продовжує її, вже не докладаючи зусиль.

Властивості уваги:

Стійкість – ступінь і тривалість зосередженості свідомості. Чим складніша задача і чим більше зусиль докладатиме індивід, розв’язуючи її, тим більшою буде стійкість його уваги. Чим більше його захоплює процес розв’язування, тим тривалішим і інтенсивнішим буде його зосередження.

Переключення – виявляється при довільному переході індивіда від однієї дії до іншої, від одного предмету до іншого. Переключення може бути мимовільним – неуважність.

Обсяг – властивість уваги, що визначається кількістю об’єктів, на яких одночасно зосереджується індивід. Середній обсяг уваги становить 7 – 2 одиниць.

Розподіл – можливість одночасного виконання індивідом дій з різнорідними об’єктами. Завдяки цій властивості індивід може займатися одразу кількома справами. Проте в багатьох випадках розподіл уваги є дуже швидким її переключенням.

Властивості уваги

1. Активність уваги: довільна; мимовільна.

2. Спрямованість: зовнішня; внутрішня.

3. Широта: обсяг, розподіл.

4. Переключення: легке, утруднене.

5. Концентрація: висока, низька.

6. Стійкість: стійка, нестійка, відволікання уваги, коливання уваги.

«Відчуття»

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Це психічне відображення властивостей реальності, яке виникає і функціонує в процесі життя. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через, яку і людина, і тварина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, вологи, тепла чи холоду. Це елементарний чуттєвий – сенсорний образ. Але це грунт на якому будується образ світу. Втрата здатності відчувати – це втрата каналів зв’язку людини зі світом. Відчуття – основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу.

Функції пізнавальних процесів:

1. Інформують про властивості мінливого середовища;

2. Організують дії людини відповідно до змін навколишніх умов.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на аналізатор. Будь-який аналізатор має рецептор (периферійний відділ), що пере­творює енергію подразника на нервовий процес; аферент­ні (доцентрові) й еферентні (відцентрові) нерви, які з'єд­нують рецептор із певною ділянкою кори мозку; мозкову ділянку (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається аналіз нервових імпульсів.

Види відчуттів:

1. Екстероцептивні – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. (зорові, смакові, тактильні, нюхові)

2. Інтероцептивні відчуття – відчуття, що мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці) і тканинах тіла, і відображають їх стан (голод, спрагу, напруження).

3. Пропріоцептивні відчуття – відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м’язах і суглобах.