33. Грошовий обіг та його закони.*

Грошовим обігом називають процес руху грошей, які виступають посередниками при обміні товарами

Закони грошового обміну визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту.

Якщо відкинути кредитні відносини, то Маса грошей = Ціни* усіх Товарів і послуг/поділити на Швидкістьобігу гошової одиниці.

Якщо з враховувати кредитні відносини, тоді доречно скористатися формулою К.Маркса: Маса грошей = Товари*Ціну - К(сума цін товарів проданих в кредит) + сума Платежів в цьому році по боргам – сума ВВзаємопогашених платежів.

34. Інфляція - це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства. Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є: - порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом! пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін; - значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами; - надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

- мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовироб-ництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

- збільшення податкового тягаря на товаровиробників; - випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці. Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.). Інфляція може набувати різноманітних форм .Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується. Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого. Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).сПомірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні. Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг. Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару. Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва. Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад" узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту. Інфляція пропозиції (витрат) - це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, оліго-полістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємці готові запропонувати за наявного рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, у свою чергу, підвищує рівень цін.

35. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки.

Домогосподарство виконує дуже важливу роль в ринковій економіці. Значення домогосп посилюється з кожним роком (в Укаїні значно збільшилась їх частка у ВВП). Домгосп більш чітко привязане до територіальних меж окремої госп одиниці, включає членів дом госп, які не є родичами. Вони виконують 2 основні функції: 1) дом госп – головний постачальник ек ресерсів. 2) Домгосп основний постачальник субєктів що витрачаються. Домгосп виступають отримувачами доходів. Основними джерелами є: зарплата, доходи від інвестиції товарів, відсотри на вкладений капітал, дивіденди, доходи від підсобного господарства. Взагалі існує 2 класифікації розподілу доходів дом госп: функціональний і особистий. В ринковій ек важливим моментом є нерівномірний розподіл доходів між домогосп. Важливим моментом є також і витрати дом госп з метою заощадження і споживання. Домгосп займає чинне міцсе в економіці: 1) важіль встановлення ек рівноваги. 2) вони разом формують сукупний попит, що зорієнтовує всю рнкову систему. 3) є постачальником ресурсів (трудових, капітало, грошей, товарів). Одже господарства є важливим обєктом доследження і функціонування ринк ек.

36. Держава - це насамперед, політичний орган: законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є й економічним суб'єктом, тобто носієм економічних відносин. По-перше, держава є власником частини ресурсів суспільства, частини підприємств, а той окремих галузей. Як власник, вона виступає організатором виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, виробленої в державному секторі економіки. По-друге, держава здійснює регуляторну політику щодо підприємств приватного (недержавного) сектору. По-третє,  держава організує зовнішньоекономічні зв'язки країни з іншими країнами, та світовими економічними організаціями. В умовах, коли частина акцій приватизованих державних підприємств залишається у власності держави, остання володіє корпоративними правами щодо володіння, користування і розпорядження приватизованих підприємств. Держава в частині державного сектору економіки є товаровиробником, тобто товар-вироблений на державних підприємствах є власністю держави і тому вона безпосередньо втручається в процес реалізації, а  в певній мірі, і використання товарів і послуг, вироблених на державних підприємствах.

37. Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак. Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції: організаційну (зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх); відтворювальну (це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів); соціальну (полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах) .

38. Категорія "підприємництво" у вітчизняній економічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних словниках це поняття взагалі було відсутнє. В тоталітарній системі господарювання цей термін сприймався як один із атрибутів капіталістичної економіки, що допомагає досягати максимальної додаткової вартості. Відносини підприємництва трактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльність заборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою. В економічній теорії Заходу поняття "підприємництво" виникло на початку XVIII ст., його ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільйон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну діяльність, головною ознакою якої є ризик. Слід мати на увазі, що підприємництво з самого початку сприймалось неоднозначно. Є багато концепцій підприємництва, але їх можна об'єднати у дві основні групи: класичні та сучасні концепції. Класичні концепції підприємництва (представники А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, С. Мілль, А. Маршалл, И. Шумпетер, П. Друкер та ін.) розглядали підприємця як власника, який для відкриття власного діла іде на ризик і завжди розраховує одержати дохід. Так, А. Сміт зазначав, що підприємець - власник, який іде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї і одержання прибутку. У Ж.-Б. Сея підприємець - економічний агент, який комбінує фактори виробництва, Й. Шумпетер характеризував підприємця як новатора, який розробляє нові технології. П. Друкер розглядав підприємця як людину, що використовує нову можливість з максимальною вигодою. Сучасні концепції підприємництва визначають підприємця як власника, який іде на економічний ризик заради реалізації новаторських ідей та одержання прибутку, самостійно організовує і планує господарську діяльність, розпоряджається кінцевими результатами.

39. Сутність витрат виробництва та їх види. У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.    Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.    По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.    Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.    По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.    У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.    При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

40. Прибуток визначається як: плата за послуги при здійсненні підприємницької діяльності; плата за новаторство, за талант в управлінні підприємством; плата за ризик, за невизначеність результатів підприємницької діяльності; монопольний прибуток, який має місце у разі монопольного становища виробника (продавця) на ринку або наявності природної монополії.

Прибуток – це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його створенні брали не лише працівники, а й засоби виробництва.

Щодо джерела прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Різні теорії по-різному трактують джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар куплено.

Класична політична економіка в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника і як результат функціонування капіталу .

Д. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обґрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників. Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть, праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плата за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

41. Норма прибутку і фоктори що на неї впливають

Норма прибутку характерезує ступіть прибутковості капіталу

Існують кілька факторів що впливають на норми прибутку: 1)обсяг в-ва і ціна реалізації продукції 2) зниження витрат в-ва (основний) .3) ек політика держави. 4) зниження ціни на ек ресерси 5) досягнення науки і техніки, так як вони впроваджують досконалі засоби в-ва і кваліфіковані робочі сили. Прибуток виконує такі функції: 1) облікова, так як прибуток виступає критерієм ефективності діяльності фірми 2) стимулююча так як прибуток виступає рушієм ек розвитку, інновацій, інвестицій. 3) розподільча, бо прибуток – основне фінансове джерело розвитку фірми та суспільства.

42. Податкова соціальна пільга — це можливість платника податків зменшити нарахований загальний місячний оподатковуваний дохід у вигляді заробітної плати. Сума, на яку зменшується загальний місячний оподатковуваний дохід, визначається як відсоток прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Слід звернути увагу, що незважаючи на збільшення протягом року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб будь-який платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100-відсотковому розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, тобто протягом звітного податкового року розмір податкової соціальної пільги залишається незмінним.

Водночас п. 1 розділу ХІХ Прикінцевих положень Податкового кодексу передбачено, що для цілей застосування пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 цього Кодексу податкова соціальна пільга до 31 грудня 2014 р. надається в розмірі, що дорівнює 50-відсотковому розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2012 р. становить 1073 грн., то з урахуванням зазначеного положення протягом 2012 р. розмір податкової соціальної пільги становить 536,50 грн.