10.Ек система: її сутність та структурні елементи

Система – сукупність взаємоповязаних і розміщених у певному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожна система має такі риси: цілісність, загальна мета, саморух, упорядкованість, стійкість, самоорганізація.

Економіка – багатовимірна система що має багато елементів, що взаємодіють і взаємоповязані. Кожна система має закони розвитку. Різні вчені по різному визначають ек системи:

1)Марксиський підхід( формаційний) складається з базису і надбудови, що утворюють соц ек формацію. Соц ек формація – ек система на певному етапі розвитку. Базис – спосіб в-ва ( діалектичний взаємозвязок продуктивних сил і взаємовідносин). Надбудова- підпорядкована базису, включає політику, ідеологію мораль, традиції. Визначають первісно общиний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та комуністичний способи в-ва. Головним ядром кожного способу в-ва є панівна форма власності, саме тому розвиток є послідовною зміною одного способу в-ва іншим

2)Цивілізаційни підхід – базується на таких методологічних принципах: а) пізнання системи в єдності ек та соц культур елементів. Б) посилення ролі людського фактору у суспільному розвитку. В) природно еволюційна поступальність істор процесу.

В центрі цивілізації стоїть людина( її потреби- повна ціність цього підходу), потім сусп ціності людства ( право на життя. Свобода творчості, право на само вираження), і національні елементи цивілізації ( економічні, соц, куль, політ, релігійні) . Представники цього підходу виділяють такі етапи : аграрне суспільство( ек розвиток відбувається завдяки зовнішнім силам), індустріальне (внутрішній мотор розвитку у формі підприємницької діяльності), постіндустріальне (основні моменти розвитку : наука, інформація).

11. Еволюція соціалістичної ідеї

Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов’язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбачен-нях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов’язаний з формуванням об’єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає у суперечність з приватною формою привласнен-ня. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії еконо-мічних суб’єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства — соціалізму.

Третій етап історії соціалізму пов’язаний з кризою традиційних уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх переосмислення. В першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

Марксистськамодель економіки соціалізму

Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необх ідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару.

12. Капіталізм як економічна система сформувався на ґрунті феодалізму. Його економічну основу становили приватна власність феодалів на землю, яка була основним засобом виробництва, і особиста залежність головного виробника (селянина) від феодала. Більша частина землі була у власності поміщиків, а основна маса селян знаходилась у кріпосницькій залежності. Феодалізм, як економічна система, базувався на натуральному господарстві з його рутинною традиційною технологією і дуже слабкими зв'язками між господарствами й регіонами. Процес формування капіталістичних відносин почався в XVI ст. особливо посилився після буржуазних революцій, які були спрямовані на ліквідацію феодальних відносин. Становлення капіталізму позначилося бурхливим розвитком продуктивних сил. Особливо це виявилося наприкінці XVIII - на початку XIX ст., коли спочатку вАнглії, а потім і в інших країнах відбувся промисловий переворот. Його суть полягала в тому, що основу виробництва склала велика машинна індустрія, а головною ланкою промислового виробництва стала фабрика.

13. Ринкова система господарювання порівняно з командно-адміністративною виявилася гнучкішою та мобільнішою — і не в останню чергу завдяки державному регулюванню економіки. Вона здатна пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються. Еволюція ринкової економічної системи переконливо довела, що ринок і регулювання не є антитезами, вони здатні до взаємодії і взаємодоповнення. Регульований капіталізм другої половини ХХ ст. можна класифікувати як змішану економічну систему, основні політекономічні характеристики якої такі:

• функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

• розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

• макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

• розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

• модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

• державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

• регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

• соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

• підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке підпорядковане завданню подальшого зростання ефективності суспільного виробництва й забезпечення безперервного і безкризового відтворення.

Американський економіст П. Самуельсон виокремлював такі основні види державної економічної діяльності: безпосередній державний контроль над економікою з використанням переважно економічних важелів; державне виробництво, коли держава виступає підприємцем, розвиваючи державний сектор економіки; забезпечення суспільного споживання, коли держава виступає споживачем і покупцем певних видів продукції через систему державних замовлень, контрактів, закупівель; державне соціальне забезпечення, що розвивається на основі соціальних трансфертних платежів з державного бюджету.

Розвиток приватної власності в умовах змішаної економічної системи гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам. Однак між способами виникнення приватного і державного секторів сучасної економіки існує глибока відмінність: приватний сектор справедливо асоціюється з первинними основами ринкового господарства, тоді як для державної власності еволюційний шлях розвитку не характерний.

14 Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.

Специфічні риси перехідної економіки

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси.

Перша. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового.

Суттєве методологічне значення має і те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами (у даному випадку між адміністративно-командною і змішаною). Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної.

У своїй діалектиці перехідні форми економічних відносин виражають взаємозв’язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку.

Квінтесенцією боротьби між суспільною (що відходить) і приватною (що приходить) формами власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства.

Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні — Польщі, Росії, Україні та ін.

Третя. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. (Тут ми абстрагуємось від здатності економіки до глибоких криз. Ця проблема буде розглянута з іншого боку: як закономірність.) У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал. Наприклад, сертифікатна приватизація в Україні*2, коли «вичерпала свої можливості» (яких, до речі, і не було), перейшла у відкриту стадію грошової приватизації.

*2: {З нашої точки зору, сертифікатна приватизація — досить сумнівний задум і безплідний захід для основної маси народу. Більше того, елементарне його пограбування.}

Четверта. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплелися старі форми — адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи.

Виокремлюючи риси перехідної економіки, не слід забувати й про те, як взагалі функціонує економіка, тим паче перехідна. Одна з аксіом економічної теорії постулює: економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо.

Інерційність економічного розвитку об’єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючих економічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об’єктивна необхідність поступової перебудови існуючої системи господарювання, тобто економічного механізму старої системи. Очевидно, таке завдання непідсильне суспільству ні «за 500 днів», ні за 5 років. Порушувати питання таким чином — прояв елементарної економічної некомпетентності та авантюризму.

Уся сутність інерційності полягає в забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісну нову, досконалішу систему.

Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства (держави), чи природно-еволюційними (стихійними) або стрибкоподібними.

15. Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) - перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними[2].

Найкраще визначати стан економіки на основі певних економічних моделей. Моделювання - це спосіб теоретичних чи практичних дій спрямованих на створення моделі. Модель - образ реального об’єкта у матеріальній чи ідеальній формах, який відображає суттєві властивості модельованого об’єкту, процесу чи явища і заміщує його у ході дослідження чи управління.

Перехідному стану в економіці приділяють найбільшу увагу економісти-теоретики протягом останніх десятиліть. Загальним проблемам перехідних процесів у економіках різних країн, а також проблемі трансформаційної економіки як поняттю присвячені роботи таких українських вчених, як М. Долішній, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Грищенко, М. Гуревичов, І. Лукшин, А. Покритан, В. Тарасович та ін., а також зарубіжних вчених А. Бузгалін, А. Іларіонов, Я. Корнаї, В. Мау, Р. Нурєєв.  В Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Визначальним аспектом при характеристиці типу економічної системи є власність на засоби виробництва. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним, домінуючим типом власності є приватна. Проведення приватизації в Україні - не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва.

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

–       Створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

–       Стимулювання швидкого економічного зростання;

–       Підвищення продуктивності праці;

–       Досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;

–       Вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;

–       Забезпечення високої якості товарів та послуг;

–        Створення умов для зростання реальних доходів населення.   

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

Серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут - це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду. Інвестиції в лобізм є високопродуктивними і підтверджують тезу інституціоналізму про наявність “ренто орієнтованої поведінки” [2].

На думку деяких дослідників, найістотнішою перешкодою на шляху перехідного періоду є відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність, яка є одним із фундаментальних компонентів організаційної інфраструктури ринкової економіки і водночас життєво необхідною умовою виникнення і розвитку нового стабілізуючого сектора класу малого та середнього підприємництва. Для швидкої й ефективної передачі державного майна у приватні руки розроблено нові методи та схеми приватизації. Одним із таких методів у країнах Центральної та Східної Європи, що передбачав передачу державного майна приватному сектору, став метод малої приватизації. [3].

Висновки: Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють. Трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними В процесі економічної трансформації в Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни. До негативних чинників розвитку економіки можна віднести тінізація та криміналізація економіки, відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів, які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством, відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність.

16. Економічна модель кожної країни – це результат тривалого історичного процесу, протягом якого шикується співвідношення елементів моделі і формується механізм їх взаємодії. Американська модель заснована на високому рівні продуктивності праці і орієнтації громадян на досягнення особистого успіху. Держава заохочує підприємницьку активність, збагачення найбільш активної частини населення. За відсутності диктату соціальної рівності як державного завдання саме воно створює прийнятний рівень життя малозабезпеченим групам населення за рахунок часткових пільг і допомоги.  Таким чином, відзначимо характерні для американської моделі риси:  - абсолютне переважання приватної власності;  - законодавче забезпечення максимальної свободи суб'єктів ринку;  - обмеження сфери державного регулювання в основному проведенням макроекономічної політики;  - відносно невелика частка державного бюджету у ВВП і питомої ваги госинвестиций і виплат по лінії соціального забезпечення в структурі державних витрат.  Німецька модель – це модель соціального ринкового господарства, яка розширення конкурентних початків пов'язує із створенням особливої соціальної інфраструктури, пом'якшувальної недоліки ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституційної структури суб'єктів соціальної політики. Таким чином, для німецької моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки характерні наступні основні риси:  – змішана економіка характеризується більш менш значним державним сектором;  – здійснюється державне регулювання не тільки макроекономічних процесів, але і окремих сфер діяльності господарюючих суб'єктів;  – соціальна орієнтація економіки, істотний патерналізм (батьківське відношення) держави реалізується по відношенню до всіх членів суспільства, забезпечуючи таким шляхом гарантії певного рівня задоволення потреб населення в послугах охорони здоров'я, освіти, культури, в житлі;  – спрямованість регулювання на підтримку вільної конкуренції, зменшення концентрації капіталів в небагатьох руках, створення нових господарських одиниць;  – регулювання зайнятості населення з орієнтацією на мінімізацію безробіття;  – велика питома вага держбюджету у ВВП (хоча ФРН знаходиться в середині розвинених капіталістичних країн по цьому показнику);  – регулювання економіки в основному через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову.  Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, направленою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення шляхом високої норми оподаткування. Така модель отримала назву «Функціональній соціалізації», при якій функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діє на конкурентній ринковій підставі, а функція забезпечення високого рівня життя – на державу. Виділимо специфічні риси шведської моделі:  -низьке безробіття;  -профспілкова політика солідарності в області зарплати;  -централізовані переговори по зарплаті;  -значний державний сектор;  -важкий податковий тягар.  Соціал-демократична модель близька до попередньої, а її особливість полягає в граничній соціалізації, можливій в ринковій економіці:  -значительна роль держсектора, в структурі якого переважають об'єкти соціального призначення;  -частка держбюджету у ВВП перевищує 50%, у витратній частині бюджету домінують статті, по яких фінансується соціальна сфера;  -регулювання трудових відносин не на рівні підприємств і галузей, а на національному рівні;  -державна соціальна політика включає засоби, що мінімізують рівень безробіття і диференціацію населення по рівню доходів;  -розвинена система виробничої демократії. Японська модель – модель регульованого корпоративного капіталізму, в якій сприятливі можливості накопичення капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики і з особливим соціальним значенням корпоративного (внутрішньофірмового) початку. [23. С.60]  Японська модель економіки відрізняється розвиненим плануванням, координацією діяльності уряду і приватного сектора. Економічне планування держави носить рекомендаційний характер.

17. Формаційний та цивілізаційний підходи до аналізу суспільства. У

сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння суспільного

розвитку – формаційний та цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення

якої вони націлені, є спрямованість історичного процесу. Тобто, це питання

про те, чи є суспільний розвиток прогресом, чи він є історією локальних,

замкнених цивілізацій, не пов’язаних в єдиний загальнолюдський історичний

процес.

Формаційний підхід вирішує цю проблему так: історія є прогресом,

сходженням від менш розвиненої до більш досконалої формації. На відміну від

нього, цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію

майбутнього розвитку, заперечує наявність закономірностей історії. Коротко

проаналізуємо сутність цих підходів.

В основі цивілізаційного підходу, який заперечує й водночас доповнює

формаційний підхід, – перетворення історії людства в глобальну,

загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен,

народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення

планетарної цивілізації. У соціальній філософії традиційним став поділ

історії на традиційну, тобто аграрну, індустріальну (техногенну),

постіндустріальну цивілізації, а також на нову, що формується, –

інформаційну.