68. Економічне зростання та ек-чні цикли. Роль циклів: дискусійні проблеми.

Існування буль якої економіки не є рівномірним, існують злети падіня піднесення, що в сукупності становлятьциклічність( період розвитку ек від початку однієї кризи до наступної). Цикл влючає фази кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. головна з них – криза – різке порушення ек рівноваги в наслідок диспропорції у процесі відтворені, що раптово зростають. Ознаками цієї фази є дифіцит вільних місць, падіня цін, інвестицій, ЗП, зменьшення обсягів в-ва... Депресія – фіза застою в-ва, незначної ліквідації товар надлишку. Пожвавлення (піднесенння) – розширення обсягів в-ва до маштабів підвищення прибутковості, кредитна експансія, швидке зростання зайнятості, штучне стимулювання сукупного попиту. ЕЗ – це розвиток нац ек протягом пеного періоду. Воно є однією з фаз ек циклу, що йде після депресії. За тривалістю циклі бувають короткі ( 2-3 роки), середні( до 10) , довгі(40-60).

Наша країна перебуває в глибокій кризі 90-х років в наслідок руйнування командно адміністративної ек і формування ринкової, порушення єдиного НГК в межах СРСР.

69. Ек-чні кризи та їх причини.

Ек криза – одна з фаз ек циклу, точніше головна з них, оскільки є кінцем одного і початком іншого циклу. криза – різке порушення ек рівноваги в наслідок диспропорції у процесі відтворені, що раптово зростають. Ознаками цієї фази є дифіцит вільних місць, падіня цін, інвестицій, ЗП, зменьшення обсягів в-ва... причинами криз моржуть бути багато чинників. Важливими є загострення ситуації в середині і між країнами. В розвинених країнах причиною криз може бути криза перев-ва, в країнах, що розвиваються, або зназодяться на перехідному етапі характерними є продовольчі, ресерсні, виробничі проблеми. Нажаль цих проблем існує більше і вони призводять до криз. Хоча є і інша сторона медалі, оскільки криза однієї системи означає початок і розквіт іншої. Кризи, як і цикли, за протяжністю можіть бути короткі, середні та довгі. Наша країна перебуває в глибокій кризі 90-х років в наслідок руйнування командно адміністративної ек і формування ринкової, порушення єдиного НГК в межах СРСР.

70. Державна полiтика зайнятостi населення в Україні базується на таких принципах: - забезпечення рiвних можливостей yciм громадянам в реалiзацiї права на вiльний вибiр виду діяльності вiдповiдно до здiбностей та професiйної підготовки; - сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, запобiганню безробiття, створенню нових робочих мiсць; - координації дiяльностi у сферi зайнятостi з іншими напрямами соцiально-економiчної полiтики; - забезпечення контролю профспiлок, спiлок пiдприємцiв, власникiв пiдприємств за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення; - мiжнародного спiвробiтництва у вирiшеннi проблем зайнятостi населення.     Основи соцiального захисту населення у сферi трудових вiдносин закладенi в Конституцiї України i в Законi України “Про зайнятiсть населення” [7].    Державнi гарантії зайнятостi населення в Укpaїнi:    а) добровiльнiсть працi i вибору виду дiяльностi;    б) захист вiд необґрунтованої вiдмови в прийомi на роботу i незаконного звiльнення з роботи;    в) безкоштовне сприяння у виборі відповідної роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно до професiйної пiдготовки, освiти, особистих i суспiльних потреб;    г) виплати вихiдної допомоги i збереження середнього заробiтку на перiод працевлаштування працiвникам, якi втратили постiйне мicцe роботи;    д) безкоштовне начання безробiтних новим професiям, перепiдготовка в навчальних закладах;    е) виплати безробiтним допомоги по безробiттю, у встановленому порядку.    Kpiм того, Законом України “Про зайнятiсть населення” передбаченi додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, якi потребують соціального захисту, зокрема:    а) жiнкам, якi маютъ дiтей вiком до 6 poків;    б) одиноким матерям з дiтьми до 14 рoкiв;    в) молодi, яка закiнчила ocвiтy;    г) особам передпенсiйного вiкy;    д) особам, звільненим пiсля вiдбуття покарання.    Для їx працевлаштування мicцевi органи адміністрації бронюють на пiдприємствах уcix форм власностi з чисельнiстю понад 20 осiб близько 5% робочих місць заробiтничими професiями, в тому числi, з гнучкими формами зайнятостi.    У разi вiдмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятостi стягує штраф за кожну таку вiдмову у розмірi 50 неоподатковуваних мінімумів доходiв громадян.

71. Безробіття:причини, види, форми. Б – це таке явище що повязане с перевищеням пропозиції робочої сили відносно попиту, це стан не зайнятості ек активного населення. Б-на особа – та якак досягла певного віку, не працює за грошову винагороду і хоче знайти роботу РБ=Б/Неа * 100% Типи безробіття – фактичний рівень: природне ( фрекційне та структурне), циклічне Фрекційне – зумовлене динамічністю ринку РС Структурне – в наслідок не відповідносі попиту і пропозиції робочої сили на окремі професії Циклічне – виникає через спад дійової активності в умовах циклічних коливань. В розвинених країнах природне безробіття 6-7%, у нас набагато більше, що зумовлене такими причинами: трансформаційний спад, надмірна зайнятість в командно адмін економіці, маштабно структурна трансформація. З безробіття є причиною серйозних соц ек проблем з рядом соц наслідків. До тогож, за законом Оуена, рівень безробіття тримає залежність обсяг ВВП (при збільшені факторів безробіття на 1% ВВП скорочується на 2.5%). Ця проблема є досить актуальною і має бути вирішена новою владою, інакше наша країна ніколи не буде прикладом для інших і “теплим домом” для нас. 72. Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків. Державний капітал — це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами. Недержавний (приватний) капітал — це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це — інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.  73. Міжнародна економічна інтеграція. Економ.інтеграція – це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну стуктуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами. Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.Основні цілі та переваги економічної інтеграції: -це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що полягають у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т.п. -формування сприятливого зовнішньополітичного середовища. -інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного роду ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції з розрахунком на місткіший ринок. -інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови умови для фірм і країн, що входять до данного угрупування, захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб”єктів господарювання. -економічне зближення країн дає змогу їм спільно вирішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення. 74. Міжнаро́дна торгі́вля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.Перша особливість - це надзвичайно потужне зростання торгівлі послугами. При цьому важливе місце займають послуги, пов'язані з інженерним обслуговуванням складних виробничих комплексів. Це так званий інжиніринг. Не менш динамічно зростає обмін технічними знаннями, надання різноманітних консультацій, оренда складного обладнання й транспортних засобів. Друга особливість пов'язана зі зростанням у загальному світовому товарообігу частки продукції машинобудування. Це явище спричинено впливом науково-технічної революції, яка до мінімума скорочує термін функціонування новітнього обладнання саме як новітнього: через зовсім незначний проміжок часу з'являються ще досконаліші, ще ефективніші засоби виробництва. У цій особливості виявляється ще один чинник, а саме: потужний потяг з боку країн, які розвиваються, до індустріалізації своїх економік, що посилює світовий попит на машини та обладнання. При цьому все частіше країни здійснюють купівлю-продаж не просто окремих верстатів чи обладнання. Об'єктом таких угод стають цілі виробничі комплекси, які компанія-експортер супроводжує гарантіями, а часто й постійним набором інженерних послуг. Третя особливість пов'язана з тим, що в епоху науково-технічної революції характерною стала торгівля патентами, винаходами, технічними знаннями, ноу-хау, технічною документацією тощо. Цей товар стає особливо привабливим в умовах постійної зміни кон'юнктури ринку й посилення конкуренції. Купівля матеріалізованих в обладнанні чи документації досягнень науки й техніки дозволяє країні -імпортеру підняти рівень якості своєї робочої сили, а часто й вирішити складні проблеми національного виробництва. 75. Серед глобальних проблем найчастіше фігурують сировинна, продовольча, екологічна, демографічна, енергетична, проблеми миру та роззброєння, подолання бідності та відсталості, які не нові для людства. З розвитком людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. До глобальних стали зараховувати проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, Космосу. їх аналіз дає змогу відзначити, що вони тісно взаємопов'язані. Так, енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна - з демографічною, демографічна - з продовольчою і т. д. Важливою ознакою як не нових, так і нових проблем розвитку людської цивілізації є їх глобальний характер, адже вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів світу, виступають потужним фактором посилення взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтеграційних рис. Розвиток глобалізації світового господарства змінює пріоритети у глобальних проблемах. Якщо у 70-80-х роках XX ст. головною вважалась | проблема запобігання світовій ядерній війні, то нині пріоритетною окремі фахівці вважають екологічну проблему, інші - демографічну, а треті — проблему бідності та відсталості. Однак усі ці проблеми можна вважати пріоритетними, адже вони безпосередньо пов'язані з виживанням людства, хоча і породжені дією різних факторів, а отже, є об'єктами дослідження таких наук, як міжнародна економіка, соціологія, право, біологія, географія, екологія, океанологія та ін. Загострення глобальних проблем людської цивілізації викликане безсистемною, безконтрольною утилізацією природних ресурсів, низькою технологічною культурою матеріального виробництва, максимізацією, а не оптимізацією темпів економічного зростання, домінуванням технократичного підходу над соціальним, масштабним впливом людської цивілізації на навколишнє середовище, необмеженим вторгненням людства в біосферу. Суттєвими причинами цього загострення також є швидка урбанізація населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, поглибленням суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом. 76. Більшість енергетичних і сировинних ресурсів належать до невідновлюваних, і в цьому полягає їх особлива цінність і перманентна дефіцитність. Крім того, паливно-сировинні, як і інші економічні ресурси, є обмеженими, що викликає проблему, яка за всіма ознаками належить до категорії глобальних. Це виявляється в тому, що енерго-сировинна проблема безпосередньо зачіпає інтереси всіх людей, народів, країн і регіонів світу. Саме вона значною мірою визначатиме їх подальший розвиток і добробут населення. Крім того, зростаючий обсяг світового господарського процесу дедалі гостріше ставить питання про наявність і відкриття у світі нових родовищ корисних копалин, пошук і використання нових джерел енергії. Динаміку споживання сировини та енергоресурсів визначають здебільшого два чинники: рівень виробництва, загальне зростання якого приводить до абсолютного збільшення потреб у сировині й енергії; науково-технічний прогрес, вплив якого виявляється у відносному зниженні рівня і зміні структури витрат на одиницю кінцевої продукції. У США і Західній Європі з розвитком національної економіки (у напрямі зменшення питомої ваги обробної промисловості і збільшення частки послуг та інформатики) знижується енергоспоживання відносно ВВП. Аналогічні процеси відбуваються і в Японії. У більшості ж азіатських країн (зокрема в Республіці Корея, КНДР) спостерігається прямо протилежна тенденція. Відбувається бурхливе зростання важкої промисловості, а ефективність енергоспоживання знижується (особливо в Китаї), що призводить до підвищення попиту на нафту і зростання цін на неї. Отже, сировинна та енергетична проблеми викликані як обмеженою кількістю розвіданих запасів корисних копалин, так і нераціональним їх використанням. Істотне значення має і нерівномірний розподіл цих ресурсів між різними регіонами і країнами. Поліпшення загального становища з енергетичними і сировинними ресурсами можливе лише у разі докорінної зміни підходів до їх видобування, експлуатації і споживання. Проблема дефіциту сировинних та енергетичних ресурсів, її розв'язання залежить від відносин "людина — навколишнє середовище" та моделі технологічного розвитку. Мова йде про необхідність переходу до раціонального використання природних ресурсів у виробничому процесі, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання вторинних матеріалів. Потрібно створювати матеріально-технічні замінники окремих обмежених ресурсів і використовувати утилізовані відходи, нетрадиційні джерела енергії. Розв'язання сировинної та енергетичної проблеми передбачає географічну реструктуризацію світової промисловості, оптимальніше її розміщення як з точки зору скорочення потужностей у разі відсутності власних ресурсів, так і з точки зору зниження витрат на їх транспортування.