56. Національне багатство та його структура.

НБ – повязане з в-вом нац продукту і його відтворенням,. Це сукупність створених і нагромаджених працею всього суспільства в країні матеріальних благ, рівня освіти, досвіду, майстерності населення, розвіданих ПР для розширеного відтворення в метою підвищення добробуту нації

Складові – виробничій капітал ( засоби і предмети праці ), невиробничій капітал ( житлові будинкі, різні заклади), різні запаси, не матеріальні складові, майно населення, ПР, залучені в процес в-ва.

Нб безпосередньо повязане з в-вом і його відтворенням. Під час індустріального розвитку в Нб включали матеріальні блага і послуги, нагромаджені суспільством. В пост індустріальному суспільстві, де провудну роль займає не матеріальне в-во що дає більшу частку ВВП, в НБ включається і не матеріальні складові.

57. Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах (див. теми 11 і 12), або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві, як було з’ясовано в темі 12, є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.    Водночас суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств.Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.    Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого історичного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.    Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.    Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, значну частину його капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного і оборотного капіталу, а на цій основі — і виробництва. Проте просте відтворення продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період.    В умовах розвинутого товарного виробництва і ринку відновлення процесу відтворення передбачає реалізацію на ринку суспільного продукту. У зв’язку з цим у масштабі суспільного економічного відтворення велике значення мають такі ринкові категорії, як сукупне пропонування, сукупний попит, суспільна рівновага та інші категорії ринкової економіки, які розглядаються не на рівні первинної ланки, а на рівні суспільної економіки.

58. Ва́ловий дохі́д підприє́мства (чистий продукт) — це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Він становить грошову форму чистої продукції підприємства. В масштабах суспільства валовий дохід (чистий продукт) являє собою національний дохід.. Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). Тобто його структура безпосередньо зачіпає інтереси безпосередніх виробників, власника підприємства і суспільство в цілому. Тому вкрай важливою проблемою є проблема розподілу валового доходу. В розподілі валового доходу можна виділити два етапи: 1) розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток; 2) розподіл прибутку.

59. СП- результат функціонування ек. Країни.

Структура : матеріальне( засоби в-ва, предмети спожив ), не матеріальне в-во

ВВП – сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді в країні незалежно від нац. приналежності підприємств.

Кінцевий продукт – продукт який купується для спроживання а не для переробки чи продажу

Методи обчислення ВВП – 1) виробнивчий ( сума доданих вартостей створених усіма галузями економіки

2)обчислення витрат ( сума витрат усіх ек субєктів : ВВП=С+ І+ G + Xn)

3)обчислення доходів ( сума доходів як субєктів ВВП= А+ W + P +I + r + Тн)

З ВВП виключається не виробничі угоди ( чисто фінансові наприклад операції з ціними паперами, і торг БУ товарами)

ВВП – номінальний (за діючими цінами ), реальний ( скорегований на веричину річного зростання цін)

ВНП – це ВВП – чистий дохід, створений іноземними факторами в-ва

ЧВП – ВВП- амортизаційні відрахування

НД – а) НД= ЧВП – непрямі подтки на бізнес

Б)НД = сума доходів дом госп, підприємств ( без амортизац відрахувань), та держави (без непрямих податків) 60. Методи обчислення суспільного продукту. Суспільство так само, як і підприємство, має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробилидва методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.    Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві. 61. Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Рівень диференціації грошових доходів населення вимірюється різними способами: графічним (гістограми) статистичними (коефіцієнт варіації), децильний, квінтильний або квартильний фондовий індекс та інші. Більш складний спосіб аналізу диференціації доходів населення - рахунок накопичуваних або кумулятивних частот і побудова кумулятивних кривих або кривих Лоренца . Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому — абсолютну нерівність в розподілі. Коефіцієнт Джині являє собою відношення площі сегмента, створеного кривою Лоренца, і лінії рівномірного розподілу до площі трикутника нижче лінії рівномірного розподілу. 62. Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать: 1) необхідність утримання непрацездатних членів суспільства (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та інших);2) необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення; 3) необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем; 4) забезпечення розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров'я; 5) забезпечення обороноздатності країни; 6) утримання державного апарату.

63. Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів, що проводяться урядом в області грошового обігу та кредитних відносин для додання макроекономічним процесам потрібного державі напрямку розвитку. Вища мета цієї політики – забезпечення рівноважного і стійкого розвитку народного господарства. Конкретними цілями виступають зміцнення грошової системи, вплив на процес інвестування капіталів, споживчий попит, ціноутворення. Головна роль у проведенні кредитно-грошової політики належить Центральному банку. Це основний суб’єкт кредитно-грошової політики. Не будучи, як правило, урядовим інструментом, банк виконує цільові установки уряду. У той же час може дотримуватися самостійного курсу. У комплексі завдань, що вирішуються центральними банками, виділяють два напрямки. Перше забезпечує нормальну роботу валютної системи країни в цілому (зокрема – це емісійна політика), так як стійка національна валюта – найважливіший елемент інфраструктури ринку. Другий напрямок – вплив на кредитну діяльність приватних (комерційних) банків, що будується так, щоб відповідним чином забезпечити інтереси держави.

64. Роздержавлення – передача майна (засобів виробництва тощо) державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавлюваного підприємства за збереження незалежності цього майна суспільству, державі. Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами. 1. Неокласична модель (Дж. Сакс, Дж.-Дж. Стіглер та ін.). Передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, а отже, швидку приватизацію, опору на іноземні інвестиції, повну лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), опосередковане незначне втручання держави в економіку, передусім за допомогою грошової політики (зокрема, "політики дорогих грошей"), скорочення соціальних витрат держави, соціальну диференціацію суспільства, акцентує на досягненні фінансової стабілізації. Градуалістська (англ. gradual — поступовий) модель (лауреати Нобелівської премії з економіки К.-Дж. Ерроу, В. Леонтьєв, Дж. Тобін та ін.). Передбачає, що процес реформування тривалий, а забезпечення достатнього обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення можливе лише за стабільного виробництва економічних благ з огляду на національні умови та ін. Інституціональна модель. Передбачає інституціональні зміни у суспільстві, тобто еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких інституціоналісти відносять зміни прав власності), а й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо. Деякі теоретики інституціоналізму (Д. Норт) основною інституціональною зміною вважають приватизацію.4. Структурна модель. Представники цієї моделі вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподілі доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності.  65. Економічного зростання: типи і фактори.

ЕЗ – це розвиток нац ек протягом пеного періоду що вимірюється абсолютним приростом або темпами проросту ВВП ( ВНП, НД) в цілому або темпами приросту цих показників розрахунку на душу населення

Велику роль відіграє нагромаджєення капіталу

Норма нагромадження = (частка чистого доходу, що йде на розвиток в-ва)/загальна сума прибутку * 100%

Фактори ек зростання : економічні( прямі, непрямі), неекономічні

Типи ек зростання : 1) екстенсивний

(збільшення працівників, капітало

вкладень,обсягів сировини для в-ва)

2) змішанний

3) інтенсивний (підвищення кваліфікіції

прцівників удосконалення технологій та реалізації праці)

Сьогодні є і інтенсивні і екстенсивні фактори

Приналежність ек до певного типу визначається за питомою частиною приросту ВВП, що отриманний кількісними або якісними змінами виробничих факторів, також є й такі показники економічного зростання як фондомісткість, капітал вкладення, коефіцієнт продуктивності праці

Прямі фактори – удосконалення технологій організації в-ва, зростання кількості і профісіоналізму ТР, розвиток підприємництва, збільшення кількості і покращення якості ПР

Непрямі фактори – рівень цін на виробниці ресурси, рівень податків, рівень монополізації ринку, норма позичкового відсотку

Не економічні фактори зростання: інституціональні, культурно духовні.

Інвестиції – це витрати у вигляді довгострокових квладів капіталу в різні галузі та сфери з метою одержання прибутку

66. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний із процесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної. Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств. Ефективність нагромадження характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

67. Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.