Тема 9. Фінансове планування на

підприємстві

1. Зміст та завдання фінансового планування на

туристичному підприємстві

Фінансове планування на туристичному підприємстві – це визначення необхідних фінансових ресурсів та напрямів їх використання з метою забезпечення ефективності його господарської й фінансової діяльності та майбутнього розвитку.

Мета фінансового планування на туристичному підприємстві – це забезпечення оптимального обсягу фінансових ресурсів, необхідних для операційної та інвестиційної діяльності, задля досягнення його прибутковості.

Об’єктом фінансового планування є доходи і накопичення, їх формування і розподіл; взаємовідносини з фінансово-кредитними інституціями; фонди грошових коштів, їх формування та використання; капітальні вкладення й оборотні активи, планування їх обсягів і джерел фінансування.

За допомогою фінансового планування вирішуються такі завдання:

• збільшення обсягів продажу та частки ринку за рахунок більш конкурентноздатного туристичного продукту, послуг;

• забезпечення фінансової стійкості туристичного підприємства та рентабельності його капіталу;

• забезпечення потреб туристичного підприємства для виробничої і інвестиційної діяльності;

• виконання зобов’язань туристичного підприємства перед бюджетом, централізованими соціальними фондами, кредитними установами, страховими компаніями та партнерами у бізнесі;

• виявлення можливих внутрішніх фінансових ресурсів туристичного підприємства;

• оцінка достатності фінансових ресурсів для виконання планових завдань туристичного підприємства (збалансування доходів і видатків);

• здійснення контролю за фінансовим станом туристичного підприємства.

Залежно від тривалості планового періоду фінансове планування поділяється на стратегічне, поточне та оперативне.

Оперативні плани (до одного місяця) розробляються стосовно конкретних функцій (реалізація можливостей); тактичні (квартал-рік) – у відповідності до поставлених завдань (створення певних передумов); стра­тегічні (декілька років) – у відповідності до поставленої мети (пошук нових можливостей). Організація планування фінансів будується на певних принципах, до яких належать:

• принцип повноти – означає, що розроблені плани та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяль­ності;

• принцип обґрунтованості – полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні завдання і потреби ринку;

• принцип реальності – ґрунтується на урахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нор­мативів, на використанні прогресивних методів їх розробки;

• принцип інтегрованості – зумовлюється необхідністю тіс­ного взаємозв'язку між різними видами планів, коли кожний наступний план розробляється, ви­ходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани розробляються на базі стратегічних, оперативні – на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією;

• принцип гнучкості – вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість коригування при зміні фінансово-еко­номічних умов у суспільстві, оскільки нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи тощо потребують своєчасної адаптації планів до них;

• принцип економічності – полягає в тому, що витрати на планування повинні раціонально співвідноси­тись з отриманими результатами.

У фінансовому плануванні використовують такі методи:

• балансовий;

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• оптимізації планових рішень;

• економіко-математичного моделювання.

Зміст балансового методу полягає в тому, що при складанні плану балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат визначаються конкретні джерела покриття.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, що беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

• максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

• економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

• економія поточних витрат;

• мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних методів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей метод уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, що їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, що характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.