Сутність альтернативних концепцій діалектики.

Метафізика є антиподом діалектики як теорії розвитку. В історико-філософському аспекті поняття «метафізика» має кілька визначень:

1. вчення про недоступні досвідові принцип і начала буття;

2. синонім філософії;

3. щось малозрозуміле, абстрактне;

4. наука про з’ясування світоглядних питань, які не осягаються за допомогою конкретних наук;

5. концепція розвитку, метод пізнання, який є альтернативний діалектиці.

Діалектика і метафізика як альтернативні концепції є протилежними за рядом важливих показників: джерелом розвитку, руху та зміни, розумінням зв’язку старого і нового тощо.

Критичний, негативний бік діалектики перебільшували, абсолютизували представники «негативної» діалектики. Можна визначити такі основні положення і принципи «негативної» діалектик:

• Діалектика взагалі і може бути зрозумілою тільки як «негативна», що проявляється у різноманітних формах заперечення.

• «Негативна» діалектика властива суб’єкту, не має об’єктивного значення і має відношення лише до свідомості.

• Єдиним джерелом заперечення виступає «Я», свідомість.

• «Негативна» діалектика є суб’єктивною, бо суб’єктом заперечувальності є людина.

Альтернативами діалектики є софістика та еклектика.

Софістика (від грецької – «мудрець») була вченням представників школи софістів, що склалася у другій половині V ст. до н. е. в Афінах. Софісти вчили використовувати набуті знання у сфері дискусії та полеміки. Софістика використовує міркування, засновані на навмисному порушенні законів логіки, і за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики.

Еклектика (з грецької – «обираю») є аналогічною концепцією, що ґрунтується на свавільному виборі, на випадковому поєднанні різних сторін речей, концепцій, поглядів тощо.

Догматизм ( з грецької – положення, що сприймається на віру, без доведення) є абстрактним способом розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при їх вирішенні не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу.

Зворотним боком догматизму є релятивізм.

Релятивізм (з грецької – «відносний») – теоретико-пізнавальна концепція, яка виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання.

Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є і метафізика, і «негативна» діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативою є софістика і еклектика; якщо розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативою виступають догматизм і релятивізм.

Суспільство як система людської життєдіяльності

Поняття суспільство у широкому значенні - це частина світу, яка відокремилась від природи і яка є історично розвинутою формою життєдіяльності людей. У вузькому – це: а) сукупність людей, зв'язаних певними відносинами; б) певний етап людської історії.

Функції суспільства:

а) забезпечення усіх основних життєвих потреб членів суспільства,

б) забезпечення цілісності суспільного організму,

в) створення умов для історичного розвитку суспільства,

В історії людства існували різні форми суспільного життя (за К.Марксом: первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, соціалістичне). Але будь-яке розвинене суспільство має певну структуру, що складається з п'яти сфер життя суспільства:

1) виробничо-економічна сфера;

2) соціально-політична сфера;

3) соціальна структура суспільства;

4) сфера сімейних відносин та побуту;

5) сфера духовного життя суспільства.

Вихідною сферою суспільного життя є виробничо-економічна, тобто виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, оскільки без задоволення матеріальних життєвих потреб неможливе саме існування людей. Однак при цьому не можна зменшувати роль і значення інших сфер, бо економічна сфера становить загальну умову суспільного розвитку, сфера духовного життя - інтелектуальний чинник суспільного розвитку, а соціально-політична сфера - активно-дійовий чинник.

Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою можна вважати сферу духовного життя суспільства. Духовне життя суспільства - це продукування, розповсюдження, засвоєння і практичне використання ідей, поглядів, теорій, настроїв, характерних для даного суспільства в цілому або великих соціальних груп. Сама сукупність цих ідей, поглядів тощо називається суспільною свідомістю.

Найбільш сприятливими для духовного життя постають демократичний лад суспільного життя, забезпечення з боку держави свободи думки, слова та інформації, сприяння розвитку людської активності та творчих здібностей людей у різних сферах життя.

Проблемами суспільного розвитку опікуються два розділи філософського знання – соціальна філософія та філософія історії.