Проблема пізнання у філософії.

Закономірності процесу пізнання досліджує розділ філософії під назвою гносеологія (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" - вчення, теорія). Теорію наукового пізнання іменують епістемологією (давньогрец. "епістема" - знання, наука; "логос" - вчення).

В теорії пізнання вихідними є поняття суб'єкта та об'єкта пізнання. Наділена свідомістю людина, що живе в суспільстві і перетворює світ, є суб'єктом пізнання. Об'єкт пізнання - це частина будь-якої реальності (природної, соціальної, психічної та ін.), що потрапила в коло пізнавальної діяльності людини. Пізнання в гносеології являє собою взаємодію суб'єкта і об'єкта. Засновник німецької класичної філософії І.Кант довів, що пізнання залежить не стільки від об'єкта, скільки від суб'єкта.

Важливим для теорії пізнання є питання про можливості людського пізнання:

- Оптимізм - віра у всевладність пізнання (Г.Геґель).

- Агностицизм - заперечення можливості пізнання сутності дійсності (І.Кант);

- Скептицизм - сумнів у позитивних можливостях пізнання.

Сучасні гносеологія та епістемологія вважають, що поняття пізнання має такі основні аспекти:

1) інформативний, в якому пізнання виступає як процес здобування знань;

2) діяльний, або вольовий аспект пізнання, тобто прагнення оволодіти реальністю;

3) смисловий аспект, тобто бажання досягти найважливішого для людини стану досконалості.

Із давніх часів теорія пізнання виділяє два основні джерела знання - чуття та мислення, які неможливі одне без одного.

(Далі можна розповісти про емпіризм та раціоналізм)

Сутність та структура пізнавального процесу.

В теорії пізнання вихідними є поняття суб'єкта та об'єкта пізнання. Наділена свідомістю людина, що живе в суспільстві і перетворює світ, є суб'єктом пізнання. Об'єкт пізнання - це частина будь-якої реальності (природної, соціальної, психічної та ін.), що потрапила в коло пізнавальної діяльності людини. Пізнання в гносеології являє собою взаємодію суб'єкта і об'єкта. Засновник німецької класичної філософії І.Кант довів, що пізнання залежить не стільки від об'єкта, скільки від суб'єкта.

Пізнавальний процес має чуттєву, раціонально-логічну та досвідно-практичну складові частини.

Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою органів відчуття (зору, слуху, дотику тощо), має безпосередній характер . Пізнання людиною світу починається з чуттєвого контакту зі світом. Сенсуалізм (від лат. – сприйняття, чуття) – напрям в теорії пізнання, згідно з яким чуттєвість є основою і головною формою пізнання. Основоположним принципом сенсуалізму є твердження, що в розумі немає нічого того, чого б не було в почуттях.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини.

Сприйняття – це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії на органи чуття людини. Сприйняття виконують дві взаємопов’язані функції: пізнавальну та регулятивну.

Уявлення – це форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відбитими в пам’яті слідами предметів, що раніше сприймалися суб’єктом.

Але це пізнання має такі недоліки:

а) відчуття мають свій поріг, бо не все ми чуттєво сприймаємо;

б) відчуття мінливі, нестійкі, відносні, обмежені ситуацією;

в) не містить критеріїв, щоб розмежувати суттєве та несуттєве.

Чуттєве відображення є необхідною стороною пізнання, але воно обмежене в можливості давати істинне знання. Вищою сферою порівняно з чуттєвим відображенням є раціональне пізнання.

Раціональне (або логічне) мислення - це другий рівень пізнання, на якому відтворюють всезагальні, необхідні, суттєві властивості явищ дійсності. Формами логічного мислення є поняття, які фіксують суттєві характеристики явищ, предметів (напр., «документ», «держава»); судження, що відбивають зв'язки явищ, процесів дійсності (напр., «правова держава – це …»); умовиводи, які відтворюють логічний процес виведення з декількох суджень нового судження – висновку (напр.,«отже, з наявних фактів ми можемо стверджувати, що..»). Раціонально-логічне пізнання пов'язане як з чуттєвими, так із позараціональними формами пізнання (уява, фантазія, емоції, афекти, інтуїція). Також виділяють синтезувальний рівень пізнання, на якому форми логічного мислення втілюються у реальність. Форми синтезувального рівня - досвід, експеримент, практика.

Отже, пізнання має багаторівневий характер; провідну роль в ньому відіграє розумова активність людини.