3.2. Теорія «соціальної дії»

Целерациональное дія не є якийсь загальний тип дії, навпаки, він навіть, за Вебером, не є переважаючим в емпіричній реальності. Целерациональное дія - це ідеальний тип, а не емпіричне узагальнення. Саме целерациональное дію є найбільш «робочий» соціологічний ідеальний тип, за допомогою якого проводяться основні дослідження веберовской соціології [11].

У якості необхідної передумови соціології Вебер ставить окремого раціонально (осмислено) діючого індивіда. Згідно Веберу, суспільні інститути - право, держава, релігія і т. д. - повинні вивчатися соціологією в тій формі, в якій вони стають значущими для окремих індивідів, у якій останні реально орієнтовані на них у своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство «перше» складових його індивідів, і «вимагав» виходити в соціології з дії окремих людей. У цьому зв'язку можна говорити про методологічному індивідуалізмі Вебера.

Наявність суб'єктивного сенсу і орієнтація на інших - два необхідні ознаки «соціальної дії» та його розуміння предмета соціології.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер вказує чотири: целерациональное; ціннісно-раціональне; афективний; традиційне.

3.3. Політична соціологія м. Вебера

Теорія раціоналізації Вебера пов'язана з його трактуванням «соціальної дії», яка у свою чергу виходить на концепцію панування, що є основою політичної соціології Вебера.

Наочно все це «працює» в навчанні Вебера про тип легітимного панування, тобто такого панування, яке визнано з боку керованих індивідів.

Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут як «мотиву поступливості» має місце міркування інтересу, тобто целерациональное дію. До такого типу, на його думку, відносяться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція та ін, а також США.

Найчистішим типом легального панування Вебер вважає бюрократію. Цей тип панування найбільш відповідає, за Вебером, формально-раціональною структурі економіки. Бюрократичне управління означає панування за допомогою знання і в цьому полягає його специфічно-раціональний характер [12].

Другий тип легітимного панування Вебер називає традиційним. Цей тип обумовлений «мораллю», звичкою до певної поведінки. У цьому плані традиційне панування грунтується на вірі у законність, але навіть у священність здавна існуючих порядків і влади.

Найчистішим типом такого панування є, за Вебером, патріархальне панування. Це суспільства, які передували сучасному буржуазному суспільству. Тип традиційного панування за своєю структурою подібний, за Вебером, зі структурою сім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності.

Різниця між раціональним способом управління (і раціональним типом держави) і способом управління у традиційному суспільстві Вебер показує шляхом порівняння сучасного західного чиновника з китайським мандарином.

Третім типом панування є, за Вебером, харизматичне панування. Харизматичний тип легітимного панування являє собою пряму протилежність традиційному. Якщо традиційний тип панування тримається відданістю до, раз і назавжди заведеному, то харизматичний, навпаки, спирається на щось незвичайне ніколи раніше не признававшееся. Основною базою харизматичного панування є афективний тип соціальної дії. Джерелом особистої відданості харизматичному государеві не традиція і не визнання його формального права, а, перш за все, емоційно забарвлена ​​віра у його харизму і відданість цій харизмі.