Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ МЕВ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
470.17 Кб
Скачать

13.3.Світові центри інтеграційних процесів.

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).

Західна Європа. Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз. Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завжди вирізнялись високою інтенсивністю. У повоєнні роки тут розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків.

Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу.

У 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції — від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу з організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили.

1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку” — з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції.

У 1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства , або Європейське співтовариство.

Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

- досягнення валютної стабільності в межах ЄС;

- спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;

- забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;

- стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом.

Інтеграційні процеси в Північноамериканському регіоні. Північноамериканський регіон включає США, Канаду та Мексику. За масштабами ВНП він близький до показників Західної Європи. Механізм регіонального господарського комплексу США – Канада формувався протягом декількох десятиліть спочатку на мікроекономічному, міжфірмовому рівні. У 1965 році США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями і запчастинами. Результат – раціоналізація виробництва в автомобільній промисловості Канади. У 1988 році відбулось підписання міждержавної Американо-Канадської угоди про вільну торгівлю. Реалізація угоди була розрахована на 10 років. Зміст угоди: – відміна обмежень у торгівлі товарами та послугами. У торгівлі послугами передбачалось взаємне надання компаніям національного режиму в туризмі, на транспортні, телекомунікаціях, комп’ютерних та фінансових послугах; – створення механізму врегулювання суперечностей; – лібералізація обмежень на інвестиції США в Канаді (скасування обмежень на іноземну власність у кредитно-фінансовий системі Канади і для канадських банків у США). Життя довело ефективність інтеграційного процесу між США та Канадою і 1 січня 1994 р. була підписна угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА): до союзу США – Канада приєдналась Мексика. Стратегічно НАФТА планує рухатись в тому ж напрямі, що й ЄС. Вона орієнтована на створення єдиного континентального ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Специфіка Північноамериканської інтеграції: 1) в межах НАФТА не створені спеціальні органи, які регулюють співробітництво; 2) має місце асиметричність економічної взаємозалежності США, Канади та Мексики, обумовлена домінуючим положенням США і слабою інтеграцією Канади та Мексики. Наприклад, для Мексики в прямих іноземних інвестиціях канадських компаній складає 7 %. Аналогічний показник для мексиканських фірм – 2 %. Канада та Мексика, перш за все, не партнери, а конкуренти на американському ринку. На початку 90-х рр. Президент США Дж. Буш проголосив «Ініціативу для Америки», згідно якої передбачається створення зони вільної торгівлі «від Аляски до Огненої Землі» (до 2005 року).

Співробітництво в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні Цей регіон більший за територією та кількістю населення від інших центрів світової економіки. На сьогодні – це зона найдинамічнішого економічного розвитку. Відсутність чіткого інституційного оформлення даного угруповання унеможливило наявність загальновизнаних поглядів стосовно держав, які входять до цього регіону. Якщо виходити чисто з географічних позицій, то можна сказати, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) включає Японію, Китай, НІС та АСЕАН. НІС – нові індустріальні країни: Південна Корея, Тайвань, Гонконг (з 1 липня 1997 року перейшов під юрисдикцію Китаю), Сингапур. АСЕАН – асоціація держав Південно-Східної Азії. Створена в 1967 році. шляхом підписання міністрами закордонних справ Індонезії, Малайзії, Таїланду, Філіппін та Сингапуру Бангкокської декларації. У 1976 році Бангкокська декларація була доповнена Договором про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії та Декларацією АСЕАН, підписаними в Балі в 1976 році. На сьогодні АСЕАН налічує 9 країн-членів (крім вищеназваних приєднались до асоціації Бруней, В`єтнам, Камбоджа, Лаос) та дві країни, які мають статус спостерігачів – М’янма та Папуа-Нова Гвінея. Цілями створення інтеграційного об’єднання були: ■ прискорення економічного зростання, соціального прогресу та культурного розвитку країн шляхом об’єднання зусиль на основі рівності і партнерства; ■ сприяння збереженню миру та стабільності в регіоні на основі поваги принципів справедливості і верховенства закону у відносинах між державами; ■ сприяння активному співробітництву і взаємодопомозі в економічній, соціальній, культурній та науково-технічній сферах; ■ надання допомоги один одному у вигляді послуг та навчання в сфері загальної освіти, професійної підготовки, техніки та адміністративного управління; ■ зміцнення співробітництва з метою найефективнішого використання сільськогосподарського та промислового потенціалу, зростання обсягів зовнішньої торгівлі, вдосконалення комунікацій та підвищення рівня життя; ■ взаємодія в сфері науки та освіти; ■ зміцнення співробітництва з існуючими міжнародними та регіональними організаціями, які мають подібні цілі. Проголошені наміри для практичної реалізації мають подолати в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні низку проблем: – різницю у звичаях та культурі країн-членів об’єднання; – різницю мов; – різницю релігій; – істотні відмінності в рівні економічного розвитку країн регіону. Напрямками регіональної інтеграції на базі АСЕАН є наступні: 1) ринковий. Поетапне створення зони вільної торгівлі шляхом потоварного зниження тарифів або загальних скорочень їх розмірів; 2) ринково-інструментальний. Поєднання торгової лібералізації з використанням деяких видів міждержавного регулювання. Результати інтеграції: – АСЕАН – авторитетна політична організація; – в економічному відношенні результатів інтеграційного співтовариства небагато: розповсюдження зовнішньоторговельних пільг практично не вплинуло на торгові потоки між країнами; – відсутність динаміки у промисловому співробітництві, створенні спільних підприємств, які б працювали на всю зону; – значна частина зовнішньої торгівлі припадає на країни, що розташовані поза АСЕАН: США та Японію; – парадокс полягає в тому, що країни-члени угруповання розвивались досить динамічно. На Сингапурській нараді на найвищому рівні АСЕАН у січні 1991 року сторони ще раз домовились про розвиток співробітництва. Поставлене завдання створити до 2007 року зону вільної торгівлі.