49. Мирний договір імператорсько-французький, або мюнстерський1

Стаття 69. Для більшого зміцнення миру і дружби між імператором і християннішим королем і кращого забезпечення громадської безпеки за згодою ради і волі курфюрстів, князів і чинів імперії для блага миру вирішено...

Стаття 70. Французькому королівству уступається єпископство Метц, Туль і Верден.

Стаття 73. Імператор за себе і за весь найясніший Австрій­ський дім і імперію відмовляється від усіх прав власності, влади, володіння і права на суд, які досі належали йому, імперії і Ав­стрійському дому в місті Брейзах, ландграфстві Верхнього і Нижнього Ельзасу, Сундгау і провінціальній окрузі десяти ім­перських міст, які знаходяться в Ельзасі, а саме: Гагенау, Кольмар, Шлетштадт, Вейсенбург, Ландау, Обернгейм, Россгейм, Мюнстер в долині св. Григорія, Кайзерсберг, Тюрінген і всі села та інші права, які залежать від згаданої округи, і все це зокрема передає християннішому королю і королівству Франції, а також згадане місто Брейзах з сеньйоріями Гохштатд, Нідерімзінг, Гартен і Ахаррен, які належать до міської общини з усією терито­рією і областю бану², на яку він поширювався здавна, але із збереженням за цим містом привілеїв та імунітетів, досі одержа­них від Австрійського дому.

¹ Тут подано тільки ті статті, які є доповненням до попереднього.

² Тобто областю, на яку поширилась влада міста Брейзаха як (колек­тивного) феодального сеньйора.

Стаття 74. Імперія не повинна більше претендувати ні на яке право в Ельзасі і Сундгау.

Також згадане ландграфство Верхнього і Нижнього Ельзасу і Сундгау і провінціальна округа десяти згаданих міст і залежні місцевості, також всі васали, залежні, піддані, міста, фортеці, вілли, замки, ліси, гаї, золоті, срібні та інші рудники, ріки, струмки, пасовища і всі права, регалії і все, що до цього сто­сується без всяких застережень, з усякого роду юрисдикцією, суверенітетом і верховною владою повинні належати навіки християннішому королю і короні Франції і вважатися складовими частинами згаданої корони, без заперечення з боку імператора, імперії, Австрійського дому або кого б то не було, – таким чи­ном, щоб взагалі ні імператор, ні інший государ з Австрійського дому ніколи не заявляв претензії на будь-яке право або владу у згаданих вище місцевостях, які знаходяться за Рейном...

Стаття 85. Християнніший король поверне Австрійському дому в особі згаданого государя ерцгерцога Фердінанда-Карла, першого сина покійного ерцгерцога Леопольда, чотири лісові общини Рейнфельден, Зекінген, Лауфенбург, Вальдсгут... також графство Гаунштейн, Чорний ліс і весь Верхній і Нижній Брейсгау з його населеними місцевостями, які належать по старо­давньому праву до Австрійського дому.

Так само весь Ортенау з імперськими містами Оффенбургом, Гегенбахом і Целлою в Гаммерсбаху...Торгівля і стосунки між жителями обох берегів Рейну і су­сідніх провінцій повинні бути вільні і насамперед повинно бути вільним плавання по Рейну...

Франція в XVI ст.

1. Венеціанський посол мікеле суріано про францію XVI ст. (1561 р.)

1. Французьке королівство, на загальну думку, вважалося першим серед християнських держав як своїм достоїнством і си­лою, так і тим авторитетом, яким користувався його король. Щодо королівського достоїнства, то воно з часу свого виникнення завжди було незалежним, і король не визнавав над собою ніякої іншої влади, крім бога. Ця незалежність, хоч і властива іншим государям, але далеко не всім, тому що одні визнавали над со­бою владу церкви, як колись Англія або тепер Неаполь, інші – владу імператора, як Богемія і Польща...

2. Щодо могутності королівства, то в ній не доводиться сум­ніватися, беручи до уваги обширність країни, число її жителів, силу її воїнства і її багатство, яке перевершує багатство всякої іншої держави Європи. Його одинадцять провінцій – це одина­дцять могутніх органів одного й того самого тіла, які, будучи зв’язані один з одним, надають взаємно один одному сили і жит­тєвості...

3. Але оскільки головним фундаментом величі і могутності держави е її люди, розум і відвага яких мають і для нападу і за­хисту більше значення, ніж артилерія, зброя і фортеці, то я ко­ротко скажу тут про жителів Франції, про їх кількість, їх харак­тер, про службу, яку вони несуть для короля, і про ті якості, які роблять цю націю такою прославленою в усьому світі.

Кількість народу у Франції дуже велика, бо вона має понад 140 міст з єпископськими кафедрами, потім безліч угідь, замків і сіл, і кожне з цих селищ повне народу. Один тільки Париж налічує, як кажуть, від 4 до 5 сот тисяч жителів. Залежно від свого становища і гідності кожний житель може належати до одного з трьох станів, звідки і походять три чини королівства: перший чин – духовенство, другий – дворянство, третій – не має окремої назви, і оскільки він складається з людей різного стану і занять, то його можна назвати станом народу взагалі.

Духовенство включає в себе велику кількість осіб третього стану і багато чужоземців, які або за послуги, зроблені ними ко­ролю, або ж завдяки королівському фаворові користуються цер­ковними бенефіціями; але дворянство становить найважливішу частину духовенства. Молодші сини хороших фамілій, які не сподіваються дістати частину батьківської спадщини, яка майже цілком переходить до старших, прибирають духовне звання, щоб дістати відразу і багатство і авторитет.

Під дворянством розуміють тих, хто користується привілеєм не сплачувати податків і повинен тільки відбувати особисто військову службу. До дворян належать і принци і барони. Серед перших найбільше виділяються принци крові, як можливі спад­коємці корони, хоч серед принців крові є такі, бідність яких не дає змоги їм жити тим блискучим життям, яке відповідало б їх величі.

Принців крові було багато 80 років тому, але за цей час вони або дістали корону, або зовсім занепали; це, наприклад, Орлеани, Ангулеми, Анжу, герцоги Бургундські, Алансони і Бурбони (останні включають в себе Вандомів, Монпасье). Виняток становить дім Бурбонів. Цей дім був наймолодшим, а тепер став першим, коли виходити з близькості до трону, після герцогів Орлеанського і Анжуйського, братів короля; його мо­гутність тепер велика, як ніколи. Главою його є король Наварр­ський, у нього син восьми років. Потім іде принц Конде, брат короля Наваррського. Кардинал не береться До уваги, як особа духовна. Герцог Монпасье, у якого немає дітей, і принц де ля Рош-сюр-он, у якого тільки одна дитина, теж належать до цього дому...

Щодо інших принців, які не є принцами крові, і баронів, було б довго і скучно говорити про них всіх, тому що їх багато. Але між ними першим щодо влади і впливу є герцог Гіз, між ба­ронами – конетабль.

Третій стан складається з людей пера, яких називають людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебеїв і селян. Той з людей мантії, хто має ступінь президента або радника або носить подіб­не звання, стає дворянином і привілейованим в силу його посади і вважається ним до кінця свого життя.

Купцям, які в наші дні є панами грошового багатства, всі­ляко догоджають і запобігають перед ними, але ніякими пере­вагами і достоїнством вони не користуються, тому що всяка тор­говельна діяльність вважається ганебною для дворянства. Вони, таким чином, належать до третього стану; вони сплачують подат­ки цілком так само, як і неблагородні і селяни, а становище останніх найтяжче, бо їх однаково утискують і король і дворяни.

Імператор Максіміліан висловлювався про французького ко­роля, що він – король ослів, тому що його народ несе всілякі тяготи і не скаржиться.