Лекція 2.1 – СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО і НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

План:

1. Поняття «світове господасртво» і «світовий ринок»

2. Міжнародна регіональна економічна інтеграція.

3. Траннаціоналізація і глобалізація світового господарства

4. «Світові міста» - центри глобалізації світового господарства.

Світове господарство — це сукупність господарств країн світу, взаємопов'язаних міжнародними економі­чними зв'язками.

Світовий ринок розглядають як сукупність обмінів товарами і послугами між національними ринками окремих країн. Розвитку світового ринку сприяла необхідність збуту продукції за межами національних ринків. Світовий ринок здійснює зворотний вплив на виробництво, визначаючи кількісні та якісні характеристики по­трібних йому товарів.

Поняття "світовий ринок" вважається вужчим за значенням, ніж поняття "світове господарство". Якщо на світовому ринку відбу­вається лише міжнародна торгівля, то у світовому господарстві — окрім міжнародної торгівлі — ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.

Поняття "міжнародні економічні зв'язки" ширше, ніж поняття "міжнародна торгівля", оскільки, зокрема, охоплює:

1. товарну торгівлю;

2. торгівлю послугами

3. інвестиції;

4. міграцію робочої сили;

5. науково-технічне співробітництво;

6. міжнародний туризм.

Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних опе­рацій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжна­родних економічних зв'язків.

Одна з причин розвитку міжнародної торгівлі — нерівномірний розподіл виробничих ресурсів між країнами світу. Торгівля є засо­бом вирівнювання результатів такого розподілу. Зрозуміло, що успішність експорту залежить не лише від наявних ресурсів, а й від використаних можливостей економічного навколишнього середови­ща, зокрема від здатності конкурувати на зарубіжних ринках.

Основними показниками міжнародної торгівлі є експорт, імпорт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний баланс, торго­вельний баланс.

Експорт — це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних па­перів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Вивезення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої перероб­ки називається реекспортом. Імпорт — це ввезення до країни това­рів з-за кордону для реалізації на внутрішньому ринку. Отже, міжна­родна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів і по­слуг. Торговельне сальдо означає вартісну різницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний оборот — суму вартісних об­сягів експорту та імпорту.

Платіжний баланс країни відображає співвідношення валютних надходжень з-за кордону та її закордонних платежів за певний пе­ріод часу.

Поняття "платіжний баланс" країни ширше, ніж поняття "тор­говельний баланс".

Платіжний баланс є записом операцій, що відбулися протягом певного часу між резидентами якоїсь країни і всім іншим світом. Баланс складається з поточного рахунка (current account), рахунка капіталу (capital account) і балансової статті (balancing item), при­значеної для коригування облікових помилок.

Рис. – Організаційна структура сучасного світового господарства

Міжнародна економічна інтеграція

Охопивши всі країни світу, світове господарство і міжнародне географічне розділення праці в останні десятиліття ростуть вже не так вшир, скільки вглиб. Вони ускладнюються, набувають нових форм. Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну призвело до особливо тісної "зрощування" національних господарств ряду країн. Так виникла нова, найвищий ступінь міжнародного географічного розподілу праці - міжнародна економічна інтеграція. Вона являє собою об'єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв'язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політики.

Економічна інтеграція — це процес усунення митних та інших бар'єрів, що традиційно існували між країнами. Образно кажучи, у приміщенні ліквідують внутрішні перегородки і замість численних комірчин роблять один великий зал.

Регіональна інтеграція — процес розширення економічного і виробничого співробітництва, об'єднання національних господарств двох і більше суверенних держав, який передбачає утворення єди­ного економічного регіону. Така інтеграція розглядається як форма вибіркової дискримінації (selective discrimination). При цьому фри-трейдерство успішно поєднується з протекціонізмом. Перша політи­ка поширюється на членів угруповання, а друга — на всі інші дер­жави, які не є членами угруповання. Міжнародну економічну інтег­рацію можна справедливо розглядати і як форму колективного міжнародного економічного егоїзму.

Інтеграція сприяє ліквідації відокремленості країн і розмиває відмінності між ними, що склалися історично. Інтеграцію можна тлу­мачити як уніфікацію (тобто зведення воєдино) господарств різних країн. Економічна інтеграція в умовах ринкової економіки означає вільний рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили у межах пев­ного угруповання країн.

Найпростішою формою економічної інтеграції вважається зона вільної торгівлі. За такого режиму всі члени угруповання взаємно скасовують мито на товари та послуги, що надходять у сферу зов­нішньої торгівлі країн-учасниць.

Митний союз вважається поглибленою формою економічної інте­грації. Крім скасування мита на торгівлю між країнами-членами, угруповання виробляє і застосовує єдиний митний тариф у торгівлі з іншими країнами.

Спільний ринок — третя форма економічної інтеграції — перед­бачає "чотири свободи", тобто вільний рух товарів, робочої сили, капіталу, а також вільне створення центрів підприємницької діяль­ності.

Найвищою формою міжнародної економічної інтеграції вважається економічний і валютний союз, а зарубіжні вчені виокремлюють ще й п'яту форму — "повну економічну інтеграцію". Вона передбачає відмову від більшості суверенних прав. Отже, чим більше економіч­ної інтеграції, тим менше політичного суверенітету.

Вплив НТР на територіальну організацію виробництва. В епоху НТР вплив одних чинників на розміщення господарства (особливо природних) поступово зменшується, а інших, навпаки, зростає. Окремі чинники фактично були породжені науково-технічною революцією. Однак ці тенденції в територіальній організації світового господарства по-різному виражені для конкретних видів господарської діяльності й типів країн.

Розміщення промисловості наприкінці XIX — на початку XX ст. визначалося в основному ресурсними, насамперед природними чинниками. Вугільні й залізорудні басейни стали ядрами індустріалізації в Англії, Німеччині, Росії (Мідленд, Рур, Донбас). В епоху НТР промисловість усе менше тяжіє до мінерально-сировинних баз. Орієнтація розвинених постіндустріальних країн на дешеву привізну сировину зробила багато вугільних і залізорудних районів цих країн депресивними (такими, що економічно занепали), спричинивши там безробіття та відтік населення в інші регіони.

Як не дивно, але в епоху НТР найдинамічніше розвиваються країни та райони, які не мають власних сировинних баз світового масштабу (наприклад, Японія, яка імпортує до 95 % сировини й палива, змогла стати високорозвиненою постіндустріальною країною). В інших державах відбулося переміщення підприємств металургійного комплексу від сировинних і паливних баз у нові райони, де склалася сучасна індустріальна структура (із Північного Сходу США в Каліфорнію, із Руру у Німеччині на південь країни тощо). Добувна промисловість розвинених країн залишається основою виробництва лише в районах нового освоєння природних ресурсів (північні й західні території Канади, Аляска в США, північні території Австралії, шельфові зони Світового океану).

У країнах, що розвиваються, мінерально-сировинні ресурси і сьогодні залишаються однією з найважливіших передумов індустріалізації, продовжують суттєво впливати на розміщення виробництва.

Одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному світі стають демосоціальні чинники. Особливе місце серед них посідає тяжіння до центрів науки й освіти (установ соціальної інфраструктури, які концентрують трудові ресурси найвищої кваліфікації — науковців, інженерів-конструкторів тощо). Насамперед демосоціальні чинники визначають географію наукоємних галузей. Так, у Японії у 80-х рр. ХХ ст. почали створювати спеціальні технополіси — міста науки, де концентрувалися найбільш наукоємні виробництва (радіоелектроніка, авіакосмічне машинобудування тощо). У США подібним технополісом є Силікон-Веллі (Кремнієва долина) у Каліфорнії.

У розміщенні багатьох виробництв вирішальними є не тільки кваліфікація робочої сили, але і її вартість. Цим зумовлена та ситуація, що все більше галузей обробної промисловості переміщують ТНК до країн третього світу, щоб використовувати дешеву робочу силу.

Не втратили свого значення в епоху НТР споживчий, енергетичний, транспортний та інші чинники.

Усе більшу роль почав відігравати чинник географічного положення окремих країн і районів. Так, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань увійшли до нових індустріальних країн значною мірою завдяки своєму вузловому положенню на найважливіших морських шляхах від Європи й Близького Сходу до Японії.

Одним із вирішальних для розміщення ряду виробництв у постіндустріальних країнах став екологічний принцип. Оскільки в них дуже суворе природоохоронне законодавство, то багато ТНК намагаються розмістити виробництва, які сильно забруднюють довкілля (збагачення руд і виробництво концентрату, основну хімію, лісохімію тощо), у країнах третього світу, а інколи і в середньорозвинених державах.

Сучасний етап розвитку світового господарства спричинив високу територіальну концентрацію виробництва й населення. З одного боку, вона завжди давала певні переваги за рахунок поєднання дії багатьох чинників розміщення, особливо техніко-економічних (енергетичного, транспортного, споживчого, виробничої інфраструктури) і демографічно-соцiальних (трудових ресурсів, споживчого, соціальної інфраструктури). З іншого боку — перевищення розумних меж концентрації виробництва й населення призводить до погіршення довкілля, труднощів транспортного обслуговування, водопостачання тощо. Тому принцип обмеження розвитку великих мiст, активізація розвитку малих i середніх міст став актуальним як для високорозвинених, так і для нових індустріальних країн, постсоціалістичних держав.