4.2. Місцеві податки і збори в Україні

Місцеві податки і збори в Україні є складовою системи оподаткування. Засади побудови системи місцевого оподаткування визначені Законом України "Про систему оподаткування"1997 р.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, яким визначено порядок адміністрування, встановлення і стягнення такого важливого доходного джерела для місцевих бюджетів як місцеві податки і збори.

Статтею 10 І розділу Податкового кодексу їх число зменшилося з 14 до 5 найбільш суттєвих:

-до місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: єдиний податок.

-до місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

До місцевих податків і зборів належали такі, що є досить незначними і майже не впливали на наповнення місцевих бюджетів, проте вимагали невиправданих витрат держави на їх адміністрування. Окремі податки і збори мали фіксовану ставку, яка є символічною і жодного разу не індексувалася. Отже, в сучасному українському законодавстві вже не мають місце такі податки, як комунальний податок, податок з реклами, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за право використання місцевої символіки, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак. Залишилися лише економічно доцільні та ефективні податки та збори, витрати на адміністрування та стягнення яких є співвідносними з отриманим економічним ефектом та які дійсно можуть бути використані, як важіль економічного впливу в умовах ринкової економіки.

Крім того, слід відмітити таку важливу характеристику нових основ місцевого оподаткування згідно Податкового кодексу України, як їх прив'язку до розміру заробітної плати. Так. згідно розділу XII ПКУ ставка місцевих податків і зборів встановлюється до розміру мінімальної заробітної плати установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Слід сподіватися, що такий підхід має чітко виражену фіскальну ознаку, що дозволить планувати обсяги надходжень цих податків і зборів, більш впевнено розраховувати на максимізацію отримання цього фінансового ресурсу внаслідок зростання мінімального розміру заробітної плати.

Поява податку на нерухомість в числі місцевих податків та зборів є довгоочікуваним і необхідним кроком. Адже саме майнове оподаткування є місцевим за своєю природою і становить основу місцевого оподаткування, а отже є доходною базою місцевого самоврядування у розвинутих країнах.

Багато років в Україні точилися дискусії щодо необхідності та форми функціонування податку на нерухомість або так званого податку на розкіш. Податковим ж кодексом України передбачене його впровадження з 1 січня 2012 року. Вище згаданий податок існує в більшості розвинених країн світу і становить базу фінансування місцевого самоврядування.

Про можливість запровадження в Україні податку на нерухоме майно вперше заговорили ще на початку 90-х років минулого століття. Перший крок у запровадженні податку на нерухоме майно було зроблено в 2006 році в рамках пілотних проектів в ІваноФранківській та Луганській областях, де була змодельована спрощена форма оподаткування на основі дуже низьких ставок з квадратного метра площі будівель (0.1 грн - з житлових. 2.9 грн - з комерційних). Та навіть за таких умов додаткові доходи від сплати цього податку склали в середньому 25% доходів бюджетів найнижчого рівня з власних джерел.

Звертаючись до міжнародного досвіду, погрібно зазначити, що податок на нерухомість може бути однією з вагомих статей дохідної частини місцевих бюджетів. Він забезпечує 38% надходжень до місцевих бюджетів у Канаді (в окремих провінціях - до 81%), 33% - у Франції та близько 30% - у США (від 10% до 70%, залежно від штату). В країнах з економікою, що розвивається, податок на нерухомість становить 40-80% платежів до місцевих бюджетів

Як критерії, що задовольняють оподатковуванню нерухомості, найчастіше виділяють: стабільність і тривалість надходження податку, простоту визначення вартості, процедури оцінки, можливість забезпечити платникам податку право перевірки правильності оцінки вартості нерухомості, нейтральність податку стосовно прийняття економічних рішень про інвестування в нерухомість або поліпшення її стану, використання єдиної бази обкладання землі й будинків, для того щоб не допустити подвійного оподаткування, забезпечення справедливості в оподатковуванні на основі обліку платоспроможності платників.

Необхідно визначити основні функції, які можуть і повинні бути досягнуті в процесі оподатковування нерухомості: забезпечення стабільності поповнення бюджетів місцевих рівнів, оптимізація рівня споживання нерухомості й формування ефективного власника житла, підрив стимулів до спекулятивного обороту нерухомості, підвищення ролі майнового оподатковування в реалізації фіскальної політики, створення передумов стабільного, ефективного й довгострокового володіння нерухомістю для господарських цілей та ін.