3.Правоохоронні органи

Відповідно до статей 101 і 112 Кримінально-процесуального кодексу України, боротьба з контрабандою віднесена до компетенції митних органів, як органів дізнання в справах про контрабанду та Служби безпеки України, і частково – підрозділів податкової міліції Державної податкової адміністрації України.  Широке поле діяльності у цій сфері припадає на підрозділи Служби безпеки України, серед яких особливо слід визначити спец підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю (підрозділи «К») та слідчі підрозділи.  Крім того, органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням законності під час провадження досудового слідства (дізнання) у справах про контрабанду і таким чином також приймають участь у вирішенні проблем боротьби із зазначеними злочинами.  Правом на проведення заходів по боротьбі з контрабандою володіють також підрозділи Державної прикордонної служби України та органів внутрішніх справ (міліції), у тому числі спец підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС.  Але діяльність цих органів може здійснюватися тільки з метою забезпечення окремих напрямів боротьби з контрабандою і не повинна втручатися в компетенцію перерахованих вище державних органів.

Згідно з п.10, ч.2, ст.11, боротьба з контрабандою та ПМП входить до завдань митних органів України.  З початку створення митних органів України, в їхньому складі були створені спеціальні підрозділи по боротьбі з контрабандою та ПМП – відділи та служби, які протягом останніх років зазнали певного розвитку та удосконалення.  На даний час у митницях існують служби по боротьбі з контрабандою. Структурними підрозділами служби відповідно до основних напрямів роботи можуть бути такі відділи (сектори):  - дізнання та провадження у справах про порушення митних правил;  - організаційної та інформаційно-аналітичної роботи;  - оперативного реагування та проведення спеціальних операцій;  - боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї;  - охорони митних об’єктів і супроводження вантажів;  - сектор взаємодії з митними органами зарубіжних країн. 

4. Правоохоронна діяльність

Діяльність держави та її органів охоплює більшість сфер державного та суспільного життя. Розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням нормального функціонування економіки в цілому, її галузей та конкретних господарських організацій, зовнішня політика, створення умов для розвитку культури, науки та освіти, підтримання обороноздатності та охорона державної безпеки України, багато інших функцій – такий зміст цієї різноманітної та багатопланової діяльності.

Одне з центральних місць у ній займає виконання таких завдань:

• забезпечення правопорядку і законності;

• захисту прав і свобод людини;

• охорона прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, трудових колективів;

• боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями.

Ці завдання належать до компетенції держави та її органів, про що йдеться також у Конституції України. Більшість її приписів зобов’язує державні органи виконували функцію захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні. Водночас громадяни, безумовно, не позбавлені можливості відстоювати всіма законними способами власні права та свободи, активно добиватися виконання державними органами покладених на них повноважень, широко сприяти їм.

Правопорядок і законність спеціально забезпечує значно менше коло органів, тобто ті з них які, існують тільки або головним чином для виконання цієї ролі. Їх прийнято називати органами охорони правопорядку, тобто органами, які створено для охорони встановленого Конституцією України, іншими законодавчими та правовими приписами порядку життя й діяльності держави і суспільства, громадян України та інших осіб, які мешкають у нашій країні.

До поняття органів охорони правопорядку вельми близьке поняття правоохоронних органів. Ці поняття досить схожі, але не ідентичні. Не всі органи охорони правопорядку можна вважати правоохоронними. Так, до числа правоохоронних не прийнято зараховувати окремі органи охорони правопорядку. Щоб зрозуміти сутність критеріїв, за якими належало б зараховувати ті або інші державні органи до числа правоохоронних, досить важливо з’ясувати ознаки цієї діяльності.

Відповідно до існуючих доктринальних розробок цьому видові державної діяльності властивий ряд суттєвих ознак.

Перша з них виявляється в тому, що таку діяльність можна виконувати не в будь-який спосіб, а лише за допомогою застосування юридичних засобів впливу. До них прийнято зараховувати заходи державного примусу та стягнення, що регламентуються законами. Наприклад, коли вчинено злочин (у даному випадку контрабанда), то може бути призначене покарання, що встановлене кримінальним законодавством, або інші заходи впливу, допущені законом.

Серед заходів юридичного впливу важливе місце відводиться також заходам щодо запобігання протиправним діям, їх профілактиці, яка допускається лише в певних межах.

Другою суттєвою ознакою правоохоронної діяльності є те, що юридичні заходи впливу повинні суворо відповідати приписам закону або іншого правового акта. Тільки вони можуть слугувати підставою для застосування конкретного заходу впливу та чітко визначити його зміст. Орган, який здійснює такий вплив, зобов’язаний пунктуально виконувати відповідні приписи.

По-третє, правоохоронна діяльность реалізується в установленому законом порядку, з дотриманням певних процедур. Наприклад, вирок суду, що призначає кримінальне покарання за контрабанду або звільняє від нього, або такий, що виправдовує підсудного, може бути поставлений тільки після проведення судового розгляду та всебічного обговорення судом всіх питань, конкретно визначених процесуальним законом. Для прийняття рішення про застосування або не застосування юридичних заходів впливу передбачено установлені законом конкретні правила, які належить обов’язково виконати. Їх порушення може потягти за собою визнання рішення незаконним або недійсним.

Четверта суттєва ознака правоохоронної діяльності полягає в тому, що її реалізація покладається на спеціально уповноважені державні органи, які комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями, переважно юристами (наприклад, служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил митних органів), а також спеціалістами, які володіють знаннями в інших сферах ( наприклад – інспектори-кінологи). У їх розпорядження надаються необхідні матеріальні й технічні засоби.

Організація та діяльність таких державних органів детально і всебічно регламентується в законодавчому порядку, в тому числі шляхом встановлення особливих процедурних (процесуальних) правил для вирішення найвідповідальніших питань. Все це в сукупності спрямовано на забезпечення оперативності, обґрунтованості, законності та справедливості рішень, які приймаються зазначеними органами.

З урахуванням цього можна визначити поняття правоохоронної діяльності. Це державна діяльність спеціально уповноважених органів, спрямована на охорону права, шляхом застосування юридичних заходів впливу відповідно до закону та за неухильного дотримання установленого ним порядку.

Питання про завдання правоохоронної діяльності, як і питання про її зміст, поки що в законодавчому порядку не вирішено. Але це не значить, що в неї немає власних завдань. Вони є і про них можна судити за змістом ряду законодавчих актів, у яких певною мірою вирішуються питання організації та основ діяльності різних правоохоронних органів. До таких актів належать, наприклад закони “Про службу безпеки України”, “Про Державну прикордонну службу”, “Про Державну податкову службу в Україні”, “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, Митний, Податковий та Кримінальний процесуальний кодекси тощо. За цими законами, система державних органів повинна захищати: особу – її права і свободи; суспільство – його матеріальні та духовні цінності; держава, її конституційний устрій, суверенітет і територіальну цілісність.

Ці положення слід вважати головними орієнтирами, визначаючи завдання правоохоронної діяльності. У всякому разі, в них чітко названо ті цінності, які слід охороняти. За законодавством охорону зазначених цінностей покладено на всі державні та правоохоронні органи, зокрема на митні, адже це органи, уповноважені проводити гласні та негласні слідчі дії у кримінальному провадженні про контрабанду, на них покладено обов’язок вживати заходів щодо запобігання та протидії контрабанді.