12.Філософські погляди Елейської школи.

У VI — V ст. до н. е. в античній філософії спостерігалися матеріалістичні і ідеалістичні тенденції. Правда, різниця між античним матеріалізмом та ідеалізмом розмита і умовна. До ідеалістів античності належать представники Елейської школи. Елей — місто — держава у Південній Італії, тоді частина Еллади. Засновником Елейської школи став Парменід з міста Елеї. Свої погляди і філософські думки Парменід викладав у віршах, де дуже часто використовуються метафори і алегорії. В основному творі «Про природу» поряд з матеріалістичними поглядами є й ідеалістичні. Так, у реальному світі в галузі буття Парменід (а потім й інші представники елейської школи) повністю відокремлює рух. Поняття розвитку у значенні, яке використовується представниками мілетської школи, а потім і Гераклітом, Парменід піддає гострій критиці і називає пустотою. Чому ж Парменід відкидає розвиток і рух? Відповідь випливає з характеристики ставлення буття і небуття. Парменід підкреслює, що «суще існує, тому що буття є, тоді як нічого іншого немає». Ці думки підштовхують до єдиного висновку: все те, що несе (в тому числі і рух), не існує. Найяскравіший учень Парменіда відомий філософ Зенон з Елеї, розвиваючи погляди вчителя, підкреслював, що логічно неможливо уявляти множинність речей і допущення руху, це приводить до суперечностей. Відомі парадокси Зенона проти можливості руху: «Ахіллес і черепаха», «Стріла» та ін. Роздумуючи над аргументацією Зенона, пізніше філософ Георг Гегель заперечував аргументацію Зенона: рухатись означає бути в такому місці і водночас там не бути, а це єдність неперервності та перервності простору і часу, що і робить можливим рух.

13.Піфагорійський союз.

Піфагореїзм створює певну логічну схему світобудови, співвіднесених з моральної оцінкою. Ця сторона справи представлена ​​у вченні про протилежності, що представляється так: межа і безмежне, непарне і парне, єдине і багато, чоловіче і жіноче, добре і погане, чорне і біле.  Наступна ідея піфагорійців - ідея гармонії. Її витоки можна шукати, якщо не у самого Піфагора, то у Алкмеона Кротонського, представника піфагорейського Ордену. Цей лікар розглядав все суще як продукт з'єднання, змішання, гармонійного злиття протилежностей. Він вважав, що зберігає здоров'я рівновагу сил вологого, сухого, холодного, теплого, гіркого, солодкого і пр., а панування одного з них є причина хвороби. Здоров'я - є 0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C"відповідне змішання таких сил. Це розмірне змішання і отримало в піфагорійців назву "гармонія", ставши одним з основних понять їх вчення: все на світі обов'язково гармонійно. Гармонійні 0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B8"боги, гармонійний космос, тому що всі складові його моменти абсолютно узгоджені в єдине і нероздільне ціле.  Піфагорійці, віддавшись 0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"математичним занять, вважали началами всього - числа, так як в числах вони знаходили багато схожості з тим, що існує і відбувається, і в числах первинні елементи всіх 0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"математичних почав.  Спочатку піфагорійці формують суто конкретне фізичне 0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F"розуміння числа: числа - особливі протяжні речі, з яких складаються предмети чуттєвого світу. Вони - початок і елемент всього сущого. Логічна основа цього подання-геометричне розуміння чисел: одиниця - це точка, дві точки визначають пряму лінію, три крапки - площину. Звідси уявлення про трикутниках, квадратах, прямокутниках. Трикутник - є першоджерело народження і створення різних видів речей. Квадрат несе в собі 0%9E%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7"образ божественної природи, ця фігура 0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC"символізує високу гідність, бо прямі кути зраджують цілісність, а кількість сторін здатне встояти перед силою. Тут потрібно згадати про головне піфагорейської 0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB"символі - піфагорейська 0%97%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0"зірка, яка утворена діагоналями правильного п'ятикутника.