53. Філософські ідеї Княжої доби

Філософські начала праукраїнської доби розвинулися в культурі Київської Русі, держави, в кордонах якої наприкінці IX ст. об’єднались споріднені племена. У межах києво-руської культури філософія виокремлюється як специфічний тип світопізнання і світорозуміння з-поміж міфологічного і релігійного світогляду, переплітаючись і співіснуючи з ними.

Новий рівень тогочасної філософської думки українського народу засвідчують збережені писемні пам’ятки культури Київської Русі, які розкривають зміст, основні глибинні ідеї, концепції, стиль філософствування: «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід», «Слово» К. Туровського, «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє Бориса і Гліба» та ін.

Не менш важливим джерелом української філософії києво-руського періоду є перекладна література: Біблія та Євангеліє, праці отців церкви; — християнська література повчального змісту; —твори філософського змісту («Діалектика» І. Дамаскіна, «Житіє» К. Філософа).

Інтерпретація філософії, а отже і філософа в Київській Русі, сформувалася під впливом східного християнства в його києво-руському варіанті, а також традицій міфологічного світогляду. Філософія ще не мала визнання самостійної форми знання, не була сферою теоретичного освоєння світу. Це дало їй змогу, на відміну від схоластичної філософії Західної Європи, набути значного поширення, стати засобом навчання широких кіл суспільства, що, безумовно, мало позитивний сенс.

Філософській думці Київської Русі властивий був і дуалізм сприйняття й тлумачення часу. З одного боку, домінував так званий лінійний час — від «створення світу» до «кінця світу», що замінив міфологічну ідею вічного колообігу, поділивши час на частини — до Христа й після нього (минуле, сучасне і майбутнє). А з іншого — існувало й циклічне сприйняття часу, оскільки дні тижня, християнські свята, закономірно повторюючись, перебували у колообігу. У тогочасній пізнавальній діяльності одиничні предмети і явища тлумачилися тільки через призму загального — зміст Святого Письма, канонічну літературу, християнське світобачення. А пізнавальна реальність відображалася не безпосередньо, а опосередковано, у формі алегоричних символів, які забезпечували розуміння змісту багатьох релігійних догматів.

Особлива роль у пізнанні відводилася «серцю»— своєрідному центру, місцезнаходженню думки, віри, волі та любові, зусилля яких і забезпечували як самопізнання й самооцінку, так і осягнення Божої істини.

54. Філософські ідеї періоду Відродження в Україні

У XIV —XVI ст. філософію України оригінально представляли єресі. Філософські ідеї єретиків прояв-лялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне став-лення до окремих православних догматів, церковних об-рядів, розвивали думку про свободу волі, умовою реалізації якої вони вважали поширення освіти. Всу-переч філософським ідеям єретиків використовувалась схоластична філософія. Важливу роль у розвитку філософської культури України відіграла Острозька академія — перша україн-ська школа вищого типу. В Острозькій академії вивча-ли сім так званих вільних наук, викладали старослов'ян-ську, грецьку та латинську мови. Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Але викладання вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, фізика й астрономія) мало узагальнюючий, філософський характер. В Острозьскій академії був сконцентрований знач-ний інтелектуальний потенціал. Це сприяло інтен-сифікації взаємообміну ідеями, духовному взаємозбага-ченню інтелектуальної еліти. У цьому взаємообміні і взаємозбагаченні народжувалась особлива філософія, в основі якої лежала ідея обгрунтування необхідності збе-реження й розвитку старослов'янської мови, вимога аб-солютної точності при перекладах з грецької мови на старослов'янську священних і богослужбових книг. Особливе місце належало вірі в чудодійну силу старо-слов'янської мови.