4. Функції філософії.

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють: світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей; пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань; логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах; соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію; критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу; виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

5.Проблема схід-захід.

Проблема "Схід-Захід", на думку багатьох дослідників культури, є однією з наскрізних для людства.  Суть проблеми "Схід-Захід" полягає в тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних и західних соціокультурних проявах. Для філософії ця проблема постає перш за все як проблема пошуку глибинних засад та маханізмів діяльності людського інтелекту, адже з точки зору фізики ми, всі люди, живемо у єдиному космосі, проте, виявляється, що сприймається, розумітися та осмислюватися він може неоднозначно. Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації: Західні цивілізації: -відносна автономність різних сфер суспільного життя  -відданість новаціям, цінування новго, орієнтація на майбутнє -активізм, прагнення змінювати дійсність -домінування індивідуального над загальним -раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення Східні цивілізації: -наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери -відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле -самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу -домінування цілого над індивідуальним -образний, притчовий, афористичний стиль мислення

11.Філософія Геракліта.

Геракліт - Одна з перших античних філософів, від якого збереглися тексти, що відносяться до питання про пізнання .. Предметом людських знань Геракліт, як матеріаліст, вважав природу.

Геракліт намагався розрізнити роль почуттів і роль мислення в пізнанні істини: природа пізнається почуттями, але очі і вуха тих, хто має "грубі душі", -- погані, свідки: просте накопичення фактів, "многознаніе" не робить людини розумним, - необхідно розумне пізнання космосу.

Геракліт одним з перших звернув увагу на характер людського пізнання. Пізнання, згідно з його поглядами, прагне осягнути сутність, тобто логос. Хто його не розуміє, не може нічого зрозуміти в розвитку світу. Значну увагу він приділяє відмінності "многознанія", "многоученості" від справжньої мудрості. Многознаніе на відміну від справжньої мудрості не сприяє дійсному принципів пізнання світу, але швидше за зриває їх.

Геракліт не тільки заперечував проти сліпого накопичення знань, не пронизані світлом осягає філософської думки. Він також заперечує проти несвідомого слідування традиції, проти некритичного запозичення чужих поглядів. Єдиною мудрістю, за Геракліту, є "знання думки, яка скрізь всім править ", тобто логос.

Як світ, так і проматерія і Гераклітом логос існують об'єктивно, тобто незалежно від людської свідомості. Тому й Гераклітова діалектика є діалектикою об'єктивною. Це діалектика розвитку об'єктивно існуючого світу. Він надавав значення оцінці ставлення світу до пізнання. Геракліт підкреслював, що всі стани і властивості світу завжди релятивних: "Море наповнений водою найчистіша і наігрязнейшей: для риб вона придатна, корисна, для людей - брудна і згубна ". Геракліт, як один з основоположників діалектики вчив: "На що входить в одну й ту ж річку течуть все нові й нові води "," В одну й ту ж річку ми входимо і не входимо, існуємо і не існуємо ". Образ вічно поточної річки у Геракліта символізує вічно мінливий світ, вічно оновлюється буття. На прикладі незабутнього образу річки Геракліт показав, що природа речей очевидна, а сутність буття активна. Світ - процес, потік речей. Саме життя -- рух і активність. Все, що рухається, то живе, все, що живе, то рухається. Всі''безсмертне''рухається вічно, всі "смертна" -- тимчасово. "Смертну природу" неможливо застигнути двічі в одному й тому ж стані, як і людське життя.