46. Екзистенціоналізм

Визначальні риси екзистенціалізму:

на перше місце висуваються категорії абсурдності 0%91%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F"буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

особистість має протидіяти 0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE"суспільству, 0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, 0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C"мораль, свої інтереси й ідеали;

поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у 0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0"свободі особистості;

існування 0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0"людини тлумачиться як драма свободи;

найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. У філософському плані екзистенціалізм має два значних недоліки. По-перше, його філософія свідомості поверхова і показна. Доказом того, що ми вільні, може бути просто те, що ми відчуваємо себе вільними. Особисто я не відчуваю такої свободи, і це все, що має бути сказане, як це доводив Ноам Хомські стосовно спроб пояснити поведінку людини за допомогою засобів, які йдуть повз її свідомість. Друга точка зору дуже близька до першої. Екзистенціалізм ніколи не обтяжував себе проблемами сучасної науки, хіба що перекреслюючи її значення. Цього не можна робити. Наука трансформувала сучасну політику, забезпечивши заможність, але ж, як доводив Макс Вебер, усьому цьому є людська ціна. Наукова точка зору намагається знищити набуті навички і знання. Ми не в змозі більше довіряти нашому (життєвому простору), отже, маємо нині можливість пояснити наші власні дії з наукової точки зору.

47. Психоаналіз

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20 століття 0%97%D0%B8%D2%91%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4_%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%B9%D0%B4"Зиґмунд Фрейд (Фрейдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фройда мали нові на той час поняття 0%95%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F"енергії, введене Гельмгольцем та 0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%97"теорія еволюції 0%A7%D0%B0%D1%80%D0%BB%D1%8C%D0%B7_%D0%94%D0%B0%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BD"Дарвіна. Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд.

Як терапевтична техніка, психоаналіз відрізняється від 0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F"психіатрії та 0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%8F"психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного 0%9D%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B5"несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз спирається на клінічні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, 0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F"придушення, 0%A1%D1%83%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2&action=edit&redlink=1"супротив,0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_(%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F)&action=edit&redlink=1"перенесення тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією 0%9B%D1%96%D0%B1%D1%96%D0%B4%D0%BE"лібідо — тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності.

В часи Фрейда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, котра усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фрейда пропонувала іншу картину, згідно з якою людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань. Згідно з Фрейдом, початком та основою психічного життя людини є різноманітні біологічні механізми. Так, він вважав, що у кожній людині закладені потяги до 0%86%D0%BD%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%82"інцесту, 0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC"канібалізму та жага вбивства. Фрейд наполягав на тому, що духовний 0%9E%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B7"онтогенез людини скорочено повторює хід розвитку людства в силу того, що у своїх психічних структурах кожна людина несе тягар переживань віддалених предків.

Вкрай важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальних космічних інстинкти: 0%95%D1%80%D0%BE%D1%81"Ерос (сексуальний 0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%82"інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фрейдом, — це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу.

Носієм статевого інстинкту є психічна енергія з сексуальним забарвленням (0%9B%D1%96%D0%B1%D1%96%D0%B4%D0%BE"лібідо).

Несвідомі (в першу чергу, сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій. В силу неможливості задоволення інстинктивних потреб в їх природній формі через соціальні нормативні обмеження, людина шукає 0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81"компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.