40. Філософія й.Фіхте

Іоганн Готлиб Фіхте (1762-1814) - другий, після Канта, представник класичного німецького ідеалізму, буржуазний демократ, жагучий патріот і гуманіст, суб'єктивний ідеаліст волюнтаристсько-етичного напрямку, сміливий новатор, який свідомо взявся за побудову теорії діалектики в сучасному нам розумінні цього терміна. Центральна проблема філософії Фіхте - воля. Він стверджував, що принцип нашого життя є "абсолютна свобода волі". Розвиваючи кантівські ідеї про активність суб'єкта в пізнанні, бажаючи звільнити суб'єкт від будь-якої зовнішньої визначеності, Фіхте починає свою філософію із самосвідомості особистості, з "Я". В акті самосвідомості людина народжує свій дух, свою волю, творить не тільки себе, але і світ навколо себе. Разом із самосвідомістю ("Я есмь ", "Я сам роблю себе") покладається і його протилежність - "не- Я" ("Відчуження Я"), а також їх синтез в абсолютному суб'єкті. "Пульсація", збіг і розпадання цих протилежностей - основа буття по Фіхте, а також метод його пізнання. Таким чином, Фіхте розкрив внутрішню структуру одного з головних законів діалектики - закону єдності і боротьби протилежностей, почавши спробу об'єднати усередині активного, вільного, творчого суб'єкта буття і свідомість, практичне і теоретичне, природу і людину, суспільство і особистість.

41. Філософія ф.Шеллінга

У філософській еволюції Шеллінга філософія природа — найважливіший етап. Якщо для Фіхте значення природи полягало у тому, що вона протистоїть моральності, а остання перемагає природні властивості суб'єкта, то для Шеллінга, навпаки, природа — самостійний предмет філософського дослідження. До Шеллінга філософи обмежували себе лише загальним поняттям "природа" як механізму зі своїми законами, властивостями. Шеллінг звернув увагу на необхідність відкриття в природі реально існуючих "динамічних протилежностей". Вчення про динамічні протилежності в природі Шеллінг доповнював вченням про протилежності в пізнанні. Природа, за Шеллінгом, є становленням духовного початку "інтелігенції"; якщо в людині духовність усвідомлює себе, то в природі вона — несвідома. Після створення основоположних принципів "філософії природа" Шеллінг дійшов висновку, що його вчення відповідає на питання:

яким чином несвідомо духовна природа породжує свідоме, як із об'єктивного виникає суб'єктивне. 

Центральною ідеєю Шеллінга, яка уможливила йому побудувати систему "філософії природи" і систему "трансцендентального ідеалізму", є ідея "абсолютного розуму, в якому суб'єктивне і об'єктивне — неподільні". З погляду Шеллінга, "абсолютним може бути лише самопізнання безумовної тотожності". Використовуючи вчення Фіхте про те, що межа між протилежностями завжди є їх певним поєднанням, що така межа взагалі можлива тільки тому, що протилежності у чомусь тотожні, Шеллінг шукає основу абсолютної тотожності усього існуючого, яке має ім'я "Буття". Ф. В. Й. Шеллінг критично сприйняв філософію Канта і Фіхте. Шеллінг розглядав сутність природи як боротьбу протилежних і полярних сил. У кожному явищі природи він вбачав результат боротьби різноспрямованих сил, що розвиваються із єдиного начала, і є абсолютною тотожністю суб'єкта І об'єкта, пункт, в якому вони стають абсолютно"однаковими". Мислитель показав, як із єдиного першо-начала виникало і народилося все багатоманіття світу (універсуму).

Діалектика природи Шеллінга - філософське підґрунтя, на основі якого сформувалася і з'явилася "Філософія природи" та діалектичне мислення Г. В. Ф. Гегеля, його здатність розглядати історичний, природний та духовний світ як такі, що постійно еволюціонують, змінюються, розвиваються тощо.

42. Філософська система і метод Г.В.Ф.ГегеляГегель розробив теорію діалектики і діалектичного методу мислення і світорозуміння. весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді руху, змін, перетворень, розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив ідеалістично. Незалежно від нас існує абсолютний Дух, Ідея, як самостійна, духовна субстанція світу. Абсолютна ідея у Гегеля – це чиста думка, яка мислить саму себе. Ця Абсолютна ідея чи розум постійно розвивається, породжуючи спочатку природу, породжуючи суб’єктивний дух – людину, через розвиток людської історії. Абсолютна ідея приходить до абсолютного самопізнання у духовній культурі людства – мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Саме у філософії здійснюється зустріч індивідуального людського розуму із всесвітнім Божественним розумом.

Свій метод Гегель називає діалектичним. Будь-який розвиток відбувається за певною формою – тріадою. Тезис (утвердження), антитезис (заперечення цього твердження) і синтез (заперечення).