3. Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці

Єгипетська цивілізація виникла на зламі IV-ІІІ тис. до н. е. на енеолітичному техніко-технологічному рівні у вигляді ранньокласових номових міст-держав (додинастичний період історії). Сформувалось двосекторне господарство: державно-палацово-храмове й державно-общинне. Прості общинники-селяни були вільними. Проте в державно-палацово-храмових господарських комплексах вони не володіли засобами виробництва. У державно-общинному секторі основними економічними суб'єктами були землеробська громада, що забезпечувала підтримку іригаційної системи, та селянське домогосподарство. Відбувався процес одержавлення землі. Держава була організатором виробництва та розподілу матеріальних благ. Виробництво і розподіл мали централізований, адміністративно-бюрократичний характер.

У III тис. до н. е. в умовах централізованих держав Раннього і Давнього царств процес одержавлення господарського життя завершився. Господарство еволюціонувало від двосекторного до загальнодержавної економічної системи. Держава (в особі фараона) була верховним власником і розпорядником землі, води та іригаційної системи. Держава будувала та підтримувала в технічному стані зрошувальні та осушувальні споруди (канали, шлюзи, греблі, дамби, водосховища для сезонного накопичення води). Необмежена влада та колосальний додатковий продукт дали можливість здійснювати непродуктивні витрати у вигляді фінансування будівництва пірамід. Основними суб'єктами господарювання були державно-палацово-храмові та умовно-службові земельні господарства.

Селян-общинників перетворили на державних землеробів. Вони працювали на царських і храмових землях, використовуючи знаряддя праці власника. Сільськогосподарська продукція, зокрема зерно, була власністю держави, яка потім розподілялася. Робітники державних майстерень отримували за свою працю натуральне забезпечення.

Умовно-службові землеволодіння сформувалися шляхом надання фараоном землі храмам, чиновникам і воєначальникам за виконання певних обов'язків. Рабство не сформувалося як економічний уклад. Джерела рабства - війни, боргова залежність, работоргівля. Частка рабів серед населення була незначною. Раби належали переважно державі. їх працю використовували в системі державного та храмового господарства, переважно в будівництві та обслуговуванні іригаційних систем. У приватних володіннях вона мала патріархальний (домашній) характер.

Господарською основою ранніх цивілізацій було іригаційне землеробство. Будівництво іригаційних споруд набуло великого розмаху в загальноєгипетському масштабі. Існували поземельні кадастри, в яких кожна ділянка мала певну оцінку як основу для поземельної ренти-податку. Для обробітку землі застосовували мотику з камінним наконечником та примітивний плуг з парою волів. Серпи виготовляли з дерева із кремнієвим лезом. Вирощували пшеницю, ячмінь, льон, цибулю, бобові, виноград, садові та пальмові дерева, трави для виготовлення фарб. Розводили корів, овець, кіз, віслюків, волів тощо. Поширеними були рибальство й полювання.

Розвивалися домашня промисловість та ремесло. Широко використовували мідь та бронзу. Єгиптяни знали залізо як дорогоцінний матеріал без практичного застосування. Глиняний посуд обпалювали, використовували гончарний круг. Будували із цегли-сирцю на основі кам'яної кладки.

Панувало натуральне господарство.

Одна з перших відомих пам'яток економічної думки цього періоду "Повчання гераклеопольського царя своєму сину Мерікара" (XXII ст. до н. е.) абсолютизує та прославляє божественну владу, економічну та політичну діяльність фараона як її уособлення, визначає умови успішного царювання: централізоване управління господарством, ефективне функціонування управлінського апарату, контроль за розподілом і виробництвом, вірність і згуртованість чиновників, справедливе покарання, визнання непорушності звичаїв і традицій. Відомою пам'яткою соціально-економічної думки є "Пророцтво Нефертіті". У ній описуються причини поступового занепаду централізованої системи управління в XXIII-XXI ст. до н. е., указують на необхідні заходи покращання господарського життя: відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства, системи трудових повинностей, іригаційних систем, боротьба з лихварством і борговим рабством.

В останні століття ІІІ тис. до н. е. Давнє царство розпалося на окремі держави. Це було зумовлено пануванням державної бюрократії та непродуктивними видатками, зокрема будівництвом пірамід і храмів, сепаратизмом регіонів, фінансовою кризою, занепадом іригаційної мережі.

Політичне та економічне відродження єгипетської держави пов'язане із Середнім царством з центром у Фівах, що існувало впродовж XXI ст. - 1750 р. до н. е. Держава залишалася верховним власником землі та іригаційної системи. Відбувався процес відокремлення власності від влади. Службове землеволодіння зросло, передавалося у спадок. Відродилося значення землеробської громади. Землю передавали в індивідуальне спадкове користування великим патріархальним сім'ям. Домогосподарства існували як первісна соціально-економічна система. Селяни-общинники становили більшу частину населення, були головними виробниками матеріальних благ, сплачували податки та виконували державні повинності. Відбувався процес майнового та соціального розшарування членів громади. У пам'ятках того часу знаходимо відомості щодо продажу громадою земель. Частина науковців говорить про формування приватної власності на землю.

Сільське господарство - зрошувальне землеробство, тваринництво, городництво, садівництво, виноградарство, бджільництво - становило провідну галузь економіки. Його організація відбувалася в рамках землеробської громади, державних, храмових і приватних господарств. Сільське господарство було сферою діяльності селянина. За користування землею селяни платили податки й виконували примусові роботи на користь держави, храмів і чиновників. Селянська родина вела натуральне господарство, поєднуючи заняття сільським господарством з домашньою промисловістю. Розширилася площа земель, охоплених меліорацією й зрошенням.

Основні сільськогосподарські знаряддя еволюціонували від дерев'яних мотики, сохи та примітивного плуга до залізної сокири, мотики із залізною сапачкою, залізної лопати, важкого плуга із залізним сошником, в який впрягали двох волів. Вирощували зернові та технічні культури. Велике значення надавалося агротехніці. Продуктивність землеробства залежала від системи іригаційних споруд. Була поширена трипільна система рільництва, використовували органічні добрива, вели боротьбу із шкідниками сільськогосподарських рослин. На зрошувальних полях збирали врожаї двічі на рік. Розвивалося тваринництво.

Ремесло перетворилося на самостійну галузь господарства. Воно розвивалося в містах і селах. Основною формою організації ремісничого виробництва в містах були майстерні, котрі належали державі або приватним особам. Ремісники об'єднувалися в союзи (корпорації). Найбільше розвинулася металургійна галузь.Удосконалювалися технології різання каменю, гончарства, ткацтва, будівництва, суднобудування, ювелірної справи, виробництва військової техніки, цегли, скла, виробів із шкіри тощо. Використовували гончарний круг, вертикальний і горизонтальний ткацькі верстати, водяне колесо, кам'яну кладку, колісний та водний транспорт, виготовляли сукняні та льняні тканини, папірус.

Міста набули статусу адміністративних, культурних та господарських центрів. Будувалися за спеціальними проектами, мали власну архітектуру, водопровід, каналізацію, захисні стіни та фортифікаційні споруди.

В умовах збереження панування натурального господарства міновий обмін переріс у грошову торгівлю, що розвивалася як внутрішня, зовнішня караванна й морська. Цьому сприяли формування сільського господарства та промисловості як галузей господарства, становлення приватної власності, географічний поділ праці між районами країн, економічні зв'язки між державами. Як міра вартості та засіб обігу функціонували товарні гроші: зливки золота, срібла, міді. У містах були поширені базари з постійними прилавками й складськими приміщеннями. Північ Єгипту постачав худобу, Південь - зерно. Торгували соленою й сушеною рибою, нерухомістю, золотом, сріблом, ювелірними виробами, міддю, залізом, оловом, деревом, посудом, тканинами, рабами, дорогоцінними каміннями, кіньми тощо.

Обсяги зовнішньої торгівлі перевищували обсяги внутрішньої. Із Сінайським півостровом, Нубією, Лівією єгиптяни торгували зерном і промисловими товарами, імпортували емаль, золото, шкіру, слонову кість, дерево. Розвиток суднобудування сприяв заморській торгівлі. Кедровий ліс привозили з Фінікії, свинець та олово - з Малої Азії, мідь - з Кіпру. З'явилися купці-професіонали, лихварі. Торговельні угоди оформлялися документально. Ринкова торгівля обкладалася державними зборами. Позики надавали під 50-100 %.

Селяни як користувачі землі та ремісники платили натуральні податки, виконували державні трудові повинності на будівництві доріг, каналів, гребель, на полях фараонів і храмів. Основним був земельний податок, його збирали в натуральній формі на основі земельних кадастрів, які складали кожні два роки.

Письмовою пам'яткою тієї доби є "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі", (XXI ст. до н. е.). У ньому описуються переваги урядової посади писарів (пошана, матеріальне забезпечення), даються рекомендації щодо можливої кар'єри в ієрархії державної системи управління, розповідається про різні професії з меншими почестями і привілеями.

Середнє царство було зруйноване кочівниками-гіксосами, панування яких мало негативне значення для господарства Єгипту. Виникнення Нового царства (XVI-XI ст. до н. е.) зумовило прогресивні зміни в економіці країни. Держава залишалася верховним власником землі. Однак прискорився процес переходу до нової системи організації виробництва на основі надільного землеволодіння, оренди землі, селянських домогосподарств, об'єднаних у громади, ремісничих і торгових корпорацій. Утверджувалася приватна власність за винятком власності на землю. Посилилася майнова диференціація селян-общинників.

Існувало державне та приватне рабство, значення останнього зросло. Джерелами рабства були війни, борги, торгівля. Боргове рабство селян становило загрозу для держави. Працю рабів почали використовувати в сільському господарстві та ремеслі. Значну частину полонених перетворювали не на рабів, а на залежних селян. Панувала техніка виготовлення бронзи із збереженням кам'яного і бронзового виробництва. Залізо було дорогоцінним металом. Зросло значення торгівлі. Мірилом вартості були срібло, золото і мідь. Розвивалося лихварство. Формувалася фінансово-грошова система.

У XI ст. до н. е. почався новий період політичного та економічного занепаду Єгипту, який тривав приблизно до середини УІІ ст. до н. е. Тоді в Єгипті розпочався залізний вік. Єгипет переважав на морі. В грецькому світі посилилися єгипетські впливи. Проте в 525 р. до н. е. Єгипет був завойований персами.